Моя мама - найкраща!
Плетеницька Ярина
---------------------------------------------------------
Відкриваєш очі і мовчиш коли бачиш її. Вона навшпиньки заходить у кімнату , споглядає у вікно і намагається тебе не розбудити та ти вже давно не спиш. Якби вона знала. Ледь-ледь стараєшся приховати відкриті очі і любуєшся як ніжно вона складає руки над тобою… так, ніби молиться. Так трепетно і ніжно споглядають її очі. Лише її ласка має найглибший сенс на всій землі. І навіть в океані на глибині тисячі метрів, чи на вершинах, які здатні підкорити одиниці, її любов всюди тебе дістане. Мати!
Ти підбираєш слова аби подумки признатися їй у любові але вони не прості, а якісь чудернацькі. Смієшся сам до себе і розумієш, що любов заставляє людину позбутися дару мови.
А й справді, що воно, ота любов до матері?
Вона не така, як любов до небесної блакиті чи до зелених трав на весні. Їй дано щось більше, кожна хвилинка подяки за те, що народила, виростила і плекала, мов ту квіточку. Коли вона близько – не цінуєш. Коли далеко – плачеш. Материнська душа відчуває це, але мовчить…
Коли тобі боляче її серце стискається .. А дивно це, хіба не так?? Якось природно закладено у матері і дитини… відчувати один одного. Наче той зв'язок вже давно завершився, але триває… і буде тривати.
Моя мати така, як усі. Я всім буду так казати. Але моя душа завжди тримає її на найвищій позиції. Я ніколи не цілувала її, як, на мій погляд, робили і продовжують робити мої однокласники. Мені соромно, що я така сумна у думках і черства на яву. Я сама себе не знаю. Чи може, не хочу знати? (риторичне питання)
Вже чотири роки пройшло, як моя мати вернулася із заробітків з-за кордону, а мені й досі не віриться. Ніби все це було учора. Коли вона виходила до міста я вдивлялася у вікно і ридала. Мені було шість рочків. По вузькій стежині, горда і тендітна, зникала за кленами. Але я не уявляла що незабаром вона поїде у далекі краї, я боялася подумати про її відсутність удома.
Все було ніби вчора. Той роковий весняний день змішаний з зимою. Сніг оголював клаптики пагорбів, а на небі ні хмари. Я сиділа з мамою на лавці. На диво, я вже не пам’ятаю, що вона говорила мені, а лише наші кроки у напрямку дороги: як вона сідала у машину, як я гірко плакала… І ,мабуть, все це зробило мене такою, якою я є: черствою зовні, але я і далі плачу (та вже для себе)
Усі ці сім років без неї , дали зрозуміти якою була моя мама: красивою лебідкою з теплим серцем, дбайливою жінкою яка вистраждала ночі біля мене, коли я була маленькою. Я почала усвідомлювати, що такою, якою я є зараз, я не була завжди… Вона розповідала по телефону як я виростала: непосидючою і плаксивою. Мені стало стидно за себе, мені хотілося полегшити їй те, що уже пройшло. І хоч вона була ще такою молодою, та її руки вміли усе ,що завгодно, а душа усміхалася і летіла до кожного. Моя мама – це моя частинка.. І ДЕ Б ВОНА ЧИ Я НЕ БУЛИ, МИ ЗАВЖДИ РАЗОМ.
Зараз мені сімнадцять. І хоча я боюся притулитися до своєї мами, я все ж надіюся мені це вдасться. Я не боюся її , особливо її теплих голубих очей сповнених довірою. Ми – найкращі подруги . У нас немає секретів, а існує злагода і взаємоповага , що, я переконана, і є ознаками моєї найкращої мами.
А що головне ,це те ,наскільки вона готова зробити усе для мене. Я не з тих людей, душі яких наповнені захланністю та жадобою, але я справді ціную такі її намагання і слова. Бо лише мати яка любить свою дитину, готова на усе заради неї. Я щаслива, що не належу до тих дітей , батьки яких повернувшись з нелегкої роботи, застають їх якимись чужими і злими.
Здається, бути найкращою мамою – це дуже важко. Кожній дитині потрібна турбота та ласка. Але моя мама вважає, що легшого немає. Напевно, це її покликання…
Так ,я переконана що моя матуся найкраща, вона вклала в мене мрію бути такою для своїх дітей.
Я любуюся її словами, мудрими повчаннями, жіночністю і водночас мрійністю та реалістичністю.
Нехай для усіх моя мама проста. Головне .що завдячуючи їй, я навчаюся у школі , маю що їсти і здорова ,що головне. Мені не потрібні мільйони грошей і багатство , а її тепле слово і підтримка. Бо лише тоді я зможу усе. Зі мною Бог і моя найщиріша мати..
Пусті лишаються слова ,край неба зорі в океанах
Без матері життя нема , і серце сковане в кайданах
В її очах – глибінь і страх..
І непокорна невгамовність
Якась у жестах красота
,прекрасність .вишукана точність..
Усе у ній , жага до мрій ,
Сльоза – кришталь : прозора чиста..
Мамо ,не плач ,з тобою я ,
Побудьмо разом .життя ж бо,ні не вічне
Мамо ,ти моя найкраща на всьому світі. Ти – як сонце. Без тебе нема життя. Не було б.. Я завдячую його тобі…. До свого останнього подиху!! І на твоє свято я подарую не сотні троянд,а прості слова :" Дякую ,що подарувала мені життя"
учениця 11 класу
