Моя мама — найдивовижніша людина на світі
Костир Наталія
--------------------------------------------------
Йшов 1968 рік... У природі панувала спека, й не дивно адже літо.. Дерева вже дарували людям перші смачні плоди, а молода закохана пара чекала народження первістка...
Вона працювала вчителем початкових класів у школі - інтерат, а він на підприємстві. Почували себе щасливими, адже кохали один одного. І ось настала та мить, коли вони тримали на руках свою новонароджену донечку – мою майбутню маму.
Минали роки... Маленьке допитливе сонечко пішло до школи. Там залюбки навчалося, пізнавало світ, осягало незвідане.
Моя майбутня мама залюбки розв’язувала складні задачі, писала твори про першу вчительку, природу, про перше кохання та майбутнє життя. Зрештою, вона пішла дорогою мами і стала студенткою того ж інституту, що й вона (КДПІ ім. О.С.Пушкіна).
Одного разу мама зустріла чорнявого кароокого юнака і... закохалася. Закінчивши навчання, молоді люди вирішили поєднати долі і серця – створити сім’ю.
Мама отримала направленя в Олександрійський район в с. Добра Надія, де почала працювати, а тато працював в рідному селі Червона Кам’янка. Мріяли про майбутнє, з нетерпінням чекали на поповнення у родині. Маленьке диво з’явилося на світ морозного зимового ранку, напередодні Нового року, в день святої Анни, коли бабуся-зима позамітала стежки-доріжки, дмухала вітрами, лякала людей хуртовинами, а молоде щасливе подружжя не зважало на її перепони, адже в очах новонародженої донечки відбивався весь світ – такий ніжний, такий тривожний…
Народження моєї сестрички не тільки ощасливило батьків, а й додало клопотів. Вони ростили своє кохане диво. Проте, коли кохаєш, повен сил і енергії, здається, що весь світ ляже до твоїх ніг. З часом почали мріяти про м’ячики, шортики, машинки, та, звичайно, про їхнього володаря. Так на світ з’явилася я – маленька, темненька і кумедна. Знову донька!!! Та тато не образився, що не йому помічник.
Йшли роки... Батьки продовжували працювати кожен на своєму місці, мама вже не їздила в сусіднє село, а працювала в місцевій школі рідного села.
Матуся ж не зрадила свою мрію, не змінила професію, хоч і важко було. Всього було на її життєвій дорозі: і зарплату не платили по декілька місяців, і товарами різними видавали, а якщо й платили, то мізерну в порівнянні з тим, скільки душі, серця, енергії і завзяття віддавала мама школі, дітям. Скільки себе пам’ятаю, мама завжди то книги читає, то зошити перевіряє, то дидактичні матеріали виготовляє, готує своїх учнів до олімпіад, конкурсів, допомагає у всьому, з чим до неї звертаються.
Та й як працює! Результати її діяльності вражають мене. Її клас постійно переможець в шкільних конкурсах, учні - переможці районних олімпіад. Вона завжди в русі.
Влітку наша сім’я збільшилася. Моя старша сестричка вийшла заміж. Згодом народила синочка Захарчика. І знову матуся підставило своє плече допомоги. Кожного вечора після роботи бігла до дітей, щоб чимось допомогти – попрати, покупати, а то й просто поговорити, щоб сестричка відпочила. Поверталася пізно і знову сідала за свої «уроки», засиджувалась інколи і до ранку. А на ранок завжди усміхнена. Розбудить мене, запитає: «Як спалося? А щоб ти хотіла на сніданок?» Коли вона встигає відпочити, завжди окрилена?
Слово «мама» росте з нами тихо, як ростуть дерева, сходить сонце, розквітає квітка, як тихо сяє веселка і гладить по голівці дитину рідна рука. І так же тихо воно приходить на уста - промінцем маминої усмішки і ласкавістю її очей, пелюсткою квітки і радістю веселки, теплою лагідністю руки і вечірньою молитвою. Мати - це мить і вічність, бо вона завжди з нами, вона живе в нас і в наших дітях та внуках, в усьому нашому роді і береже нас та благословляє на добро.
Ми повинні берегти стосунки в родині і цінувати наших близьких, допомагати їм, розділяти з ними турботи і радощі. Треба бути чуйними і уважними, щоб не ображати їхні почуття. А головне проводити з рідними більше часу, висловлювати відверто свою любов до неньки.
Мама, матінка, матуся, нене, мамочка, Mutter... На будь-якій мові це слово - прекрасне. У кожного своя ненька - найкраща. Моя для мене - ідеал доброти, чесності, любові, людяності. Слово її - то, як криця, - тверде й непохитне, то, наче сонечко весняне, - лагідне, веселе, тепле. Все, що злітає з її уст, — ніби світла мелодія, в якій відсутні баси та гучні акорди. І я починаю вже уважніше прислухатися до цієї музики, запам'ятовую, відкладаю в пам'яті, а щось і в серці.
У житті кожного буває мить, коли так не вистачає мами - рідної, мудрої, доброї і справедливої. Саме тоді і оживають її слова і рятують, немов краплина живої води від феї-чарівниці, що впала на квітку, на пожовклу від спеки травицю. Саме тоді й усвідомлюєш, що без матері ти ніхто, і, відкидаючи гордість, самолюбство, біжиш-поспішаєш вимолити прощення за спричинений біль. Добре, якщо не пізно...
