Запобігання кібербулінгу і подолання його наслідків

Основні принципи профілактики і подолання кібербулінгу

Кібербулінг — це переслідування інших осіб з використанням сучасних електронних технологій: Інтернету (електронної пошти, форумів, чатів, ICQ) та інших засобів електронної техніки — мобільних телефонів, пейджера. Принципи опрацьовано психологами і освітянами Європи і Америки, де Інтернет-бум розпочався раніше, ніж в Україні. Батьки, які найбільшою мірою зацікавлені у благополуччі дитини, мають знати основні принципи протистояння кібербулінгу.

1. Уважність до дитини.

Дослідження медіакультури молоді показують, що підлітки мають відокремлені від дорослих віртуальні практики. Це стосується навіть телевізійних переглядів. Онлайн-практики підлітків іще більше приховані — батьки фактично відсутні у тому віртуальному світі, де проводить час їхня дитина, в Інтернеті вони ходять до різних місць різними маршрутами. Як звертають увагу дослідники, чомусь нікого не дивує, що батьки добре інструктують дитину щодо маршрутів руху і правил користування, наприклад, велосипедом, проте, привносячи в родину нові технології (мобільний телефон, відеоплеєр, комп’ютер, Інтернет тощо), вони залишають дитину наодинці з невідомою реальністю.

Канали до віртуального світу потребують регулювання, введення чітких правил користування, що запобігає небезпекам і роз’яснює, в яких випадках і яка поведінка вважається нормальною і буде безпечною. Важливим елементом батьківського контролю є розташування комп’ютера в зоні спільного користування, де, займаючись паралельно власними справами, дорослі можуть ненав’язливо спостерігати час від часу за реакціями дитини, коли вона перебуває в Інтернеті, а також легше контролювати час роботи з комп’ютером (особливо критичним це є для молодших підлітків, у яких власна довільна поведінка і вольові процеси перебувають на етапі формування).

Батьки мають уважно вислуховувати дитину щодо її вражень і дій у віртуаль­ному середовищі, знайомитись із сайтами і тими кібертехнологіями, що їх використовують діти. Важливо звертати увагу на тривожні ознаки, що можуть вказувати на перетворення вашої дитини в жертву внаслідок кібербулінгу: дитина виглядає засмученою після онлайн-режиму, перегляду повідомлень, вона віддаляється від спілкування з однолітками, погіршує академічну успішність (хоча останнє може свідчити й про інші негаразди). Важливо відстежувати онлайн-репутацію власної дитини (для цього періодично здійснюйте пошук, наприклад, в Гуглі за ім’ям вашого сина чи доньки). Перманентність спілкування, певні ритуали і сімейні традиції обговорення підсумків дня чи тижня дають змогу здійснювати моніторинг проблем, у тому числі й тих, які виникають у віртуальній частині соціального світу вашої дитини.

2. Реагування на проблему.

По-перше, необхідно зберегти свідчення факту кібербулінгу. Хоча негативні повідомлення можуть не розгорнутися в серйозний кібербулінг, корисно зробити копію з цих повідомлень (допомогти дитині зробити це, якщо вона ще не знає як).
По-друге, хоч би як вас особисто вразило те, що показала вам дитина, зберігайте спокій, не лякайте її ще й своєю бурхливою реакцією. Ваша задача-мінімум — емоційна підтримка. Не треба принижувати значення виявленого кібербулінгу, але й не можна лякати: дайте дитині впевненість, що цю проблему можна подолати. В жодному разі не допускайте покарання дитини (вияв незадоволення, заборона користування) за те, що вона вам довірилася: дитина не винна в нападах інших на неї, вона вже постраждала; врешті, якщо ви її не підтримаєте, наступного разу вона до вас просто не звернеться, залишившись, можливо, в складнішій ситуації без вашої допомоги.

По-третє, проговоріть з дитиною ситуацію, що трапилась. Використайте цей випадок для формування медіакультури вашої дитини, повторіть найпростіші правила безпеки користування Інтернетом (не спілкуватися з незнайомцями, не повідомляти їм своє ім’я, адресу, телефон, берегти в таємниці паролі тощо), розкажіть, як запобігати кібербулінгу надалі.

Орієнтовні питання для бесіди з дитиною щодо випадку кібербулінгу, якщо дитина постраждала:
• Якою була твоя реакція, коли ти вперше побачив сайт/лист/тощо?
• Як ти себе почуваєш через те, що сталося?
• Що було для тебе найважчим?
• Як твої друзі реагували, коли почули, що сталося?
Питання для завершення розмови:
• Як ти думаєш, що є головним у тому, що ми обговорювали?
• Що ти хочеш бачити результатом нашої розмови?
До підсумкової домовленості бажано включати поради щодо:
• відшкодування збитків (моральної шкоди),
• способів відновлення благополуччя,
• імовірної помсти,
• правил безпеки,
• часу наступної бесіди чи звернення при потребі.

Якщо ви вже провели таку бесіду, не вважайте, що справа завершена. Медіаімунітет, як і біологічний імунітет до інфекції, не формується раз і назавжди, а потребує періодичного оновлення.

Пам’ятайте, що найкращим жанром бесіди з підлітком є паритетна дискусія, а не менторське нав’язування хоч якнайкращих правил: проблематизуйте міркування, створюйте правила разом, домовляйтеся, укладайте конвенції.

3. Роз’яснення ситуації.

Аби зняти напруження й страх дитини, в залежності від її віку, варто доступно пояснити, чому виникає кібербулінг і чому саме вона стала жертвою. Кібербулери керуються однією зі стратегій. По-перше, це стратегія реваншу: діти, що зазнали нападок в реальному житті, можуть спробувати бути булерами у віртуальному середовищі. По-друге, — втеча від нудьги, розваги без усвідомлення можливих трагічних наслідків розвитку подій, спровокованих кібербулінгом. По-третє, — посилення реального булінгу інформаційно-комунікаційними технологіями, що створює феномен комплексного булінгу.

Варто також пояснити, що агресивні випади імовірних булерів поширюються на більшість членів соціальної групи, але жертвами систематичного булінгу стають не всі. Саме у вразливості та інших особливостях поведінки жертви лежать ті риси, які замикають коло булінгу, отже виховувати потрібно не лише булера, а й жертву.

Дитина імовірно може бути жертвою булінгу, якщо вона:

• зазвичай тиха, обачлива, чутлива дитина, яку можна легко зворушити і фруструвати (увести в ситуацію дезорганізації свідомості й діяльності в стані безнадійності),
• відчуває невпевненість і страждає від низької самооцінки,
• має мало друзів і соціально ізольована,
• боятися, що їй заподіють шкоду,
• часто в стані тривожності й пригніченості,
• фізично слабша, ніж більшість однолітків (особливо важливо для хлопчиків),
• вважає, що легше проводити час із дорослими (батьками, вчителями, тренерами), ніж з однолітками.

Якщо ви особисто не стикались із проблемою кібербулінгу, це не свідчить про її відсутність в ситуації з вашою дитиною (особливо підлітка). Варто бути готовим — адже найближчим часом ця проблема може гостро постати при подальшому впровадженні Інтернет-технологій у життя.
Аналіз показує, що кібербулінг як форма проявів жорстокості у віртуальному просторі має соціально-психологічну природу і базується на засвоєнні підлітками законів соціальної нерівності та боротьби за владу.

Профілактика кібербулінгу сприяє формуванню загальної готовності дитини до конструктивної взаємодії в сучасному складному соціумі з почуттям власної гідності.
Знищити цілком кібербулінг, як і традиційний дитячий булінг в його мінімальній формі, принципово неможливо, але це не означає, що дорослі можуть ігнорувати це явище, відсторонюватись від регулювання підліткових конфліктів. Профілактична робота дає можливість зменшити страждання і довготривалі негативні психологічні наслідки жертв цькування, запобігти ескалації терору і непоправних трагедій.

Любов Найдьонова,
заступник директора Інституту соціальної
і політичної психології НАПН України, доктор психологічних наук,
професор, член-кореспондент НАПН України