Моя мама — найкраща

Автори: Учні шкіл м. Києва

Кожному відомо, що немає на землі ближчої та ріднішої людини, ніж мама.

Я хочу розповісти про свою Маму, мою найближчу і найріднішу людину в світі, яку я безмежно люблю і поважаю.

Мама... Це перше слово, яке я сказав, думаю, усвідомлено звертаючись до неї. Я й досі пам’ятаю себе маленьким хлопчиком, який сидить у мами на руках, ніжно обвивши мамину шию своїми теплими рученятами.

Все, що відбувалося навколо мене, пов'язане з присутністю мами, інакше і бути не може: перші кроки, щасливі усмішки, перші прикрощі і невдачі, перша розбита мною тарілка…. Із самих перших хвилин нашого життя ми оточені її теплом і турботою, й, стаючи старшими, ми довіряємо їй наші таємниці та страхи, ділимося своїми враженнями про навколишній світ і завжди розраховуємо на повну підтримку й розуміння. Моя мама — найкраща, бо вона красива, ніжна, позитивна, приємна у спілкуванні людина.

Трохи подорослішавши, я, напевно, не так часто думаю про неї, як в ранньому дитинстві, бо мама навчила мене бути самостійним, відповідальним. Але про всі свої проблеми — позитивні чи негативні, я спочатку розповідаю саме їй.

Яка вона, моя мама? Можна знайти мільйони слів, найніжніших і ласкавих, красивих і гідних, але навряд чи зможуть вони передати всю повноту моїх почуттів до неї.

Добра і справедлива, ласкава і серйозна, смілива й ніжна, сильна, і чуйна, і ще, і ще — їх можна перелічувати до нескінченності, й всі вони будуть про мою маму! Цікаво спостерігати за нею: кожного разу вона нова, різна і все-таки та ж сама — моя, одна-єдина!

Моя мама — бухгалтер за покликанням. Вона стежить за фінансовим станом підприємства і пишається своєю професією, а я пишаюся нею, бо вона відповідальна за свої вчинки, професіонал у своїй справі.

Напевно, я міг би багато розповідати про неї, але свій короткий твір мені хочеться закінчити відомими рядками:

Хай завжди буде сонце!
Хай завжди буде небо!
Хай завжди буде Мама,
Моя Мама, і нехай вона завжди буде зі мною.

Володимир Шульгай,
учень 9-го класу гімназії-інтернату №13 м. Києва

Мама — найближча людина

Образ ідеальної мами завжди описують у творах як добру, співчутливу, сміливу жінку, яка всім серцем любить свою дитину. Про маму складено безліч чудових пісень як народних, так і авторських, в яких відчуваються мамине тепло і ніжність, серйозний характер і величезна любов до свого дитяти, щаслива усмішка і, на жаль, сльози переживань за необдумані вчинки своїх лелечат… Це буде актуально завжди, адже, на мою думку, люди завжди хотітимуть якось висловити свої почуття до найріднішої людини у світі.

Моя мама — це найближча мені людина! У нас із нею дуже дружні й теплі стосунки. Вона завжди знає, що мені сказати, коли я розчарована, і як підняти мені настрій. Моя матуся дуже сильна і цілеспрямована людина, чим я дуже пишаюсь. Ці риси вона розвиває і в мені. Коли я хочу здатися і покинути все, вона завжди каже мені, щоб я була сильною і йшла до кінця. За це я їй дуже вдячна, адже без неї я б не досягла того, що маю зараз. Вона завжди мене підтримує в моїх починаннях, навіть якщо, на перший погляд, це якісь екстравагантні ідеї. Тому вважаю, що саме завдяки цьому я стала віце-президентом своєї школи, а потім і віце-президентом учнівського самоврядування Солом’янського району.

Ми з мамою часто проводимо час разом. Ми полюбляємо ходити по магазинах, в кіно, на виставки, в музеї тощо. Завдяки їй я маю прекрасне дитинство і багато радісних спогадів.

Моя мама — найкраща людина у світі! Я дуже вдячна їй за те, що вона завжди поруч, і просто за те, що вона є.

Дар’я Захарченко, учениця 9-го класу
гімназії-інтернату №13 м. Києва

Я дуже люблю свою маму

Моя мама — найкраща. Її звати Іра. Вона красива, яскрава. У моєї мами дуже лагідні руки, карі очі, чорні брови. Я дуже люблю свою матусю за її характер, бо вона завжди лагідно зі мною розмовляє, навчає мене бути доброю, охайною, справедливою. Ми часто граємо з мамою в різні ігри.

Моя мама вміє дуже смачно готувати. Ми з татом любимо куштувати її пиріжки, піцу, рогалики і торти.

На мій День народження матуся завжди пече іменинний особливий торт, а я їй допомагаю. Я дуже-дуже люблю свою маму.

Маргарита Струпинська, учениця 1-го класу
Ірпінської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів

Ненька — святиня у родині

Мою матусю звати Надія. Це найдорожча, найкраща, найрідніша для мене людина. Адже вона дала мені життя.

Моя мама лагідна, як сонечко, ласкава, як весняний вітерець. Вона дуже добра, дбайлива і уважна до мене. У її чутливому серці ніколи не згасає любов. Вона ніколи не залишається байдужою до людського горя.

У мами золоті руки. Вона піклується про всю нашу сім’ю. Матуся — велика трудівниця і рукодільниця. У неї багато обов’язків.

Коли матуся усміхається своїми ніжними червоними вустами, то ніби весь світ навкруги радіє її усмішці.

Я дуже люблю її за добре серце, лагідні руки, ніжний погляд та відкриту душу. Вона — моя радість, опора, щастя, ніжність і тепло.

Ненька — це святиня у кожній родині. Я дуже хочу, щоб матуся була завжди поруч. Я дякую Богу за те, що вона у мене є. Моя мама найкраща, тому що вона моя!

Вероніка Приходько, учениця 3-го класу

Лист до мами

Доброго ранку, дня, вечора чи ночі, моя дорога, найрідніша, найкраща, наймиліша, найдобріша матусю. Цей лист пишу тобі в майбутнє, коли буду далеко від тебе, коли не зможу пригорнутися до тебе, обійняти, вдихаючи наймиліший аромат у світі.

Я щиро дякую Богові, що народився саме в тебе. Це свідчить про те, що в той час, коли зароджувалося моє життя, мій янгол-охоронець уже був зі мною. Іноді мені здається, що я пам’ятаю твою першу радість при звістці про моє існування, адже я тоді радів разом з тобою. Мені здається, я відчував тендітні, наче пелюстки квітів, дотики твоїх рук, твої тихі, наче весняний вітер, кроки, твої ніжні, наче пісня, слова.

Я впевнений, що нашу першу зустріч ти пронесеш через усе своє життя, як щось таємниче, сокровенне, неземне, принаймні, мені здається, що вона була такою. Мені часто сниться уві сні, як ти своїми руками, наче вітами верби, береш мене маленького на руки, ніжно пригортаєш до грудей і довго дивишся на мене сповненими щастя очима. Я пам’ятаю твоє змарніле від безсонних ночей обличчя, яке для мене було тоді всім Всесвітом. І цей голос — стомлений, але щасливий, виснажений, але радісний, подекуди суворий, але ніжний. Він досі звучить в моїй голові, наповнюючи моє життя любов’ю.

Саме ти була для мене тим першим промінчиком сонця, який пробуджує зранку, першою зіркою на небі, яка заколихує до сну, першим ковтком повітря, яке дає життя. Мені іноді здається, що ти мене відчуваєш завжди, де б я не був, і переживаєш навіть на відстані мій біль і мою радість.

Я не маю на увазі відчуття того болю, коли в мене прорізалися перші зуби, коли я набивав перші гулі, коли я отримував погані оцінки чи був ображений друзями. Я не про ту радість, коли я зробив свій перший крок, сказав своє перше слово, досяг своїх перших успіхів. Ці миті я теж пам’ятаю і дякую тобі, матусю, за кожну розділену зі мною сльозинку, за кожну радісну усмішку. Але водночас струни моєї душі, кожна мелодія — чи то сумна, чи весела, відгукується в твоєму серці.

Я знаю, я відчуваю, що колись ти перечитуватимеш цей лист на світанку весною, ховаючись від спеки в літній день, довгими осінніми вечорами та безсонними зимовими ночами. Знай, моя рідна нене, що попри роки та відстані, що відділятимуть мене від тебе, нічого не зміниться, я завжди буду відчувати кожну струну твоєї душі, мелодію твого серця.

Богдан Семенюк,
«Молодіжний клуб»
Будинку дитячої творчості
Шевченківського району м. Києва