«Жоржинові» романси Світлани Мирводи
Ще зовсім недавно ми милувались осінніми жоржинами, і не лише у квітниках, а й у Національному музеї літератури, де відбувся вечір Світлани Мирводи, на якому народна артистка України знайомила присутніх зі своїми «жоржиновими» романсами. «Жоржинові» романси посідають у творчості співачки особливе місце. Чому? А про це запитаємо у Світлани Мирводи…
— Світлано, чому романси саме «жоржинові»? Осінніх квітів так багато…
— Саме таку назву має один із моїх перших, написаних для мене, і найулюбленіших — «Жоржиновий романс» на вірш Юрія Тітова і музику Віталія Кияниці. Цей жанр давно мене вабив… Почала співати із старовинних романсів, а вже згодом репертуар збагатився творами сучасних авторів. Нерідко над романсом працюємо втрьох з поетом і композитором, бо, як казала моя подруга поетеса Галя Галичанка: «Слово поета, помножене на музику і трасформоване через душу виконавця — це молитва до Бога». Таке моє відношення до романсу — в ньому відчуваю кожне слово і намагаюсь передати слухачам, щоб зазвучали найпотаємніші струни серця.
— Ваша улюблена пісня із циклу «жоржинових» романсів?
— Їх у мене кілька: «Грона акацій», «О, соловію», «Стрілецький романс». Зараз ще нові народжуються, які дуже люблю — це про події на Сході… Взагалі на передовій бійці з задоволенням слухають романси. Кажуть, що це їм нагадує сім’ю, рідний дім. А я із задоволенням їх дарую…
— Гадаю, Ваша улюблена пора року — осінь, бо квітнуть жоржини…
— Моя улюблена пора року та, в якій живу. Осінь приваблює своїм романтизмом, навіть коли дощить. Це ж так приємно: тепло вдягненій під парасолькою іти поволі і думати про все… А прийде зима — там свої принади. Про весну, коли прокидається життя і почуття, хочеться теж співати. Ну а влітку — величезні можливості для активної діяльності.
— А самі вирощуєте жоржини?
— Жоржинами зазвичай любуюсь на Волині біля батьківської хати. Мама завжди садила ці квіти, і зараз жоржини там ростуть, вирощує сестра, яка частіше навідується в родинне обійстя. Я буваю влітку певний час, а протягом року — наїжджаю. Притягує рідна земля, відчуваю, що там набираюсь сили після шаленого ритму життя в столиці…
— Вам дарують жоржини?
— Дарують восени, і це нагадує мені рідний дім, маму… Квіти люблю всі, особливо, коли приходжу з ними після концерту і ставлю у різні вази, розмовляю з ними — це мені приносить заспокоєння, якась релаксація…
— Ваш улюблений колір жоржин? І чому такий?
— Люблю жоржини насиченого червоного, бордового кольорів. «Червоне — то любов»…
— Про журбу не будемо говорити... Що означає для Вас любов?
— Любов — це дуже об’ємне поняття для мене. Дійсно, треба любити близьких, друзів, світ, життя, свою країну, чужих людей, те, чим займаєшся — всі про це знають, а на практиці як часто ми бачимо протилежне. Треба нам вчитись любити, ще раз вдумливо прочитати Заповіді. А кохання — це дещо інше — тут уже двоє, він і вона. Це почуття трепетне, вразливе, його треба вміти зберегти і підтримувати. І цьому треба вчитись…
— Світлано, Вашою «супутницею» романсів є бандура, перші акорди якої наповнюють серце слухача радістю та піднесенням. А що означає для Вас бандура?
— Бандура — це моє єство, уже більше, ніж музичний інструмент. Стільки років вона поряд зі мною, як посестра. Де вона тільки не бувала — і в Гімалаях (Непал), і у Флориді (США), і на Сахаліні (РФ), і в Іспанії, Італії, Румунії, Угорщині, Німеччині, Індії і по всій Україні — літаки, потяги, автобуси, автомобілі… Особливо люблю презентувати бандуру, як сучасний і модний інструмент.
Наталія Срібнянська
