Історія

Рокова пастка, або Трилер з життя письменника

«Скажено потрібні гроші, бодай у розбійники піти на великий шлях або ж коханцем завітати до старої…» Справді, чи не актуально це й для сьогодення, хоча й висловлено півтора сторіччя тому? Ось такий стиль мислення героїв драматурга Олександра Васильовича Сухово-Кобиліна, автора п'єси «Весілля Кречинського» та інших шедеврів театрального мистецтва. Випадково став він письменником: біля витоків його творчості — любовна драма, що обернулася на трагедію — смерть його коханки, Луїзи Сімон-Деманш. Цей трилер приголомшив російське суспільство й докотився до самого государя-імператора Олександра ІІ. Тривалий час у загибелі Луїзи підозрювали письменника, однак відновити історичну справедливість допомогла експертиза, за висновком якої оскаржено звинувачення в його адресу. Наприкінці вересня цього року святкували 200-річний ювілей від дня народження Сухово-Кобиліна.

360 років: історія протистояння

На 2014 рік припав популярний в колишньому СРСР історичний ювілей — 360-та річниця возз'єднання (чи приєднання?) України до Росії. Проте замість святкових салютів — смертоносні залпи від російської важкої зброї, забороненої Мінськими угодами. Невже це й є підсумок багаторічної «дружби й братньої любові» з північно-східним сусідом? Про це красномовно свідчить імперська агресія путінської Росії в Криму і на багатостраждальному Сході України, яка триває вже пʹятий рік. Своїми чоботами путінські вояки вщент розчавили симпатії українців до Росії, спричинили огиду до неї. Пролита кров ще надовго розділятиме колись братні народи. І сьогодні світ спостерігає за тим, як Україна воює, захищаючи не тільки свої національні інтереси і територіальну цілісність, але й усю Європу від російського загарбника. Біля витоків феномену протистояння між Україною та Росією — Переяславська угода 1654 року. Навколо цієї події виникло чимало легенд та історичних міфів.

Піонер державного видавництва шкільних підручників

Так називають Антіна Володиславовича Крушельницького — українського письменника, літературного критика, перекладача, педагога, міністра освіти УНР, автора біографічного нарису «Іван Франко», редактора шкільних хрестоматій з української літератури, який народився 4 липня 1878 року — 140 років тому — у м. Ланьцут (нині Підкарпатське воєводство, Польща).

За гетьмана Івана замовте слово

Про що нагадує нам свято Незалежності нашої держави? Мабуть, про тяжкий і тривалий шлях, яким йшов наш народ до цієї славетної події, і тих, хто був біля витоків українського державотворення. У сузірʹї видатних політичних діячів України Іван Степанович Мазепа посідає особливе місце.

ТАРАСОВИМИ ШЛЯХАМИ

Щедра й невичерпно родюча українська земля подарувала вселюдському сузір’ю геніїв незгасимого Світоча – Тараса Шевченка, Тираноборця і Пророка, Речника волі, який поставив на сторожі біля своїх земляків, «рабів німих», вогненне слово, а в «Заповіті» дав їм наказ: «Кайдани порвіте!».

Родина Суботенків – Феодосій, Марія та їхня донька Ніна: знайдене кохання

«Поранений єврейський хлопець шукав порятунку, а знайшов… наречену. У найтяжчу годину випробувань народилася родина Яні та Ніни із багатозначущим прізвищем – Богорад». Селяни Феодосій Суботенко, його дружина Марія та донька Ніна жили на хуторі Жерембівщина, що на околиці села Лебединці Житомирської області. У липні 1941-го нацистські війська окупували цю територію, а у квітні 1942 року у двері будинку Суботенків постукав поранений солдат, утікач з полону. Він назвався Іваном і попросився заночувати.

Її подвиг у добро перероста

Любов матері... Що може бути сокровенніше? Жінка-мати – лаконічно, але водночас так багато... У нас підсвідомо живе довіра до неї, ми знаємо, що мати не відвернеться від своєї дитини, її любов сильніша за буденні образи. Ніхто так, як вона, не здатен відчути і зрозуміти зранену душу. Її серце щемить, коли дитині погано, вона співпереживає з нею, уміє поспівчувати. Уявляєте, який безмір любові в жінки, яка є Матір'ю для усіх нас! Про матерів можна говорити нескінченно. Добрі, горді, мужні матері! Скільки життів врятовано їх руками, скільки лиха прогнали добрі слова їх, скільки подвигів скоєно відважними їхніми серцями! Де знайти слова, що змогли б розповісти про невичерпну материнську любов, передати щедрість їхніх сердець? І складають люди про матерів вірші, пісні, прекрасні легенди і серйозні книги.

Учнівська молодь шанує заповіти Кобзаря

Тараса Шевченка називають Великим Кобзарем. Багато віків українські кобзарі несли до людей найдорожче духовне багатство − народну пісню. І тоді ніхто не забував, що таке віра, воля, самовідданість, відвага, а ще працьовитість, творчість, щирість, і намагався навчити цього своїх дітей. Так і в творчості Тараса Шевченка, особливо в головній книзі – «Кобзарі» – нерозривно пов’язане минуле, сучасне та майбутнє українського народу, право кожної людини на вільне, щасливе життя. Бути гідними ймення Тараса Шевченка означає тепер постійно збагачуватися духовно, берегти рідне слово, вірити в незалежну державу і працювати для добра в Україні.

Родина Дейнеків — Марко, Лідія та їхня донька Оксана. Двічі рятівники

Із трьох родин, які рятували приречених, вони були другими, проте найсумліннішими. Відчували свою відповідальність не лише за життя, а й за подальшу долю врятованих. Після війни ініціювали судовий процес і свідчили на ньому, щоб єврейське дитя повернулося до своєї матері.

Корюківка: трагедія 1943 року

В сумний літопис нацистського терору на окупованих територіях увійшли як символи масового винищення мирних людей білоруська Хатинь зі 149 мешканцями, убитими карателями-колабораціоністами, чеська Лідіце зі 320 жертвами, французький Орадур, де есесівці знищили 642 особи. Однак страшна документальна правда свідчить — найбільша одномоментна каральна акція нацистів проти мирного населення відбулася 1—2 березня 1943 року в Корюківці на Чернігівщині. Тоді близько 7000 жителів були розстріляні або спалені заживо в цьому поліському містечку!

Сторінки