Запор

Запор

У багатьох випадках запор — самостійне захворювання, в основі якого лежить порушення звички щоденного випорожнення кишечника. Його причиною може бути багаторазове заглушення позивів до дефекації, зв’язане з особливостями трудового процесу: бувають у водіїв транспорту, у тих, хто працює на конвеєрі. Заглушення позивів може бути зумовлене побоюванням болісних відчуттів при геморої, тріщинах заднього проходу та ін., небажанням іти до туалету при звичці довго лежати у ліжку зранку, при захопленні грою. Необхідність випорожнення кишечника в незвичній позі, у присутності сторонніх осіб у хворих, які дотримуються суворого постільного режиму, також можуть вести до запору. Виникненню запору сприяють погрішності у харчуванні.

При одноманітному, переважно білковому, харчуванні зі зменшенням в харчовому раціоні води, овочів і фруктів, житнього хліба виникає послаблення евакуаторної функції товстої кишки, наслідком чого є запор. До запору приводять малорухливий спосіб життя, ослаблення мускулатури передньої черевної стінки. Згубна практика застосування великих доз послаблюючих засобів, навіть при нормальній роботі кишечника, з метою боротьби з ожирінням призводить до стійких запорів. Часто запор є симптомом різних захворювань. Так при вродженому подовженні товстої кишки, хронічних колітах, спайках в черевній порожнині та деяких інших захворюваннях виникає звуження кишечника, що уповільнює просування калових мас.

Хвороби шлунку, жовчних шляхів, нирок, жіночих статевих органів можуть супроводжуватися зміненням функції товстої кишки і, внаслідок, запором. Деякі ендокринні (зниження функції щитовидної залози, надниркової залози, статевих залоз) та психічні розлади, в тому числі неврози, протікають із стійкими запорами. Різні не тільки запори, але й характер порушення функції товстої кишки при них. В одних випадках запор пов’язаний із уповільненням просування вмісту по товстій кишці внаслідок спазму чи, навпаки, зниженням тонусу її м’язового шару. Іншу групу складають запори, зумовлені різними порушеннями акту дефекації. Він може супроводжуватися цілим рядом загальних явищ: слабкістю, нездужанням, головними болями, роздратуванням, безсонням, зниженням апетиту, серцебиттям, пітливістю, невизначеними болями у животі. 

За деякими даними, запори прискорюють процеси старіння організму. Вони можуть призвести до ускладнень. У багатьох хворих розвивається так званий дисбактеріоз: змінюється склад мікроорганізмів, що перебувають у кишечнику, з’являються гнилості бактерії. Це викликає запалення слизової оболонки товстої кишки (хронічний коліт). При дисбактеріозі порушується також синтез та засвоєння вітамінів групи В, нестача яких збільшує запори. Часте сильне напружування при дефекації приводить до появи грижі, геморою, тріщин заднього проходу, що нерідко вимагає оперативного втручання. Самолікування запорів неприпустиме, бо часто воно неефективне, а іноді навіть шкідливе. Поява запорів — підстава звернутися до лікаря, який призначить лікування, враховуючи різноманіття причин та механізмів розвитку хвороби, на основі індивідуального підходу до кожного хворого.

У ряді випадків правильний харчовий режим, рекомендований лікарем, повністю усуває запор. Якщо дієта виявляється неефективною, за призначенням лікаря застосовують інші засоби, такі, що стимулюють перистальтику, особливо при зниженні тонусу товстої кишки. Призначають препарати, що володіють здатністю затримувати воду в просвіті кишечника, завдяки чому розріджені калові маси легше проходять через спазматичні ділянки кишки.  Слід враховувати, що деякі медикаментозні послаблюючі засоби збуджують перистальтику кишечника, подразнюючи слизову оболонку товстої кишки, тому тривале їх застосування викликає чи підсилює запальні зміни в кишечнику. Ці засоби можна приймати тільки короткий час під наглядом лікаря. При визначених показаннях використовують різні лікарняні свічки, клізми.

Для боротьби з дисбактеріозом застосовують засоби, що сприяють відновленню нормальної флори кишечника. Тривалість курсу лікування та дози препаратів визначаються лікарем. Застосовуються також фізіотерапія, масаж і лікувальна гімнастика.  Відновлення звички щоденного випорожнення кишечника — одна із найважливіших компонентів лікування запорів. З цією метою необхідно щоденне, у ті ж самі часи, відвідування туалету, навіть при відсутності позивів до дефекації. В туалеті проводять спеціальні дихальні вправи, які створюють перепади внутрішньочеревного тиску та збуджують перистальтику: вдих животом — максимальна затримка дихання — повний видих — максимальна затримка дихання. Повторити три рази. На четвертому глибокому вдиху під час затримки дихання сильно потужитися, так, щоб відчути тиск на задній прохід.

Після декількох спокійних дихань знову повторити дихальну вправу: всього 10—12 циклів. У випадках, коли запори зумовлені дефектами розвитку чи пухлинами, необхідне оперативне втручання. Якщо лікування запорів, особливо із застосуванням послаблюючих засобів, має проводитися за призначенням і під контролем лікаря, заходи попередження запорів доступні кожному та тісно пов’язані зі способом життя людини. Передусім необхідно виховувати ще в дитячому віці звичку щоденного випорожнення кишечника: дитину слід саджати на горщик в одні і ті ж години, слідкувати, щоб іграшки чи розмови не відволікали в цей час її увагу. Для дорослих важлива така організація праці, при якій не створюються перепони для своєчасного випорожнення кишечника. Не слід подавляти позиви до дефекації через небажання перервати важливе чи цікаве заняття. 

Не рекомендується читати або курити в туалеті. Особливо серйозну роль в профілактиці запорів грає раціональне харчування. Важливо приймати їжу в одні й ті ж години, з’їдати на сніданок третину денного раціону. В раціон треба постійно включати овочі (моркву, буряк, квашену або свіжу капусту, помідори, огірки, баклажани, кабачки, гарбуз, селеру, цвітну капусту), різноманітні фрукти та ягоди (натуральні або їх соки), молочнокислі продукти, рослинні олії, мед. Слід взяти до уваги, що запорам сприяють деякі продукти: сир, рис, хурма, гранати, чорниця, гострі приправи та спеції, алкогольні напої. З метою профілактики важлива достатня фізична активність. Щоденна ранкова гімнастика з включенням вправ для черевного пресу, прогулянки пішки або на велосипеді, невелика розминка при необхідності працювати сидячи — все це сприяє нормальній роботі кишечника.

Станіслав Смірін