Чекай сонця! Воно заллє тебе відразу і безмірно
…Можна заховатися в своєму маленькому світі-царстві і бути щасливим: там ростуть гарні квіти, звучить чарівна музика — пташиний спів, ти вільний тілом і душею! Ти вільний, але одинокий… Може ти шикуєш слова у риму, розповідаючи про кохання, про свої почуття, переживання… Поділись своїм прекрасним, може часом і сумним, своїм світом — макрокосмосом. Відкрий очі і насторожи вуха, дай оцінку подіям, які відбуваються в країні. Нам потрібна твоя мужність. Хтось скаже, що написано погано, неталановито? Не бійся! Напиши краще, не мовчи…
У вікно зазирнув тихий вечір. В руках у мене повість Михайла Стельмаха «Щедрий вечір». Яка барвиста мова, чистота почуттів, сердечність!
Душа насолоджується, відпочиваючи від проблем, негараздів буденного життя. Гуси-лебеді на своїх крилах несуть читача в світ дитинства, де переплітається реальне і чарівне, дійсне і казкове. Вражає мудрість висловів: «Ні дядечко, ні батько не палили гордого зілля, яке не вклонилося навіть богу», «жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх вуст не торкнулося жодної людини», «мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман — вона першою показала, як плаче від радості дерево, коли надходить весна», «з незвичайної делікатності дідуся дивувалися і потроху підсміювалися» сусіди, бо «де ж видано, щоб так жалувати селянську жінку, як жалував він?»…