Сьогодні, в чудовий день Хрещення Господнього, привітаємо з Днем народження Миколу Луківа – поета, пісняра, заслуженого діяча мистецтв України, володаря численних премій, нагород, відзнак, серед яких орден Святого архистратига Михаїла за заслуги у відродженні духовності в Україні, Святого Володимира І ступеня, Миколи Чудотворця «За примноження добра на землі», академіка Української екологічної академії наук, редактора журналу «Дніпро», громадського діяча, людину правди й сонячної позитивної енергії. Дивовижний дар самобутнього полум’яного поетичного слова він несе через вірші, пісні, які давно стали всенародними, улюбленими. Літературна спадщина повчальна й формує скарбницю української поезії своїм добірним словом.
Хвилюють душу його самобутні поетичні рядки «Право на пам’ять», «Люблю свої обов’язки трудні», «Росте черешня в мами на городі..», «День такий – іскристий, як вино!», «Зло нічого не дає, крім зла. Вмій прощати як прощала мати», «Є день такий, коли нема печалі», «Знову день за книгами пройшов», «Земле рідна, Україно!»… Це не просто вдалі поетичні рядки, сповнені глибокого сенсу, це добірні художні образи, які стають значущими, повчальними, крилатими.
Поет йде зранку в роси й буде черпати натхнення, щоб нам усім передати енергію сили, добра, радості. Він шукає такі слова, щоб наповнити життєві обрії жадобою до мирного життя, навчає цінувати землю, берегти родину, любити матір, Батьківщину. Він так і говорить: «Не зобидь ні старця, ні дитину…», «стирай її слів іржу лукаву», нагадуючи, що кожен має «Право на пам’ять».
Його кращі поетичні збірки стали хрестоматійними, в яких вирує життя, буяє позитивна енергія, від якої виникає бажання нести світло людству. Поетична рима Луківа проста й водночас наповнена багатогранним добірним зерном, яке формує Древо життя для нащадків.
Пам’ятаю творчі зустрічі за майстерними сценаріями Дмитра Янка, які проходили в приміщенні Українського фонду культури. Там, у Золотій залі, в урочистому творчому оточенні видатних громадських діячів формувалася наша незламна нація. І я записала у своєму щоденнику послання від Миколи Луківа, яке стало для мене дороговказом: «Уже і я за все відповідаю, що діється у рідній стороні…».
Як не згадати літературний вечір у Національній філармонії України, вінець 30-річного клопотання поета, щоб привернути увагу до святкування Дня матері на державному рівні. Там була присутня делегація з мого рідного міста Ромни, яка звітувала про діяльність місцевого відділення УФК.
Пишу, мов заповіт від поета, громадянина, який продовжує зміцнювати своєю літературною та громадською діяльністю українську спільноту, для якого «люди, як зорі»!
Від роси й води на довгі роки, шановний Миколо Володимировичу, всього Вам світлого та переможного. Щоб у вас й надалі «стільки сил вистачало, щоб на світі більше щастя ставало…».
Валентина ЄФРЕМОВА
