Праведні сліди

«Задумаймось, чи праведні сліди залишимо на пройдених дорогах», ― ці слова відомого сучасного українського письменника Миколи Гавриловича Махінчука зупинили у роздумах над своїм життям присутніх, які прийшли на презентацію його нових книг…

Якось одразу кожен повернувся до свого, утаємниченого, інтимного і сокровенного: своєї долі, свого сумління, творчості (бо тут зібралися саме творчі люди) і сенсу буття. Сила слова, поезії, почуттів митця творить свою велику, інколи ніби непомітну, справу, але таку важливу у вихованні народу, у спрямуванні його думок на призначення життя кожного зокрема і всіх разом нас, українців.

І оце велике призначення митця зазвучало зі сторінок збірок поезій заслуженого журналіста України, лауреата Мистецької премії імені А. Москаленка (2010 р.), премії Фонду Волиняків-Швабінських при Фундації Українського Вільного Університету в Нью-Йорку (2007 р.), премії імені Героя України М. Сікорського НСКУ (2013 р.). Миколи Гавриловича Махінчука «На пристані надій» та «Балади про справжнє», які вийшли з друку 2018, 2019 року. Голова правління Українського фонду культури імені Бориса Олійника Олександр Данилович Бакуменко, який написав передмову до збірки Миколи Махінчука «На пристані надій», у своєму слові про творчість Махінчука відзначив «глибоку поетичну думку автора та її ліричну огранку у відтворенні «порухів духовного світу людини», його високу громадянську позицію, підкреслив, що головне у творчості Миколи Махінчука – це «відчуття Батьківщини», яке має «широкий спектр поетичних думок автора щодо українських надій і великих сподівань на їхнє втілення у нашому суспільному житті».

Олександр Данилович також привітав Миколу Махінчука із 75-річчям від дня народження і вручив йому медаль та диплом лауреата Міжнародної премії імені Володимира Винниченка в галузі української літератури і мистецтва за творчі досягнення та за благодійницьку діяльність, присуджену Постановою Президії правління Українського фонду культури. Анатолій Іванович Гай, письменник, член НСПУ, військовий журналіст, який побував у багатьох «гарячих точках» планети, редагував військовий вісник 72-ї механізованої бригади «Знамено перемоги» в зоні АТО, у своєму виступі особливу увагу акцентував на тому, що йому найбільш зрозуміле і найбільше болить: війна, АТО. Саме про це йдеться у розділі «Коса війни» збірки Миколи Махінчука «На пристані надій», де «стіна вогню повзе нестримно чорним лихом через рідний край», і «хлопці зирять на зерно горіле, автомат притисши до плеча», і молять Бога й землю-породіллю, щоб нарешті цей вогонь зачах».

Проникливо і щиро, зі сльозами на очах читав А. Гай вірші про ці події, чим викликав зачаєні почуття смутку кожного, що «над Батьківщиною безпросвітний день не розтає». І всі присутні: друзі, колеги, рідні, об’єднані одним почуттям, зливалися думками і порухами душ в одну велику єдину українську родину, яка живе і мріє однаково: аби лишень Україна була щасливою, без сліз і крові. Виступали колеги по перу, друзі від юних літ. Ділилися спогадами юнацьких років, які були насичені цікавими подіями і минали у творчості та натхненні. Говорили про журналістські справи.

Михайло Михайлович Сорока, голова Київської спілки журналістів, зокрема пригадав їхні з Миколою Гавриловичем студентські роки, коли вони разом «гризли граніт науки» на журналістському факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка, а потім – роки журналістської діяльності. Микола Гаврилович Махінчук – перший заступник головного редактора газети «Урядовий кур’єр», завідувач відділу газети «Київська правда», відповідальний секретар журналу «Соціалістична культура», головний випусковий редактор РАТАУ, український поет, прозаїк.

Публіцист, журналіст і краєзнавець. Заслужений журналіст України, член НСПУ. 37 років його плідної праці в українській журналістиці позначені сотнями статей і нарисів про кращих людей України. Він – автор, редактор та упорядник колективних видань з історії журналістики: «Уроки журналістики і життя», «І мить доби, і крок історії», «Вчителі – наставники журналістів з Київського університету». Його художні твори: «Народження веселки», «Фрески осіннього неба», «Переяславський скарб», «Обереги нашої пам’яті», «Володька Рекс», «Марчуківський куток», «Житейське коло», «Роса на спориші», «Переяславський скарб Михайла Сiкорського», «Вереснева просинь», «Дорога до себе», «Мереживо мінливого часу», «Твердь землі», «Незамулимі джерела» свідчать про багатоплановість і різножанровість творчості митця, розмаїття його творчих уподобань.

На його вірші написані пісні. Він — автор, редактор та упорядник колективних видань з історії української журналістики: «І мить доби, і крок історії» (2000), «Уроки журналістики і життя» (2002), «Вчителі-наставники журналістів з Київського університету» (2011). Член трьох національних спілок: журналістів (1975), письменників (1997), краєзнавців (2012). Член правління Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, редакційно-художньої ради видавництва «Криниця» та громадського об'єднання «Сковорода-300».

Секретар спілки журналістів Алла Миколаївна  Малієнко разом із натхненними вітаннями вручила Миколі Гавриловичу Махінчуку Почесну грамоту за великі творчі досягнення в журналістиці, відзначила мелодійність і патріотичне спрямування його поезій. Із захопленням відгукнувся про поезію Миколи Гавриловича заступник голови правління Українського фонду культури імені Бориса Олійника заслужений діяч мистецтв України та Польщі Шелест Микола Миколайович. Він відзначив велику життєву мудрість та високу патріотичну спрямованість творчого доробку Миколи Гавриловича, його біль душі за Україну.

Ветеран журналістської праці, заслужений працівник культури України, член Національної спілки журналістів України Біленко Володимир Васильович поділився спогадами про плідну журналістську працю Миколи Махінчука в газеті «Урядовий кур’єр», яка була «заряджена любов’ю до людей і творчості», грамотно доносила інформацію про події до громадян, формувала їхні соціально-політичні позиції. Він також відзначив, що Миколі Махінчуку притаманні соціально-світоглядна стійкість, яка проявлялася як принциповість журналіста і реалізовувалася відкрито або латентно, «в підтексті», дотримання реалій життя, гнучкість, вміння піти на компроміс, інтелектуальна активність, кмітливість, сміливість думки.

Заступник директора з наукової та видавничої діяльності Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України кандидат філологічних наук Гальченко Сергій Анастасійович у своєму вітальному слові підкреслив вміння Миколи Гавриловича володіти словом, розуміти його найглибші відтінки свідчить про те, що його поезія глибокодумна і справжня. Щоб стати гарним поетом, треба читати гарних поетів. Саме таким гарним поетом є Микола Махінчук. Особливу увагу звернув на його художньо-документальну повість «Переяславський скарб Михайла Сікорського», «Ваша книга про Сікорського – це пам’ятник відомому історику, етнографу, музеєзнавцю, археологу, Герою України», - підкреслив Сергій Анастасійович.

Теплі і щирі слова на адресу Миколи Гавриловича як людини, громадянина, поета і журналіста прозвучали від редактора газети «Київська правда» Стрекаля Володимира Семеновича, голови благодійного фонду «Українська хата» Миколи Івановича Рудакова, голови осередку Голосіївського району Логвиненко Зої Антонівни, його друга і соратника Якова Яковича Гальченка. Схвильований і приємно вражений, автор висловив вдячність друзям, колегам, рідним і близьким за добрі й щирі слова, за підтримку і взаєморозуміння. «Стою на межі, до якої дійшов: осмислення пройденого.

Я вдячний долі, що вона подарувала мені прекрасні землі та батьків, дружину – мою опору, і синів, які підтримують мене, видають мої твори, і слово, яке надихає та скрашує життя барвами веселки. І я хочу, щоб воно засяяло у серцях людей, торкнулося найпотаємніших струн їхніх сердець і надихнуло на добро».