Рівнодення цієї осені припало на день прощання з українською художницею, членкинею Київської організації Національної спілки художників України, доцентом КНУБА, лауреатом премії імені Миколи Макаренка Ганною Андріївною Носенко (1954–2026). Невиліковна хвороба припинила її земний шлях, але залишився творчий спадок —мистецькі напрацювання, наукові розвідки, які становлять значний внесок в освітянську та культурологічну скарбницю українського народу.
Вихована в київській інтелігентній родині, мисткиня успадкувала від батьків любов до історії України, літературний хист, бездоганну українську мову, місію творити добро. У неї було особливе ставлення до храмової архітектури, народних ремесел, фольклору, кераміки, вишивки, писанкарства. Саме на цих пріоритетах, сповнених кодових знаків та магічних символів, притаманних культурі наших предків, сформувався вишуканий, залюблений у народну творчість, художній смак Ганни Носенко. Її живописні роботи бездоганні за стилістикою, композиційною довершеністю, глибокою образністю, гармонійною палітрою. Вона була рясно обдарована талантами, легко переходячи від лекційної роботи та творчих архітектурних проєктів до живопису, замальовок вітряків або розпису унікальних писанок.
Ганна Андріївна не прагнула популярності, але всім, кому пощастило бути поруч, приділяла увагу, за потреби допомагала, підтримувала — тому довкола неї завжди були люди. Нас зблизила громадська робота в «Мистецькій світлиці», де важливе місце займали проєкти, пов’язані з храмовою архітектурою, козацтвом, поверненням із забуття таких знакових постатей, як останній отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський, як видатний український вчений і патріот Микола Макаренко, як художники Василь та Федір Кричевські, Нарбути, як унікальний поет і перекладач Володимир Затуливітер, Мені легко було співпрацювати з нею при підготовці тематичних виставкових проєктів, які проходили в галереях столиці та подорожували по Сумщині.
Якщо згадати сучасних берегинь, то Ганна Носенко у цій когорті одна із правофлангових. Для неї було органічним робити добро, підтримувати, давати поради, зігріти увагою та милосердям. Вона пишалася своєю сім’єю, цінувала талант свого чоловіка, заслуженого художника України Генрі Ягодкіна (1952–2023). З особливою гордістю згадувала свою доньку Тетяну, теж вже знану художницю, з власною харизмою в живописній палітрі. Про онуку Іванку завжди розповідала з ніжністю та особливим теплом. Багато розповідала й про зятя Геннадія — який він зібраний, відповідальний, працьовитий, гарний організатор, неймовірно талановитий, має не тільки художній, а й літературний дар.
Ганна Андріївна наполегливо працювала у кількох напрямках, казала, що завжди їй не вистачає часу. Вона дуже ретельно готувалася до лекцій, турбувалася про своїх студентів. Її напружувала онлайнпрактика, коли «не бачиш очей» і не відчувається душа слухача. Паралельно з викладацькою роботою готувала монографію, для якої робила науковий опис збережених вітряків, дерев’яних церков, передусім часів козаччини. Отут у нас особливо збіглися творчі інтереси, адже «Мистецька світлиця» створювала проєкти, присвячені Петру Калнишевському, який чимало зробив для будівництва церков, та Миколі Макаренку, який стояв на сторожі збереження храмової архітектури в Україні. Ганна Носенко радо брала участь у виставкових заходах, а в проєкті «Я — українець!» навіть стала лауреатом премії ім. М. Макаренка.
Пам’ятаю, як зраділа вона подарунку художника Олександра Масика, який залишив їй унікальний набір пастелей відомої закордонної фірми. Казала, що аж тремтить, щоб скоріше сісти за мольберт і спробувати розкішну палітру. Тут варто підкреслити унікальність творчого письма художниці, її віртуозне володіння світлотіньовими нюансами, які робили її картини світосяйними.
Ганна Андріївна Носенко — членкиня Європейської гільдії пастелістів — вміла органічно поєднувати професійне бачення архітектурної монументальності з віртуозним володінням технікою пастелі. Тут слід окреслити кілька ключових аспектів, що роблять її пастельний живопис самобутнім. Маючи базову освіту архітектора (закінчила Київський державний художній інститут, нині НАОМА), художниця сприймала навколишній світ як чітку, логічну конструкцію. Її роботи вирізняються вивіреною точністю композиції, де простір підпорядкований цілісному творчому задуму.
Ганна Андріївна — «експериментатор зі штрихом та плямою». Якось на міжнародному пленері 2016 року, який проходив на території Михайлівського Золотоверхого монастиря, просто у мене на очах за кілька годин нею була створена самобутня картина «Трапезна палата з церквою Іоанна Богослова XVII cт.». Майстерно виконані гармонійні переходи від м'яких плям насиченого кольору до тонких, прозорих муарів підкреслювали сакральність архітектурного комплексу.
Важливим аспектом творчих уподобань мисткині є поглиблене розкриття нею етнокультурної тематики. Значну частину її творчості займають дослідження та художня фіксація історичної спадщини України, яка зникає. Створений нею катехізис дерев'яних храмів та старовинних вітряків варто було б видати окремим альбомом. Ці об'єкти, що стають артефактами за точністю передачі їхньої архітектоніки, водночас приваблюють своєю вишуканою палітрою та художньою символікою. До таких належать картини «Пирогове», «Осінь у Видубичах». Художниця часто балансує між реалізмом та декоративністю, де тонкі кольорові потоки світла поєднуються з монументальною конкретикою краєвиду, як на пейзажних роботах «Дорога до баби Степаниди», «Сонячний день», «Рідна хата недалечко», «Щедре літо».
Завершую свій спогад про мисткиню альбомом «Квіти небу», де репродукції творів Ганни Носенко супроводжують ліричні есе Генрі Ягодкіна. Це збірник про Весну і Літо, про смак вишень і молока, про любові світлої прозріння, коли «Земля і Сонце заплелись енергій синтезом всебічним»… Лірика вдячності Всевишньому за зустріч, сповнену щирого кохання.
Нам пощастило мати таку унікальну творчу особистість у колі об’єднання художників «Мистецька світлиця». Дякую долі за роки спілкування з шляхетною жінкою, яка вміла робити з буднів свято.
Валентина ЄФРЕМОВА
