Таємниця Шопена: Магія Звуків у Виконанні Лариси Кадирової
У київському театрі «Сузір’я» відбувся прем’єрний показ вистави «Таємниця Шопена» за текстом Еріка-Емманюеля Шмітта «Мадам Пилінська, або Таємниця Шопена».
Мадам Пилінську, бундючну польку, яка самому месьє Шмітту (що вчиться на вулиці Ульмській) викладає ази творів Шопена, зіграла народна артистка України Лариса Кадирова. Прем’єра відбулася саме у день народження актриси. Тим самим вона зробила подарунок для своїх шанувальників.
«Таємниця Шопена» - це історія про те, як прислухатися так, аби справді почути, помітити дрібниці й деталі, розгледіти сокровенне і в потрібну мить сказати найважливіше людям, які тебе справді люблять.
Після перегляду вистави, Дмитро Дроздовський, літературознавець, науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка поділився своїми враженнями: «Таємниця Шопена» — інтелектуальна вистава, у якій ідеться про мистецтво музики, про розкриття секретів творення звуків, що мають понадчасовий потенціал. Геній Шопена неможливо вербалізувати, пояснити за допомогою логіки й слів. Але, як переконує Шмітт, таємниця Шопена передбачає занурення в таїну музики, занурення в те, що за межами «віртуозності», але що на глибинному рівні й розкриває поняття «мистецтво».
Так і у виставі: у ній представлено містично-ірраціональну концепцію музики. Відчутна східна природа на таке явище: під час вистави пригадував традиції гісихазму (філософії й мистецтва «мовчання»), буддизму тощо. Молодий Ерік (роль виконує Олександр Бондар) прагне відкрити для себе «таємницю Шопена», а для цього проходить ініціацію. Пізнання музики — означає наближення до себе, пізнання себе в усіх виявах (звідси природність мотиву еротичного апофеозу, екстатичного переживання після моменту любощів; любощі – це можливість розкрити потенцію тіла, зробити його м’яким і пластичним, ніжним і податливим для геніальних звуків). Мадам Пилінська (народна артистка України Лариса Кадирова) здійснює ініціацію юного музиканта, який через гру на піаніно наближається до усвідомлення мистецтва мовчання, до перетворення власного тіла на інструмент, який єднається під час гри в екстатичному переживанні з самим піаніно, себто — з музичним генієм Шопена.
Розповіді мадам Пилінської про Баха, Ліста, Шопена, зрештою, про музичний моно- та політеїзм заворожують. Це блискуче розуміння музики як праматерії світу відповідно до античних уявлень, коли філософи трактували музику через математичну гармонію числових співвідношень. Проте мадам Пилінська прагне, щоб Ерік зрозумів, що музика — не алгебра; це, знову ж таки відповідно до східного світовідчуття, твій голос, який ти маєш навчитися вибудувати. А звідси і всі ті вправи, коли потрібно зірвати квітку так, щоб із неї не впала роса, почути тишу й відчувати, як хитаються старі й молоді дерева в парку. Вистава сповнена гуманізму, і цей аспект, який є визначальним у плані художньої виразності, блискуче вдалося втілити режисеру Олексієві Кужельному. Окрему увагу варто звернути на сценографію вистави, яка вражає своєю продуманістю й інтелектуальною вишуканістю.
Роль молодого Еріка блискуче зіграв Олександр Бондар, студент другого курсу факультету музична режисура Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського.
Виставу подивився і перекладач Іван Рябчій. Він охоче поділився своїми враженнями: «Ідея перекладу «Мадам Пилінської» народилася два роки тому, коли у Бельгії я читав ще «сирий» текст. Книжка вийшла у 2019-му і фактично одразу її взяв до роботи Олексій Кужельний. До речі, презентація книжки відбулася у червні минулого року саме в театрі «Сузір’я». Вже тоді стало зрозуміло, як виглядатиме її сценічне прочитання. Акторська робота Лариси Кадирової вражає щирістю, переконливістю, динамізмом. Це саме та ексцентрична гонорова полька, яку бачиш, гортаючи сторінки повісті. Мені, як перекладачу, сподобалося, що Лариса Кадирова використала у роботі полонізми, які в оригіналі відсутні».
Вистава стане втіхою для тих, хто хоче надихати й надихатися, або просто жити, не втрачаючи ані секунди.
Людмила ЧЕЧЕЛЬ
Фото авторки
