Моя мама найкраща

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

Ти водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

А. Малишко.

Мамо, моя рідна Мамо! Ніколи не думала , що написати про тебе твір буде так нелегко. Ще з раннього дитинства нас навчали вчителі любити та шанувати тебе, але це було ніби автоматично , і я ніколи глибоко про це не задумувалася. Слова вдячності та привітань для тебе завжди звучали щиро та зворушливо, але швидко ми поверталися до сірої буденності і знову Твої настанови сприймались мною без натхнення та ентузіазму. А ти все продовжувала з теплотою та ласкою проводжати мене до сну та щоранку, підбадьорюючи , повертати мене до щоденних турбот. А виконання домашніх завдань? Скільки ж необхідно терпіння, щоб пробудити в мене жагу до знань? Де необхідно шукати той «пряник», котрий заохотить мене до навчання?

Необхідність прийняття важливих рішень та життєві перешкоди (якими б вони не були) щоразу заставляють мене звертатися до мами.

Мамо, найбільшим щастям на Землі є знати, що ти поряд, що пам’ятаєш та молишся за мене. Це настільки окрилює! Спасибі тобі рідненька за турботу , ласку, тепло. Адже як часто я не цінувала цієї любові.