«Щаслива територія дитинства» з Ніною Шмуріковою-Гаврилюк

Своєрідне поняття «Території дитинства» існує не лише в нашій творчій уяві, але й цілком реально втілюється у життя завдяки творчому діалогу поколінь. І в нелегкі часи війни, які ми зараз переживаємо, це додатково демонструє незламність духу наших співвітчизників в естафеті творчості й живого спілкування.

У рамках Міжнародного фестивалю «Щастя у творчості» відбулося ознайомлення дітей Харківщини, учасників фестивальної рубрики «Естафета творчості», чимало з яких також навчаються у позашкільних гуртках «Точка зору» і «Школа успіху» ЦДЮТ №5 м. Харкова, із творчістю сучасної української дитячої письменниці Ніни Шмурікової-Гаврилюк. Користуючись нагодою, щиро дякуємо Ніні Миколаївні за подаровані нею авторські книжки дітям Слобожанщини з цікавими мирними побажаннями.

На творчу зустріч у формі ігрового пресклубу на тему «Щаслива територія дитинства» із дитячою письменницею, членом Національної спілки письменників України, автором чисельних книжок та казок для дітей Ніною Миколаївною Шмуріковою-Гаврилюк з м. Хмельницький, яка раніше багато років пропрацювала вчителькою української мови і літератури, ми запросили дітей та батьків, вчителів, представників громадських організацій.

В ефірі відбулося цікаве й жваве обговорення сюжетів, які читала авторка Ніна Шмурікова-Гаврилюк із власних книжок. І, найцікавіше — це справжній діалог, коли разом із ведучим Леонідом Гапєєвим діти змогли безпосередньо задати питання гості пресклубу та почути ексклюзивні відповіді від першої особи.

Бажаючі окремо створювали малюнки на теми почутих сюжетів.

Ніна Шмурікова-Гаврилюк — 

деякі штрихи до творчого портрету

Дуже любить дітей, особливо спілкуватися, знаходить та розвиває у кожній дитині творчу особистість. Коли працювала у школі вчителем, то цінувала будь-яку можливість поспілкуватися на перерві з дітьми. А зараз переконана у тому, що саме написання дитячих книг — величезна територія дитинства. Водночас серед колег-вчителів також дуже цінує творчі особистості. Час написання книжки, за її спостереженнями, залежить від натхнення. У 1998-му побачила світ її перша книжка «Хитрий зайчик», і з тих пір майже кожен рік з’являється нова книжка. У своєму авторському арсеналі має більше 25 книг. Найбільша за обсягом її книжка для дорослих — це збірка поезій «Я родом з листопаду». Особливим сюжетом в її творчості є «Лорілея» про Лесю Українку, за якою навіть зробили театральну виставу. Мріє видати «Країну дитячих мрій». А ще дуже любить писати для дітей і про дітей.

 «Мої власні дітки надихнули мене на творчість, це Наталя і Олежка», — відверто розповідає письменниця. Ілюстрації зробила донька письменниці Наталія Шмурікова.

— Чому я стала письменницею? Помітила, що російськомовних надзвичайно багато, і вирішила сама писати українські книжки. Так вийшов у світ «Хитрий зайчик» — перша книга, яку розмалювала сама. Згодом й інші з’явилися в бібліотеках нашого міста, — говорить Ніна Шмурікова-Гаврилюк.

Неформальне інтерв’ю під час живого спілкування з дітьми

Одразу варто сказати, що діти продемонстрували доволі високий рівень читацької активності й особистої зацікавленості, питання задавали досить цікаві й по-дорослому осмислені. Отож тепер наведу докладніше ті фрагменти інтерв’ю під час живого спілкування з дітьми, які ми встигли записати.

— Коли я була ще письменницею-початківцем, за чоловіком мала прізвище Шмурікова. А члени НСПУ придумали й записали псевдонім Гаврилюк. Ось так, коли стала друкуватися у Тернопільському видавництві, то поставили вимогу залишити щось одне. Отже, Шмурікова-Гаврилюк — це одна й та сама людина, — розповідає гостя ефіру. 

— А про що взагалі мріяли Ви в дитинстві? Яку професію думали обрати в житті?

— Може, й не думала про це у школі. Але пригадую історію, коли в першому класі до жовтневих свят дітям роздали почитати віршики, а мені тоді не вистачило, мама моя була вчителькою української мови. І ми з мамою написали віршика разом, а коли я на другий день прочитала його у класі, то зрозуміла, що можу писати вірші. Не знаю, чи мріяла стати письменницею, але писати вірші почала рано.

— Бути письменником у сучасному житті, які від цього Ваші особисті відчуття?

— Це задоволення, коли виходить книжка, приємні відчуття. Наше молоде покоління має розвиватися, а вона дає великий поштовх до самоосвіти!

— Яке нинішнє Ваше життєве кредо?

— Вистояти самій та допомоги іншим у ці нелегкі часи, створювати книжки, які допоможуть людям. Думаю, символічною в цьому плані є «Коли засинають діти», там  мій улюблений вірш про мир.

— До приходу у велику професійну літературу Ви багато років поспіль присвятили професії вчителя. А що думаєте про сучасних вчителів, до чого варто прагнути?

— Важливо, щоб вчитель був творчою людиною.

— З якого віку почали писати? Про що був перший сюжет?

— Про жовтневе свято.

— Напевно, то був Ваш шляхетний посил, коли писали збірку казок «В щедрім лісі виріс гриб», комусь дуже хотілося допомогти?

— За цю книжку отримала престижну премію імені Платона Воронька. Важливо було навчити дітей вирізняти гриби. Є віршики повчальні і розважальні, а ще кросворди та загадки. Одним із головних героїв Лісовичок. Дуже важливо співати пісеньку під час збирання грибів.

— Цікаво дізнатися, а де Вам вдалося знайти художника для ілюстрації книжок?

— Насправді художників було багато. У кожного є свій стиль, у мене більше 25 книжок, і захотілося їх урізноманітнити. Одну з них чудово проілюстрували учні НВО №28. Ще можу назвати імена відомих художників —  Олена Скорупська, Олена Янчук.

— Чому Ви вирішили зробити сюжет про двох Тарасів, що став темою окремої книжки?

— Найбільш відомий нам геній Шевченко, але ж нині підростають хлопчики з такими ж іменами, маленькі й відомі Тараси, ось така естафета поколінь.

— Зовнішній вигляд Книговичка чому саме такий, як Ви його придумали? Може, десь знайшли цікаву ідею або ідея з’явилася уві сні?

— Ідея виникла несподівано, щоб це не було схоже на школу, хто б дітей міг заохотити? Якщо у лісі є лісовичок, у домі — домовичок, то в книжках має бути Книговичок. Він має бути модним і сучасним.

    Тут Ніна Миколаївна вирішила зробити коротку творчу паузу під час нашого ігрового і цілком реального інтерв’ю, та створила мінідіалог із нашими маленькими слухачами — учасниками  ефіру на теми озвучених фрагментів власних авторських книжок. «Вітер мчався понад садом…» До речі, Ярославі, її онучці, дуже сподобався цей метод запитань і завдань. 

І після того ми знову продовжили інтерв’ю.

— Сьогодні існує тенденція зменшення читання серед молоді, водночас окрім друкованих книжок є mala.storinka.org та інші електронні ресурси, також можна слухати аудіокниги? Що думаєте про це?

— Все можна читати, але ніщо не замінить справжньої книжки, коли у тиші й спокої дитина читає. А електронні носії не дають часу замислитися, дуже важливо мріяти. 

— Письменницька діяльність, без сумніву, є творчістю. А наскільки нинішні письменники почуваються щасливими? Що для Вас особисто означає щастя у творчості?

— Можливість надрукувати книжку. Ось що робить письменника щасливим. Хотілося б, щоб вона якісна була. Щастя письменницьке найбільше тоді, коли тримаєш в руках нововидану книжку! Коли приходиш до садочку, школи, бібліотеки, університету і спілкуєшся з молоддю. Творчість письменника має велике значення.

— Напевно, кожен із нас у будь-якому дитячому та дорослому віці має свою особливу «територію дитинства». А що для Вас особисто є такою «територією дитинства»?

— Це зустрічі з дітьми. Коли працювала у школі вчителем, то цінувала кожну можливість поспілкуватися на перерві. А зараз думаю так. Написання дитячих книжок — то є величезна територія дитинства. Нині письменників багато, але мало хто може писати про дітей. Моя «територія дитинства» існує у цілком реальному житті, бо постійно думаю та живу цими дитячими мріями і турботами. Мрію видати «Країну дитячих мрій». Я дуже люблю писати для дітей і про дітей.

— Чи є емоційна складова у кольорах Ваших книжок?

— Щось має вона нести українське, дивовижне. Скажімо, це легенда про Добраду, самчиківський розпис.

— Хто першим прочитав Вашу першу книжку?

— «Хитрий зайчик». Перші-другі класи розкупили книжку, то були перші читачі.

— Коли Ви дізналися, що книжки купили, який був настрій?

— Пречудовий!

— Щиро дякуємо Вам, Ніно Миколаївно, за участь у пресклубі, за подаровані книжки дітям Слобожанщини, бажаємо яскравого втілення в життя Ваших творчих мрій та професійних задумів. Нехай добро не лише у сюжетах Ваших творів, а також у реальному житті перемагає зло, щоб, як у творах Василя Сухомлинського, любов перемагала жорстокість. Дякуємо за увагу.

Ігровий пресклуб підготував і провів

Леонід ГАПЄЄВ, член НСЖУ

Фото автора