Мовний «штурм», або Як у Дніпрі заговорили українською…

11/09/2023 - 0 Comments

Без сумніву, наш настрій вливає на думки, вчинки і подальші дії. Емоційно та доволі креативно у місті Дніпрі педагоги позашкільного закладу «Штурм» разом із дітьми та батьками реально заговорили українською. Про різні сюрпризи і несподіванки, про реальні успіхи, труднощі і не тільки, ми дізналися під час прямого ефіру. Тема сюжету «Як дитячо-юнацький центр «Штурм» у місті Дніпро перейшов на українську мову навчання, як вони це втілювали і що з цього вийшло…»

Вебінар відбувся в рамках 21-денного челенджу «Навчай українською» для педагогів позашкільних навчальних закладів України, які переходять на українську мову викладання. (Модератором виступила Іванна Кобєлєва). Окрім проведення навчальних практикумів та вебінарів, ініціатива «Навчай українською» знайомить освітян із успішними прикладами переходу на українську мову навчання. Під час онлайн-зустрічі її учасники мали можливість послухати історію «Штурму» та поставити питання викладачам цього центру.

Цікавий факт. У листопаді минулого року аж 34 викладачі з дитячо-юнацького центру «Штурм» взяли активну участь у челенджі «Навчай українською». Нині там працюють 70 педагогів. У закладі навчаються 2400 вихованців. Серед них — чемпіони спортивних змагань, переможці хореографічних фестивалів та конкурсів. Партнери проєкту: Уповноважений із захисту державної мови, платформа онлайн-освіти Є-Мова, спільнота «Мова об'єднує», «Про Мову», «Переходь на українську», «Портал мовної політики», «Українська гуманітарна платформа». (https://www.youtube.com/shturm)

Дніпровські діти «штурмували» тренерів:

не забуваймо про українську!

Про мовний Закон, що визначає статус української мови як державної, його повну офіційну назву і зміст, напевно, докладно говорити тут і зараз немає сенсу. Бо усі педагоги, керівники, учні й батьки давно про це мають знати. А от як створити настрій людей, аби перехід на українську не сприймався як примусова насильницька українізація традиційно російськомовних регіонів? Ось тут є цікава родзинка, чи не так? Місто Дніпро теж є російськомовним середовищем, за словами педагогічних працівників центру «Штурм», які виступили в ефірі.

Варто кілька слів сказати про мистецтво створення настрою та вміння передати таке завзяття, в гарному сенсі цього слова, до широкого загалу. І це непогано вдалося учасникам «мозкового штурму». Саме дніпровські діти з позашкільного центру «Штурм» стали найактивнішими помічниками для дорослих викладачів в практичному опануванні української. Про це відверто, не без радості і гордості, розповідали викладачі в ефірі. Без сумніву, це можна назвати добрим прикладом із практики дієвої педагогіки партнерства у ХХІ столітті. Як це відбувалося? Дуже просто. Іноді педагоги починали заняття вітанням російською, а діти відповідали, мовляв, чи не забули Ви про новий формат спілкування українською? Та зануреність у дослідження української цим не обмежилася. Бо діти та батьки теж активно долучалися до пошуку деяких слів-термінів з хореографії і не тільки з різних електронних та друкованих джерел. Про це їх нерідко просили педагоги, які об’єктивно теж не можуть «осягнути усе», бо ми не всезнайки, а маємо навчитися знаходити інформацію. Сенс не в тому, щоб одразу перейти на українську. Для початку варто спробувати свої сили. Хоча дніпровські педагоги не проігнорували певні секрети впливу на аудиторію, чим здивували і місцевих журналістів. Запрошені кореспонденти запитували про те, як їм вдалося в кожній аудиторії створити фонову енергетику української музики? Більше того, педагоги навіть поставили таблички перед аудиторіями: «Тут навчають українською». Доволі непогана і креативна ідея. І вихованці гуртків одразу підтримали ініціативу як цікаву й емоційну гру! У професійних чатах вони теж домовилися про нові «правила гри»: спілкуймося українською.

Не бійтеся «особистих викликів»!

Не варто думати, що усе вдається просто, швидко й майже одразу. Тренерка-хореограф пані Оксана відверто розповідає про те, що коли вона розпочала процес переходу на українську в спілкуванні й викладанні, то це був для неї особистий виклик. Було складно, але водночас дуже цікаво! Усе намагалася Оксана робити у формі гри. Іноді не соромилася запитати у дітей, наприклад, «допоможіть перекласти ось таке слово». І молоді учасники занять одразу відчували себе більш дорослими, радо допомагали своїй вчительці. Іноді навіть вона давала домашні завдання й батькам, які теж допомагали у пошуках і перекладах. Ось так діти стали головними помічниками для дорослих в опануванні української.

Учасники вебінару подивилися різні короткі відео і дізналися чимало цікавого, пізнавального й доволі креативного. Наприклад, коли тренер звертається до батьків українською, то вони теж переходять на такий формат мовної дискусії. Навіть просто, демонструючи повагу до педагога. Дійсно, дуже круто, коли є коло однодумців, які будуть допомагати нам і підтримувати у процесі переходу викладання на українську, а не робити зауваження про суржик. Все можливо, коли є бажання. І з цим важко не погодитися із дніпровськими мовно-ідейними «штурмовиками». В якості простих прикладів або коротких мовно-українських рецептів можна сказати про розминки для хореографів. Дніпровські вчителі для розминки і певних постановок використовують українську музику. Радять так робити й іншим колегам в Україні.

Побажання учасникам та особисті спогади

Педагоги дніпровського «Штурму» згадали і про керівників-держслужбовців з профільного управління міста Дніпра, які грамотно й упевнено спілкуються українською. Головне, на переконання дніпровських педагогів, не соромитися говорити українською, не боятися спілкуватися та помилятися. Бо українська мова не просто є символом державності, але й варта того, щоб нею говорили, думали.

«Не зупиняйтеся на 21 дні челенджу. Спілкуйтеся й надалі українською. Головне — розуміти, аби було легко й комфортно. Це є вкладом у майбутнє нашої держави», — переконують аудиторію дніпровські викладачі позашкілля напередодні 30-ї річниці незалежності України.

Від себе особисто додам деякі думки і власні спогади. Колись ще у 1997-му в місті Харкові відбувся фестиваль «Червона рута». Тоді я, молодий журналіст, ще студент, мав можливість поспілкуватися зі львівським гуртом «Окрема територія». Настрій і завзяття якось підсвідомо увійшли в моє життя. І часто потім з подивом запитували, звідки у мене в такому російськомовному мегаполісі лунає жива й гарна українська? І тоді в обласній газеті «Слобідський край» саме на першій шпальті вийшла моя передова замітка «Супермова окремої території».

Яскраві враження спонукають до креативного і творчого підходу в опануванні української. І саме музика тут відіграє не останню, а навпаки дуже важливу роль. Маємо подумати про самовизначення і національну ментальність. Чомусь зараз подумки лунає в серці музика з кінофільму «Високий перевал». Про цю знамениту на ввесь світ «Мелодію» Мирослава Скорика класно написала статтю моя учениця Ірина Количева, яка нещодавно отримала посвідчення позаштатного громадського кореспондента обласної газети «Трибуна трудящих». Про це натхненно розповідав і знаний в Україні Василь Чигрин, відповідальний редактор цього друкованого видання, під час нещодавньої екскурсії наших гуртківців до редакції. Саме там на першій сторінці опублікована стаття Ірини Количевої про синтез мистецтв. Молодь повторює деякі життєві сюжети дорослих педагогів, і це теж створює позитивний настрій та натхнення.

Саме метод синтезу мистецтва, інформації та інших необхідних факторів сучасності допомагає нам в любові до української мови в процесі її вивчення і практичного застосування у житті. А мелодія Скорика є одним з найкращих прикладів того, як музика і слово можуть гармонійно створювати класний контент у нашій, поки що підсвідомості. Отже, ми готові до діалогу з потенційними спонсорами та організаторами різних проєктів, за умови, що зможемо втілити у життя одну цікаву ідею. Софія Гапєєва, переможець різних музичних конкурсів, мріє особисто сольно зіграти саме «Мелодію» Скорика на флейті на висоті Карпатських гір. Ось так можемо продовжити популяризацію української у соціумі.

Не можу не пригадати, як старша донька несподівано зробила про мене такий коментар. На запитання про героїв сучасності у якійсь шкільній анкеті, вона написала про свого батька, який теж є героєм «поза кадром», бо вдало володіє українською. Напевно, мовна практика в процесі опанування української є творчою особистою справою кожного з нас. Просто варто не боятися, а частіше пробувати свої сили та можливості, і тоді усе в нас вийде чудово.