Я боялася втратити тата
Марина Сікун
----------------------------------------------------
Сім років тому в моєму житті з’явилася нова людина – це мій тато. І хоч він мені не рідний, але з першого дня і до сьогодні я його називаю: «Мій любий татко!». Так – так, я не помилилась. Пам’ятаю й досі, як він мене привів до першого класу, тримаючи за руку і прошепотів на вухо: «Доню, не хвилюйся!»
Тато прищепив мені цікавість до читання книжок, які завжди мені купує, щоб я розширювала світ своїх знань. Татко намагається дати мені все найкраще: щось купити, кудись звозити на екскурсію. Мені дуже подобається, як тато готує страви, коли ми всією сім’єю ходимо на пікніки , до лісу по гриби.
Весь цей час мій тато працював, не покладаючи рук, щоб у нашій родині був достаток. На даний час мій тато військовий за контрактом. Нещодавно він повернувся з АТО. Це був найтяжчий період у моєму житті. Я так за нього хвилювалася, але найбільше - боялася його втратити. Навіть тоді, коли він був в АТО, при першій змозі зателефонувати додому, запитував у мами про дітей. Я вірила всім серцем, що мій татусь повернеться живим додому.
Так і сталось, в кінці цього літа татко повернувся додому. Обійми, сльози, радість… На аркуші паперу цього не передати. Я пишаюсь своїм любим татом за його турботу, щирість, любов і відвагу. Він мій герой і приклад у житті. Я з гордістю можу сказати, що це МІЙ ТАТКО!!!
Марина Сікун, учениця 6 класу
Козелецької гімназії № 1 Чернігівської області