Твір про маму: "Найдорожча людина на Землі"
Автор: учениця Поліна Даневич
-----------------------------------------------------------------------
Мама — найдорожча людина на Землі. Вона справжня чарівниця, завжди творить дива, за що б не взялась.
Мамуся завжди поряд зі мною: коли я хворію, коли йду зі школи або біжу на гурток по танцю чи малюванню, коли я приходжу додому. Ти допомагала мені носити ранець, допомагала у навчанні, складати рюкзак та гралася зі мною, вчила зі мною вірші, готувала мені різні смаколики.
Не знаю, як у кого, а тебе, моя ненько, я ніколи не бачила без роботи. Жодної хвильки не знаючи відпочинку, твої руки знаходять роботу. То щось переш, то прибираєш, чи просто поливаєш квіти. Так багато в житті переробивши, твої руки не зупиняються, вони постійно в роботі, і та робота нагадує мені якесь священне дійство. Ці руки завжди пахнуть чимось. Чи свіжовипраною і щойно випрасуваною білизною, або пшеничним борошном і гарячим хлібом, то кропом чи петрушкою, і терпким грудинням огірків, або яблуками, грушами чи м’ятою, трояндами з клумби у дворі. Пахнуть шпарким морозцем і снігом, першими весняними бруньками.
А пам’ятаєш той запашний пиріг, що ми пекли на мій день народження? Спочатку ти приготувала тісто й поставила його в холодильник. Ти сказала, що так воно вийде смачнішим. Я мила посуд і ніяк не могла дочекатися, коли з тіста почнемо пекти.
Нарешті, час настав. Ми почали робити безліч тонких коржиків. Я нарахувала аж двадцять. Ми стали розкочувати тоненько-тоненько, а потім ти випікала їх у духовій шафі. Коли коржі були готові, ми з тобою кожен коржик перемазували дуже смачним кремом. Пиріг зверху прикрасили тертими горіхами й шоколадом. За моїм проханням, поклали трохи вишеньок: дуже люблю їх! М-м-м-м… Смачно! Я навіть зараз, коли згадую, відчуваю його солодкий з кислинкою смак у роті й запах шоколадного літа.
Моїм гостям пиріг дуже сподобався. Усі страшенно хвалили. Було дуже приємно догодити їм і смакувати наш шедевр. Тепер я знаю, як готувати фірмовий святковий пиріг і, коли виросту, навчу й свою донечку!
Спасибі тобі, мамо!
Коли буває сумно — ти завжди можеш знайти слова і заспокоїти мене, коли весело — я могла розділити свою радість, перш за все, з тобою. Бо ти поруч була зі мною завжди, і, можливо, саме тому я перестала на це звертати увагу й цінувати, як ти того заслуговуєш.
Моя ненько, нещодавно ти вийшла на роботу. І відтоді я навчаюся бути більш самостійною: тепер я сама розігріваю обід та прибираю в домі, щоразу мию посуд після себе. Я кожного дня стараюся зробити і частинку твоєї роботи, щоб, коли ти прийдеш додому, виснажена та заморена, менше турбувалася домашніми клопотами. Щоб присіла на п’ять хвилин і змогла відпочити.
Прихилитися до тебе — це найприємніше за все на світі! У твоїх обіймах я, ніби у теплій хмаринці, вкутана сонячним теплом. Ти в мене схожа на казку, добру та чарівну! Твої очі освітлені з середини м’яким живим сяйвом, що відображає всю твою душу. Погляд самої щирості й безмежного добра. Здатність думати і робити тільки хороше, вловлювати красу кожного дня дано далеко не всім людям. Але мені здається, що тобі ця риса характеру властива. Твоє обличчя, як сонях до сонця, завжди повернене до радості, добра та співчуття. І мене ти навчаєш з дитинства жадібно вловлювати красу оточуючого світу. Як радіємо ми всі, коли після довгої важкої зими приходить весна! Кожен її крок — як перемога. «Багато людей живуть заздрістю, злом», -- кажеш мені. «Не радіють ані весні, ані пташиному співу. І тому в них очі каламутні, тьмяні. Вони як сліпі, а зі сліпого що взяти?»
О, мамо! А твоя пісня. Ти мені її співала, коли я не могла заснути. І тоді я засинала під твій чарівний спів. Я бачила веселкові сни з крилатими єдинорогами та феями. Мені навіть снилися продовження тих мультфільмів, що я недодивилася! Я просто в захваті від тебе, моя мамо! Як ти це робиш?
Дивлячись на тебе, матінко, я навчилася не витрачати даремно час, а творити якісь, хай маленькі, але добрі справи: допомагати близьким, захищати менших і поважати старших, відстоювати власну думку. Я вдячна тобі, бо все хороше, що я маю — то від тебе.
«Матусю, дай ручки твої поцілую,
За шийку тебе обійму,
І щічки погладжу.
Ти знаєшь, матусю,
Як дуже тебе я люблю!»
(Перелісна Катерина)
Найдорожче у світі — крихітка людської доброти серед страшенної заметілі, а твоє материнське серце подарувало мені ту незвичайну незламну силу, котра народжує у мені Людину, народжує Добро і Розум.
Тільки ти можеш замінити мені Всесвіт, але тебе ніхто ніколи не замінить.
