Вміння сприймати прекрасне — перша сходинка до духовності
Як уже йшлося у попередніх наших статтях-бесідах, духовність є складним психічним утворенням. Доведено експериментально, що розвинене естетичне сприймання інтенсифікує інтелектуальний розвиток. Дійсно, під час сприймання краси тренується спостережливість, стимулюється мислення, розвивається вміння оцінювати та висловлювати відповідне судження. Мабуть, є зайвим доводити, що сприймання прекрасного — величі й різнобарв’я природи, вишуканості архітектури, витонченості музики та мистецтва — сприяє розвитку емоційно-почуттєвої складової духовності, оскільки кожне естетичне явище, за умови здатності дитини до його сприймання, викликає емоції радості, піднесення, захоплення, а твори різних мистецтв — складні почуття (співпереживання, співчуття, бажання творити добро).
Відтак людина, що вміє сприймати прекрасне, прагне до створення краси в своєму побуті, у своїй зовнішності, у власному ставленні до оточення. Наші дослідження довели, що, створюючи умови для розвитку естетичного сприймання дитини, можна ефективно сприяти становленню її духовності у цілому. Це зовсім не означає, що для створення умов необхідно багато часу чи коштів. Адже прекрасні об’єкти, предмети, явища завжди поряд — потрібно лише навчитися їх помічати і не проходити повз не помилувавшись хоч хвилинку. Дехто з батьків вважає, що достатньо забезпечити «естетичне середовище», і діти самі помічатимуть прекрасне. Така думка помилкова. Вона виникає внаслідок спостереження дорослими за короткочасною емоційною реакцією дитини на яскраві барвисті або живі об’єкти. Але це ще не є естетичним сприйманням у його розвиненому рівні. Тому для батьків важливо розрізняти пізнавальне та естетичне сприймання.
Під час пізнавального сприймання дорослий чи дитина відображає суттєві ознаки предмета чи об’єкта (живий чи неживий, об’єкт природи чи предмет, створений людиною; призначення об’єктів та предметів тощо). На відміну від цього в процесі сприймання естетичного відображення виділяються, насамперед, ті властивості, що надають об’єктам естетичної значимості (колір, форма, композиція, звук тощо).
Ось, наприклад, розповіді дитини семи років після спостереження дерева вишні з пізнавальною метою: «Сьогодні ми роздивлялися вишню, що квітне. Вона росте високою і розлогою. Гілки з листям дають затінок у спеку. Квітне навесні білими суцвіттями, з яких потім улітку дозрівають стиглі їстівні вишеньки. З них можна варити компот, варення, робити вареники». А ось враження цієї ж дитини після естетичного сприймання вишні (із захопленням та радісною усмішкою): «Мамо, мамо, ходи я тобі щось дуже красиве покажу. Он дивись квітне вишенька — біла-біла, наче навесні раптом сніжок випав та вкрив її. А давай під вишню станемо, щось побачиш. Дивись угору, на блакитне небо крізь гілочки. Примруж трохи очі. Бачиш, який візерунок створюють білі квіточки, наче на самому синьому небі намальовані. Правда красиво?!»
На відміну від пізнавального естетичне сприймання відрізняється емоційно-почуттєвим ставленням до естетичних об’єктів (явищ), яке набуває форму словесного судження, естетичної оцінки. Найчастіше таке судження звучить як «красиво», «прекрасно» або «негарно», «потворно». Дорослий чи дитина, у якої цілеспрямовано була розвинена здатність до висловлювання естетичного судження, оцінюючи прекрасне, використовує у мовленні епітети, метафори, порівняння тощо.
Яскравим прикладом може бути уривок із твору Валерія Шевчука: «Уся галявина була засипана квітами, під сонцем вони променились, грали, хитались і миготіли. Трава була така соковита, що здавалось, ось-ось бризне смарагдом, який розіллється, заливаючи землю». Відтак естетичне судження (висловлене чи сформульоване подумки) є певною оцінкою у формі умовиводу щодо естетичної значимості об’єкта чи його якостей. Таке судження є завершальним моментом в естетичному сприйманні. Насамперед, предмет (об’єкт, явище) привертає увагу людини (дитини) своїми певними особливостями, що можуть бути неусвідомленими. При подальшому спогляданні в результаті роботи мислення створюється умовивід, який за умови розвиненості мовлення, зокрема відповідного словникового «багажу», оформлюється у словесне судження — оцінку.
Наприклад, естетичне судження школяра десяти років після мандрівки у гори: «Ми стояли біля гори і милувалися снігом на її вершині. Було таке враження, що в неї наче біла сивина або пухнастий білосніжний капелюшок. А над горою чисте небо синє-синє й яскраве сонечко освітлює цю «сиву голову» гори. Це дуже красиво!» Відтак естетичне сприймання — складне психічне явище. Воно здійснюється завдяки одночасному перебігу як пізнавальних, так і почуттєво-емоційних процесів психіки людини. Наші дослідження свідчать, що не кожна дитина здатна навіть просто помітити прекрасне у довкіллі й ще менша кількість спроможна переживати дивовижні емоції та почуття естетичної насолоди.
З цього випливає, що недостатньо організувати для дитини екскурсії в музеї, природу чи створювати естетичне оточення в побуті, сподіваючись на вплив лише естетичного середовища самого по собі. Найважливішим є допомагати дітям помічати прекрасне, а помітивши — побачити, почути, замилуватися і що найголовніше — щиро радіти красі. І ще. Жодна можливість пережити миттєвості захоплення прекрасним не має бути загублена. А як саме, за допомогою яких методів розвинути у дітей таку здатність ми розповімо у наступних номерах журналу.
Жанна Маценко, провідний науковий співробітник лабораторії загальної та етнічної психології Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України, кандидат психологічних наук
