Щемні струни скрипки
О музико! Твої чарівні звуки ніжно огортають серце, підіймають на своїх сонячних крилах у зіркове піднебесся, обсипають смарагдами і діамантами, зворушують і розчулюють, надихають на творчість і красу, дають змогу милуватися життям, його красою і неймовірними принадами, ведуть у храм насолоди і радості.
Людино! Зупинись на хвилину! Віддайся почуттям, придивись до навколишнього світу, напийся чарівної мелодії скрипки, занурся у хвилі радості буття і щастя слухати та чути…
Чути шум Карпат, сплески хвиль Дніпра, стукіт закоханого серця, дитячу любов до матері, яка поїхала за кордон заробляти, залишивши свою кровиночку без тепла і ласки, любові й затишку…
Прислухайся до ворожого гуркоту гармат, який змушує перелякано здригнутися, не розуміючи, що ж то діється на рідній землі, священній українській, нашій землі. Де взялися вороги? Чому і звідки?..
А сльози матерів, сестер, дружин і дітей скрапують, ллються невпинними потоками. Для чого? Кому це потрібно?
«Стій, враже, зупинися, мою землю не топчи, чорний ворон, не кричи!» — захлинається скрипка і вражає труйною стрілою серця людей. Це звучить пісня — присвята українцям, які воюють на Донбасі, композитора Василя Волощука на вірші відомого поета-пісняра Степана Галябарди.
Також трагічно звучить пісня-реквієм на вірші Олександра Бакуменка «Над Прип’яттю шумить», нагадуючи людству про жахливі події Чорнобильської катастрофи і застерігаючи нас бути пильними і не наражатися на небезпеку.
Та на противагу стражданням і негараздам українців зігрівають щирі крила надій у пісні на вірші Мельникова «Журавлині крила» і «Карпати», які вічно шумітимуть тихим шепотом лісу, і «Моя мелодія», яка завжди зігріватиме теплом кохання, і пісня на вірші Степана Галябарди «Вертаймось, панове, додому», що закликає частіше повертатися до рідного дому, вклонятися «порогу і роду святому», який дав тобі життя і крила для польоту.
І пісня на вірші Галябарди «Заради тебе», і «Доля», і «На полонині день світає» на вірші Сингаївського, і «Ювілей» на вірші Степана Пушика стверджують, що життя прекрасне і нескінченне, нескінченне у сонці і зорях, у Карпатах і житньому полі, у чистому небі і жайворонковій пісні.
Яскраві світанки і зоряні ночі й «осінь, що дихає теплом, бо рання», і «сад кохання» — усе це пронеслося, промчало через душі і серця учасників зустрічі з відомим лірико-драматичним тенором, скрипалем, заслуженим артистом України Василем Волощуком.
Співалися пісні, розкривалися душі й струменіла скрипка та заливався баян у натхненних руках скрипаля Василя Волощука і Валерія Іванцова у виконанні інструментальних номерів, доводячи нам, що справжня майстерність творить дива.
Це тривав вечір-зустріч в Українському фонді культури імені Бориса Олійника з нагоди 50-річного ювілею Василя Миколайовича Волощука — композитора і виконавця, відомого скрипаля ансамблю «Карпатські дзвони», Київського об’єднання музичних ансамблів, естрадно-симфонічного оркестру під керівництвом Віктора Здоренка. Фольклорні твори, які він здебільшого виконував після закінчення Дрогобицького музичного училища, а згодом Київської консерваторії, зачаровано слухали і в Україні, і в Польщі, і в Англії, і у Франції.
Нині він пише музику на вірші сучасних українських поетів: Миколи Галябарди, Олександра Бакуменка. У співдружності з відомим поетом-піснярем Миколою Сингаївським ним написано більше десятка пісень, зокрема: «Черемховий гай», «У вікна дивляться Карпати», «Покличе мати Україна», «Пісня про мовчання», «На полонині день світає», «А річка наша Лімниця», що звучали на фестивалях «Пісня року», «Відроджені джерела», «Пісенний вернісаж», «Доля», «Боромля-96».
Про нього у 1994 році відзнято тридцятихвилинний музичний фільм гурту «Карпатські дзвони», який успішно транслювався на центральному та регіональних телеканалах. Того ж року на фестивалі «Пісенний вернісаж» прозвучала і стала лауреатом перша пісня Василя Волощука «Черемховий гай», яку він написав разом з поетом Миколою Сингаївським. Завдячуючи цьому відомому поету, з яким відбулося знайомство літом 1993 року на Всесвітньому фестивалі «Українці всього світу, єднаймось» в м. Києві, почалася пісенно-авторська діяльність Василя Волощука.
Нині співаком написано близько 100 пісень на вірші багатьох поетів. Серед них: Микола Сингаївський, Степан Галябарда, Олександр Бакуменко, композитор і аранжувальник Валерій Іванцов, Наталія Зубицька-Земна, Степан Пушик, Володимир Піпа, Володимир Осипчук (Скоровода), Анатолій Фіглюк, Володимир Семенець, Оксана Лесюк, Петро Білінський, Євген Пухлянко, Володимир Москвич, Зоя Кучерява, Володимир Ілемський, Володимир Матвієнко, Федір Тишко…
Багато пісень стали лауреатами відомих конкурсів і фестивалів.
З 1998 року Василь Волощук працює солістом-вокалістом Ансамблю пісні і танцю МНС України.
У 2000 році удостоєний звання заслужений артист України. Протягом творчого шляху видано його три авторських альбоми: «Черемховий гай», «Мій Бойківський краю», «Та музика душі…».
На цьому пісенному дійстві, де виколисувалися українські мелодії, виступали друзі та колеги знаного віртуоза, які підкреслювали надзвичайну майстерність скрипаля і задушевність співака.
Заслужений діяч мистецтв Степан Галябарда назвав його «великим і святим» композитором, «який пише душею».
Щирі слова захоплення талантом композитора і скрипаля, чудового виконавця прозвучали із вуст Голови правління Українського фонду культури імені Бориса Олійника Олександра Бакуменка.
Від імені правління він вручив йому Почесну грамоту і Почесний знак Українського фонду культури імені Бориса Олійника за сподвижницьку працю на ниві культури.
І знову струн доторкнувся смичок, зазвучали у «вічному царстві зірок» божественні звуки скрипки, бо «ту скрипку, немов наречену, серцем скрипаль покохав»…
