Робота на конкурс «Моя мама — найкраща»

Юліана Устінова, 6-й клас, гімназія «Пріоритет», м. Київ
----------------------------------------------------------------
Не можу я зрозуміти зазнайкуватих сучасних дівчат. Постійно розважаються, ходять на дискотеки, а свої особисті справи приховують від батьків. Говорять, що матері їх не розуміють, скаржаться, що вони весь час чіпляються. Мені здається, що все це перебільшення, бо рідна мама найдобріша, наймиліша. Я дуже люблю свою матусю, і, без сумніву, можу сказати, що вона у мене ідеальна. У нас з нею цілковита гармонія.

Будь-яка мама — це насамперед чарівна жінка і хороша людина, справжній друг і порадник своїй дитині. Вона весь час піклується про неї, турбується, дарує їй любов і ніжність. Їй присвячено стільки віршів, пісень. Лише їй, бо вона — найкраща.

Мати. Мама. Матуся. Скільки спогадів і тепла таїть це магічне слово, бо називає людину найближчу, найдобрішу, найліпшу, наймилішу. Її очі супроводжують нас у далеких життєвих мандрах, а її погляд привітний, ласкавий — завжди пам’ятаємо далеко від рідної домівки. Материнська ласка гріє нас до старості. Цілком природно, що рідна мати в народній уяві асоціюється з Богоматір’ю, про що так переконливо пише Т.Г. Шевченко у своєму вірші:
...І перед нею поклонюся,
Мов перед образом святим
Тієї матері святої.
Що в мир наш Бога привела...

Українцям притаманне найкраще ставлення до жінки-матері не лише за її безмежну любов до своїх дітей, але і як до матері народу — від неї залежить майбутнє. Мати родить і творить рід людський. Ніхто і ніщо не може замінити її. Вона вдихає життя у свою кровинку, колисковою піснею вливає в її душу любов до рідного краю, вчить зберігати народні святині і скарби — рідну мову, пісню, звичаї, тобто дає путівку в життя.

І дійсно, дитина, а в майбутньому повноцінна людина, незалежний громадянин, сприймає світ очима матері, пам’ятає її застереження і заповіді. Не дивно, що першим слухачем і другом стане мама. Вона почує перше слово, побачить перші кроки і надалі спостерігатиме за своєю дитиною, співчуватиме, співпереживатиме. Я дуже вдячна неньці за ті знання, що отримала від неї, і за ті захоплення, прищеплені мамою. Це ж вона, рідненька, навчила мене українських пісень та колядок з щедрівками, купальських та весняних обрядів. У дитинстві заплітала мені косу, і я уважно спостерігала за її руками. Вона познайомила мене з класикою, поезією та музикою, мистецтвом усього світу, секретами української вишивки. Ще з малих років пам’ятаю уроки гарних манер, культурного висловлювання, смаку. Мене безмежно захоплював її кулінарний хист. Також у вільні хвилини мама мені багато читала і вчила мене. Спочатку — української абетки, згодом — читати книги. Матуся навчила бути гордою, впевненою в своїх силах, але не зухвалою, з повагою ставитись до людей, дарувати їм свою посмішку, милосердя, довіру. Передала мені мудрість, силу, вроду. Я дуже тішусь тим, що маю прекрасні, замріяні мамині очі, кольору неба після дощу. А ще ціную її любов, щедрість, намагаюсь не засмучувати, не ранити її душу гострим словом, бо знаю, як вона турбується про мене, хвилюється, поки я хворію, чекає, коли я затримуюсь, молиться за мою вдачу. Мати може все віддати заради власної дитини: і кров, і очі, і коси, і навіть серце. Немає в світі нічого сильнішого від материнської любові, та, на жаль, діти не одразу це усвідомлюють, не завжди цінують щастя щоденного спілкування з матусею. Яка радість кожного ранку чути її приємний голос, відчувати підтримку, ніжність! З вдячністю Борис Олійник пише вірш про неї, єдину:

Посіяла людству літа свої літечка житом,
Прибрала планету, послала стежками споришу,
Навчила дітей, як на світі по совісті жити...

Жінка. Звучить так сильно, незалежно. І це не жарт. У тяжкі часи соціального і національного поневолення жінки-матері на власних плечах винесли все: голод, холод, приниження, виснажливу нелюдську працю, вигнання з рідних осель, поневіряння по мерзлотах чужих земель. Вони вистояли, передали нам національну гордість і гідність, любов до рідної землі — України. Це вони зберегли те євшан-зілля, що повернуло пам’ять нашому народові, який у час відродження української державності зміг голосно заявити: «Ми — українці! Земля наша — Україна!» І неодноразово українські письменники зверталися до теми материнської туги. У віршах і оповіданнях розповідається про те, як мати проводжає сина-козака у нелегку путь, даючи йому настанови і благословення. «Пісня про рушник» Андрія Малишка сповнена подібного змісту. ЇЇ знає кожен українець, і, співаючи, мабуть, низько вклоняється материнському труду, безсонню. Так, без сумніву, жінка — сильна вольова особистість. Леся Українка є доказом і гарним зразком того:

Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долі?
Жила, творила, ні на крок не піддаючись тяжкій хворобі.

Але ж і не останнє місце у жіночому образі займає ніжність, грація, ласка. Жінка ввібрала найкращі риси народного характеру, позначеного високими естетичними ідеалами трудівника. Це, насамперед, вірність коханому, материнському обов’язку, виняткова людська доброта, цнотливість, розважливість, готовність до самопожертви заради дітей, батька, чоловіка, брата. До речі, для жінки є необхідним повага і любов чоловіка. Вона прагне любові єдиної, постійної, нерозривної і божевільної, а ні в якому разі не заслуговує на насильство і образи. Найбільшим дарунком її життя є материнство, сімейний затишок і тепло рідної оселі.

Так, я впевнена, що мати — берегиня, янгол-охоронець своєї дитини. Моя ненька назавжди залишатиметься ідеалом жінки, зразком чудової матері своїй дитині. І я пронесу її образ через усе життя, не без захвату згадуватиму її. Не збагну лише, як вона завжди залишається такою зібраною, енергійною, веселою, уважною. Так чудово в ній гармонують мудрість і розважливість, відважність і ласкавість? Я б порівняла її з святим непорушним образом, який весь час оберігає своє дитя, плекає, пестить поцілунками, і ніколи не вимагає подарунків натомість.

Я так вдячна матусі за її найріднішу мову, за її поцілунки, найтепліші і люблячі. Все життя пам’ятатиму миті, проведені з нею, ніколи не забуватиму їй дякувати. І нехай мої любов і шана будуть не подарунком, а сенсом її життя.