Я пишаюся своїм татом

Оразмурадова Любов Кличівна, Малосмілянської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів
------------------------------------------------------------------------------
Напевне, немає рідніших на землі людей ніж батьки. Вони поряд з нами від самого народження: дбають, піклуються, люблять так, як ніхто на світі… Батьки ладні зробити все заради нашого щастя. І ми, діти, маємо бути вдячними за це.

У нас велика та дружна родина… і це завдяки мудрості матусі й мужності, терплячості батька. Тато, батечко, татусь – ці слова знайомі мені з самого дитинства. Від них віє спокоєм, радістю, добротою… З перших кроків життя мене оточували батьківське тепло та ласка. Тато завжди зі мною поруч: і в радощах, і в труднощах.

Я вважаю, що один батько вартий більше ста вчителів, оскільки в школі у мене багато вчителів, але лише рідний тато може посварити і в той же час дати мудрий, змістовний, добрий урок своїм дітям. Нас у татуся троє доньок, яких він «ставить на ноги», виховує порядних людей. Добрий, відповідальний, працьовитий… мій тато – приклад людини, що все робить задля добробуту своєї родини. Він часто допомагає мені своєю підтримкою і порадою.

Мій батько зі звичайної родини робітників. Він з молоду працює водієм на різних автопідприємствах. Усе життя тато цікавиться машинами та займається їхнім ремонтом. Часто до батька звертаються сусіди за допомогою та порадою щодо ремонту автомобілів. Я люблю спостерігати, як татусь із завзяттям, якимось дитячим захопленням ремонтує нашу машину, вкладаючи всю душу в цю справу. Я пишаюсь тим, що, незважаючи на свою зайнятість, тато завжди намагається допомогти всім, хто потребує його допомоги.

Щодня, приходячи додому з роботи, батько намагається поспілкуватися з кожним членом сім’ї, поцікавитися нашими справами, дає слушні поради. Для мене і для всієї родини це дуже важливо, оскільки ми бачимо і відчуваємо татову любов, увагу й тепло.

Я також переконана в тому, що без доброго батька немає доброго виховання. Трапляються ситуації, коли я нечемно поступаю стосовно нього, але тато не ображається: продовжує розмовляти зі мною, наче нічого не трапилось. Я розумію, що повелась неправильно, мені робиться соромно, і я визнаю свої помилки, прошу вибачення у нього. І тільки з часом усвідомлюю: наскільки ж батько мій мудра і любляча людина, він ніколи не тримає в серці образи. Татусь завжди докладає багато зусиль задля спокою, миру й злагоди у нашій родині.

Я дуже пишаюсь своїм татом за його працелюбність, турботливість, мудрість, за все те добро, ласку й любов, що він дарує нам. Покидаючи батьківський дім, не забуду озирнутися і подякувати йому за все…