Міжнародний день музеїв відзначили у багатьох містах України. Слід нагадати, що тільки в столиці України існує понад сто музеїв, які є зберігачами унікальних артефактів, документів з історії українського народу, унікальних експонатів, що формують нашу культуру, ідентичність, самобутність та красу. Сучасні музеї стають просторовими локаціями нашої пам’яті, місцями діалогу та єднання. Тема Міжнародного дня музеїв 2026 року, проголошена Міжнародною радою музеїв (ІКОМ), — «Музеї, що об’єднують розділений світ». Слід зазначити, що під час війни, поляризації та глобальних викликів музеї стають не лише місцями збереження спадщини, вони єднають людей, сприяють створенню інтелектуальних діалогів, стають місцями дискусій, обмінів думок та досвіду, просторами зустрічі людей, зберігачами пам’яті. Музейні фонди мають документи, наукові розвідки, на основі яких формуються експозиції, що в цілому сприяють формуванню знань власної історії, прищеплюють патріотичні риси, виховують любов до минулого власного народу.
Розмова піде про відкриття нового музейного простору, розташованого над залишками Надбрамної церкви Михайлівського Золотоверхого монастиря, яка постала у XII столітті та виконувала функцію вхідної брами. У XV–XVI століттях залишки брами розібрали.
Під час археологічних досліджень у 1990-х роках команда науковців Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ» виявила фундаменти абсиду та два склепи, один із людськими останками. Знайдену пам’ятку накрили павільйоном-ротондою, планувалося ґрунтовне дослідження та музеєфікація.
Потім, коли будували дзвіницю та собор, було проведене дослідження цієї ділянки під керівництвом доктора історичних наук Гліба Івакіна. Після перевірки документації була оздоблена облікова картка для включення пам’ятки до державного реєстру. Дослідження тривають паралельно з консультаціями із фахівцями Інституту археології України, де зберігаються матеріали.
Керівник заповідника Роман Маленков розповів про шлях складних досліджень історичного фундаменту знайденої надбрамної церкви Михайлівського Золотоверхого монастиря. Сучасна музеєфікація здійснена у співпраці Інституту археології Національної академії наук України, ДІАЗ «Стародавній Київ» та Київського науково-методичного центру з охорони пам’яток, а також за участі численних волонтерів. За результатами досліджень виявилося, що на місці, де у ХІІ столітті спорудили браму, у Х–ХІ розташовувався могильник. До ХІІ століття брама була дерев’яною, потім у монастирі спорудили муровану, а у XV–XVІ ст. її залишки розібрали. Фундаменти споруди були побудовані з бутового каменю на вапняно-глиняному розчині з домішкою піску, а стіни – з цегли. Над брамою підносилась одноапсидна надбрамна церква довжиною 10,82 м та шириною 8,4 м, до якої вели сходи, розташовані з двох боків воріт. Церкву прикрашали фрескові розписи, від яких збереглися лише фрагменти, підлога викладена з цегли та керамічних плиток, виявлених під час археологічних розкопок. Знайдені понад тисячу кубиків смальти сприяли припущенню, що у храмі перебувала мозаїчна ікона. Справжнім дивуванням було побачити давньоруську цеглу-плінфу з відбитками лап давніх київських собак.
Чимало цікавих фактів зазначила Олена Попельницька, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник «Центру консервації предметів археології» КМДА, заступник генерального директора Київського науково-методичного центру з охорони, реставрації та використання пам’яток історії, культури і заповідних територій із питань ДІАЗ «Стародавній Київ». Михайлівський Золотоверхий монастир зараз фактично є головним храмом України. «А знайдені реліквії домонгольського періоду Києва дуже цінні, бо їх не так багато лишилося в місті. Мури вціліли, попри значні руйнування та реконструкції цієї території, бо знаходилися під захистом монастиря.
Після розкриття підмурки та нижня частина стін монастирської брами були законсервовані та музеєфіковані, а над ними спорудили захисний павільйон. Результатом наукових досліджень стало складання Картки виявленого об’єкта культурної спадщини, проводиться атрибуція археологічних знахідок, готується експозиція.
Таким чином виявлено, що на місці майбутньої брами у Х–ХІ століттях був могильник. Першою спорудою була дерев’яна брама, що існувала до XII століття, після чого її замінила мурована конструкція. У другій половині XIII–XIV століття вона зазнала руйнівних подій і згодом, у XV–XVI століттях, її остаточно розібрали. До церкви вели сходи, розташовані у двох камерах з боків воріт. Зовнішні стіни були тиньковані, а підлогу встелили цеглою й керамічною плиткою. Відтепер можна оглянути залишки монастирської брами та надбрамної церкви, які залишалися сховані під землею майже дев’ять століть.
Для України цьогорічна тема звучить особливо актуально. Адже наші музеї документують війну, рятують культурну спадщину, допомагають говорити про складне та знаходити спільні цінності. Саме тому музеї сьогодні — це не лише про минуле, ми говоримо про духовні цінності, які формують гуманність суспільства.
Валентина ЄФРЕМОВА
