«Рідна мати моя…»
Читаю дитячі твори на тему «Моя мама - найкраща», і серце оповиває радість та гордість за своїх учнів: вони добрі, ніжні, люблячі діти. Їхні щирі, наївні сповіді про своїх матусь свідчать про добрі сердечка, які відкриті для любові та ніжності, сповнені великою вдячністю своїм найріднішим людям.
Згадую свою матусю - неперевершену красуню, розумницю і добру людину. Вона любила життя, поважала людей. І робила добро повсякчас.
Біле личко, обрамлене чорними блискучими локонами, і щирий відкритий погляд розумних очей зігрівали і надихали кожного, з ким вона зустрічалася.
А на роботі сніжно-білий халат і накрохмалена шапочка завжди дихали стерильною чистотою і запаморочливою свіжістю.
Я пам’ятаю велику аптеку, де вона працювала, чаклуючи з величезною кількістю баночок, колбочок, скляночок, сніжно-білих ступок, у яких вона розтирала порошки, змішувала різноманітні препарати, сколочувала їх, зважувала на дуже чутливих вагах, щоб усе точно по рецепту. Вона знала велику ціну схибленню хоч на пів грама. Від цього залежало життя хворого, його одужання.
Інколи мама дозволяла мені спостерігати за її роботою: вона розтирала одні препарати, додавала інші й все зважувала казковими вагами і дуже маленькими гирками. Мама вміло упаковувала необхідні дози у маленькі згорточки, а рідкі ліки розливала у світлі й темні пляшечки. Одним потрібні були пляшечки темного кольору, іншим - світлого.
Від мами завжди пахло ліками. Пам’ятаю нашу розумну кішечку Мурку, яка щодня зустрічала її після роботи і кайфувала від запаху валер’яни, якою пропахло мамине взуття.
А у вихідні дні мама одягала мене у святковий матроський костюм, зав’язувала на моїх білих кучерях великий блакитний бант, і ми йшли у парк цукрового заводу, де різноманітні розваги, танці під духовий оркестр, кіно, морозиво були у моєму розпорядженні.
Дуже часто мама мені читала книжки. А коли я підросла, то вони ставали моїми постійними друзями. До цього заохочувала мене мама. Від неї вперше я почула прізвища письменників, поетів і назви творів Майна Рида, Джека Лондона, Тараса Шевченка.
Я милувалася маминою батистовою вишиванкою. Вона в ній співала в хорі на сцені місцевого клубу. Мама мала цікавих енергійних подружок, які подавали зразки вірності у дружбі.
Вона працювала до глибокої старості. Мама не вміла сидіти без роботи. Вдома вона випікала смачні торти, які були справжніми витворами пекарського мистецтва.
Мами немає вже 24 роки, але в думках я й зараз розповідаю їй про свої успіхи й невдачі, прошу поради і молюся за її душу.
Зоя ПАЦАЛО
