Skip to main content

Зізнання

Люблю тебе. Твоя доця Юля
---------------------------------------------
Матусю наша, ми це знаємо:
Багато ангелів є в Божім раю,
Та на Землі лише один між нами:
Це наша мама.   

Слово мама…таке  ніжне і лагідне! І називає воно найпрекраснішу та найріднішу людину на Землі.

Міжнародний дитячий центр «Артек» відкрив свої обійми мені  назустріч минулого літа, обіцяючи, що я не забуду жодного  дня з життя табору. Так воно й трапилося! Повернулася додому з морем емоцій , вражень та почуттів, що огорнули мене солоною хвилею з голови до п’ят. Та було ще одне почуття, яке оселилося в моєму серці після табору  та залишиться зі мною назавжди – це любов до мами.                                                                                                                                 

Одного вечора ми всім табором зібралися у кінозалі дивитися фільм. Чесно, мене це не дуже цікавило, тому я не взяла із собою окуляри ( бо маю не дуже гарний зір).  Фільм носив назву «Мами». Зрозуміло - фільм добрий та нестиме в собі те, над чим слід задуматись. Мама – вона одна, іншої не буде.

Погано на екрані промальовувався силует акторів, мені не залишалось нічого, окрім як слухати .  Ви дивилися цей фільм?  Зізнайтеся, ви плакали або майже плакали, коли герой у виконанні  Безрукова сидів біля могилі матері? Я плакала. Сльози самі по собі котилися по щоці. « У мене є поряд мама, вона мене кохає, а у когось її поряд нема,  чи немає взагалі», -  думала я.  Не уявляю, як живуть ті діти та й не хочу уявляти . Ніхто не обійме, не скаже : «Ти моє сонечко»…

   Коли фільм скінчився та в залі увімкнули світло, я побачила навколо багато заплаканих облич . Дівчинка, яка сиділа поряд, теж втирала очі.  Коли я її заспокоювала, вона розповідала мені, що одного ранку її мама пішла на роботу й не повернулася… Комком стали в горлі слова. «Та я ж найщасливіша у світі! У мене є і мама,і тато, і сестричка!».  Одразу захотілося їх побачити, обійняти, а найбільше -  почути матусин голос, але вона так далеко!Дякувати « диву техніки» -  я одразу подзвонила додому. Відповіла мама (ну, звичайно,адже вона кожної хвилини чекає на мій дзвінок) і, захлинаючись у сльозах, сказала: «Мамо, я тебе дуже – дуже люблю!» Вона відповіла, що знає про це але перепитала, чи не трапилося зі мною чогось поганого? Я заспокоїла її, як змогла, а про себе подумала: «Та щось все ж таки трапилось. Я  відчула, як стала дорослішою».

Цінуйте та кохайте своїх мам!  Прямо зараз підійдіть або подзвоніть своїй матусі! Скажіть про те, як ви її любите! Немає нічого найціннішого в світі для мами, ніж вдячність та любов її дітей. Мамочко , я тебе так кохаю!  Ти пробач мені, що я іноді сварюсь із тобою, можу підвищити голос! Хто, як не ти, мене зрозуміє, хто буде зі мною чеснішим, ніж ти? Ти бажаєш для мене тільки кращого, а я іноді цього не розумію… Пробач мене!