(З листа Юрія Щербака до Людмили Скирди)
Виставковий проєкт «Григорій Гавриленко. Нове життя» викликає глибоке осмислення. Все в ньому наповнене сенсами, історією, подіями, які схожі в деяких випадках на містифікацію. Ідея виставки належить Едуарду Димшицу — відомому колекціонеру й мистецтвознавцю, власнику одного з найбільших приватних зібрань творів Григорія Гавриленка. Партнерство з громадською організацією «Фундація Богдана та Варвари Ханенків», співпраця з куратором проєкту Лізаветою Герман та координатором проєкту від музею Ганною Рудик сформували медійний творчий простір, який розкриває складний період в Україні, коли мистецтво намагалося вийти за рамки соцреалізму, який існував контролем політичного режиму. На прикладі творчості Григорія Гавриленка ми занурюємося у розвиток українського мистецтва XX ст., відкриваємо частини могутнього руху шістдесятників.
І те, що виставка розташована у будинку, який з самого початку був задуманий подружжям Ханенків під музейну експозицію, не випадково. Будинок з унікальною колекцією художніх творів отримав назву «Національний музей Богдана та Варвари Ханенків».
Кожен крок цієї визначної події викликає безліч спогадів, які створюють мости причетності до культурно-мистецького простору столиці, коли Г. Гавриленко приїхав до Києва, занурився у культурне життя столиці. Після закінчення Художнього інституту пройшов шлях пошуків життєвого простору, в якому, як йому здавалося, він міг би цілком віддатися творчості. Врешті все ж таки він знову опинився в Києві. Потужна енергія та енциклопедична обізнаність у галузі мистецтва, відкритість та доброзичливість гуртували людей довкола Гавриленка. В ньому були вже відомі художники, письменники, музиканти, музейники… Спливла на думку дивна паралель, пов’язана з іменем Варвари Ханенко, яка гуртувала творчу інтелігенцію у своєму домі, що вплинуло на формування прогресивного кола українців, яким був близький символ родового герба Терещенків («служінню громадським справам»).
Порівняння продовжуються й у зв’язку з історією натюрморту «Троянди», який подарував Гавриленко Параджанову. Обожнювала троянди й Варвара Ханенко, навіть створила оранжерею в родовому маєтку в Оленівці, де вирощували вишукані сорти. Пощастило й мені побувати в цій оазі й посадити свій кущик «троянд для Варвари». Саме там Василь Кричевський створював орнаменти для ткацьких виробів, які потім презентувалися в Парижі, як і троянди з України в спеціально відкритому для цього магазині.
Відома поетеса Людмила Скирда згадує Юрія Щербака, який присвятив новелу «Виставка» Г. Гавриленку, в цьому контексті на думку спали лекції Ганни Заварової з акцентом на індивідуальність Г. Гавриленка, бесіди з Леонідом Владичем про бойчукистів та їхніх послідовників, період пошуків митців — уродженців Північної Пальміри України (з благословення Платона Білецького), які поступово наповнювали збірник «Художньо-мистецька Сумщина» видання 2007 року. Серед 500 імен Григорій Гавриленко з Глухова, з акцентом на ілюстративний цикл його творів.
Але безумовно, значний вклад у збереження мистецької спадщини Г. Гавриленка зробили історики, мистецтвознавці, дослідники, відомі авторитетні дописувачі інтернет-повідомлень, які продовжують формувати імідж самобутнього митця… Об’єднавчим дослідженням став каталог Е. Димшиця, створений до виставки, який вже став бестселером.
Період творчих експериментів митця пройшов у складних умовах. Трагічна епоха розстріляного Відродження, знищення бойчукістів, провідних музейників відправили за ґрати. Будь-який відхил від соцреалізму жорстоко карався, автори отримували клеймо ворогів народу. І ось з’являється Григорій Гавриленко — уродженець Північної Пальміри України, краю мужніх козаків, які самовіддано слугували своєму народу. Творче формування Гавриленка проходило в складний період політичного тиску, який, мов Дамоклів меч, відсікав усе прогресивне. Серед тотальної темряви митець мріє про світло. Шукає власний шлях в образотворчій мові, формує своє коло прихильників в царині нових експериментів та невтомно працює. Енциклопедичні знання, харизма, доброзичливість притягували до нього прогресивних художників, письменників, музикантів. Цей магнетизм відчувається й сьогодні серед науковців музею, учасників творчого проєкту, дослідників, істориків та відвідувачів виставки.
В уявленні автора статті виникають постійні паралелі в навколишньому соціумі та особистому просторі Г. Гавриленка. Всі ці спогади особисто прелюдія перед величним дійством під назвою «Григорій Гавриленко. Нове життя». Виставка розташована у приміщенні Національного музею імені Богдана та Варвари Ханенків. Тут все навіяне красою, духовністю, величністю, гуманністю, святом. Навіть у своєму першому випробовуванні під час революційних дій будинок єднав творчу інтелігенцію столиці під головуванням Варвари Миколаївни, яка створила активний дієвий творчий осередок.
Сама експозиція сприяла дискурсу, який вдало провели Лізавета Герман та Едуард Димшиць. Фахово розставлені акценти не тільки привертали увагу до представлених творів, а й відкривали підґрунтя для тлумачення передумов таїни створення художніх образів. Виставка побудована в тематичній послідовності, яка сприяє відчути талант митця, розкрити його творчий потенціал. Неймовірно жвавий екскурс розставляв вагомі акценти творчого процесу художника, який перетворював думку в досконалий мистецький твір. Саме такими розкрилися перед глядачами й слухачами життєві історії, закарбовані у символи. Жіночі образи, пейзажні мотиви, ілюстрації до книжок, замальовки до тематичних композицій наповнювали творчу формулу митця, в якій домінує світло, а ще тиша, про яку згадувала у своєму вірші відома поетеса Людмила Скирда — «мене малює тихий чоловік». Серед цієї тиші, сповненої внутрішньої напруги, народжувалися яскраві художні образи, провісники нової генерації на культурно-мистецькій ниві України.
Папір, олівець, акварель, темпера, полотно, олія, вільно опановані художником, який через тонкощі творчих способів, будує та наповнює одухотвореністю свою оазу краси. Г. Гавриленко не створює гасла, він не лідер мітингувальників, навпаки прагне тиші, яку наповнює розкішшю світлоносної образотворчої мови. Про культурний космос Г. Гавриленка, нову пластичну мову, внутрішню магнетичну силу, легкість лінійних розчерків слушно сказали Ганна Заварова, Микола Кривенко, Ольга Петрова, Ольга Лагутенко.
Про моральні засади митця з вдячністю говорив на виставці Едуард Димшиць, який підкреслив, що щасливий тим, що на його шляху з’явився Григорій Гавриленко. Дійсно, культурне середовище, побудоване художником, стало значним явищем в царині духовної спадщини українського мистецтва. В контексті сказаного, варто згадати лист Юрія Щербака до Людмили Скирди, де він говорить: «Господи! Знав би Гриша, що стане безсмертним? Думаю що знав»…
Проєкт має безперечне культурологічне, терапевтичне й виховне значення. В час, коли українська спільнота страждає від варварських дій агресора, вкрай необхідні критерії, які єднають соціум гуманними цінностями. Слід нагадати, що виставка розташована в Національному музеї Богдана та Варвари Ханенків, які свідомо готували свою колекцію для людей своєї держави. Вони думали про майбутнє країни, якої ще не було на політичній карті. А ми зараз єднаючись спрямовуємо свою діяльність на те, щоб українці мали право на мирне життя та власну культурно-мистецьку спадщину. Виставка одна із цих складових. Тому глибока вдячність Едуарду Димшицю за клопітку дослідницьку працю, яка через творчість Г. Гавриленка дійсно відкриває світло крізь темряву…
Валентина ЄФРЕМОВА
