Skip to main content
Педагог-організатор ЗЗСО #138 Шевченківського району міста Києва, членкиня Національної спілки журналістів України
Я Шаную свого ТАТА! До дня Гідності і Свободи

Я Шаную свого ТАТА! До дня Гідності і Свободи

День гідності і свободи – свято, яке заснували в 2014 році за указом Петра Порошенка. Його прийнято відзначати щорічно 21 листопада. Встановлено його на честь Помаранчевої революції 2004 року і Революції Гідності 2013 року.

Історія свята

Свято стало наступником Дня свободи, яке відзначалося 22 листопада в честь Помаранчевої революції та було скасоване Віктором Януковичем. Днем свята обране 21 листопада – дата одразу двох визначних для України подій: президентських виборів 2004 року, які стали початком Помаранчевої революції, та початку Євромайдану.

 

17 листопада 2021 року відбувся Всеукраїнський ТЕЛЕМІСТ (через ЗУМ) «Я шаную свого ТАТА» приурочений до Дня Гідності та Свободи. Зібралися разом партнери і учасники, які навчаються і працюють на рідній землі заради рідної України. Вони освітили в своїх виступах напрямки діяльності і діапазони взаємодії, пригадали хід історії країни і разом усвідомили міру відповідальності за Батьківщину. Свобода, честь, гідність завжди були чеснотами нашого народу, вони передавалися крізь покоління від батька до сина. Так було завжди. І нам важливо зберігати цей зв’язок між поколіннями, адже він є запорукою щасливого майбутнього нашої держави.

 

Організаторами телемосту виступили:

– Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 138 з поглибленим вивченням предметів природничого циклу Шевченківського району м. Києва.

– Київський міський центр сім’ї «Родинний дім».

– ГО «Федерація жінок за мир у всьому світі».

– Всеукраїнська газета «Справи сімейні».

– ГО «Київський обласний центр “Гуманної педагогіки».

– Центр духовного розвитку та творчої ініціативи «Гармонія», відокремлений підрозділ Громадської організації «Київський обласний центр «Гуманної педагогіки».

– Київська організація Національної спілки журналістів України.

Інформаційні партнери:

• Сайт ЗЗСО №138 Шевченківського району міста Києва: school138kiev.masterdesant.com.

• Сайт проекту «Сад Любові та Радості України – країни Здійснення Мрій»: slir.masterdesant.com.

• Всеукраїнська газета «Справи сімейні»: familytimes.com.ua.

Центральна Бібліотечна система Голосіївського району міста Києва: clsg.ho.ua.

• Сайт Київської організації Національної спілки журналістів України: nsju.org.

 

Учасники ТЕЛЕМОСТУ:

  1. Майданович Тетяна, письменниця, поетеса, перекладач, головний редактор видавництва «Криниця».
  2. «Опорний заклад загальної середньої освіти ім. Василя Стуса» Краматорської міської Ради Донецької області.

Редакція газети «Восьме диво світу» разом з керівником-вчителем Іриною Григор’євою.

– Вихованці гуртка «Дебати» разом з керівником Альоною Крилевською.

  1. «Краматорська українська гімназія» Краматорської міської Ради Донецької області. Учні «Краматорської української гімназії» разом з класним керівником – Іриною Мельник, учителем української мови та літератури, спеціалістом вищої категорії зі званням «Учитель-методист» української мови та літератури «Краматорської української гімназії» Краматорської міської Ради Донецької області.
  2. Зінаїда ДУДАРЧИК, сучасна українська письменниця Донбасу (місто Краматорськ) відмінниця освіти України, присвятила педагогічний діяльності 42 роки. Авторка 5-ті поетичних збірок: «З Кобзаревої криниці» (2001), «Сон колисоньку гойда» (2006), «Квітка любові» (2007), «Роса Твоєї благодаті» (2012), «Сонячне коло». Учасниця Спілки самодіяльних композиторів Донеччини, Краматорського літературного об’єднання ім. Миколи Рибалки, лауреат регіонального літературного конкурсу «Книга Донбасу» в номінації «Дитяча література». Її твори були надруковані у 8-ми міських поетичних збірках і обласній пресі. В ЗАПИСУ.
  3. Представники ЗЗСО № 138 Шевченківського району міста Києва: представники учнів 6-7 класів, вчителі – класні керівники 6-7 класів – Зоя Левінська, класний керівник 7-А класу, вчитель української мови і літератури; Оксана Власенко, класний керівник 6-А класу, вчитель української мови і літератури.
  4. Волошина Наталія, заслужений працівник культури України, почесний громадянин міста Краматорська, директор Комунального закладу «Музей історії міста» Краматорської міської ради. Комунальний заклад «Музей історії міста» Краматорської міської ради.
  5. Школа Галина Сергіївна, талановитий керівник поетичних п’ятниць, укладач 8-ми поетичних збірок сучасних Краматорських поетів.
  6. РУДЕНКО Зоя, дружина Віктора Руденко, вчитель з 55-річним стажем, вчитель мови і літератури.
  7. ВЕСЕЛИЦЬКА Наталія, донька РУДЕНКО В.П., педагог-організатор ЗЗСО №138 Шевченківського району міста Києва.
  8. СЕМЕРЕНКО Олександр, друг батька, був заступником Міністра монтажних і будівельних робіт України (1980–1991), Лауреат премії Ради Міністрів СРСР, академік Академії будівництва України. В ЗАПИСУ.
  9. Юрій Дрюченко, Голова журі художнього напрямку проекту «Сад Любові та Радості України – країни Здійснення Мрій», голова Асоціації художників-чорнобильців членів НСХУ.

 

Продовжуємо разом відроджувати родинні звичаї і традиції, та прищеплювати нашим дітям любов і повагу до найсвятішого – до батьків, до роду, до Батьківщини, надавати освіту суспільству, виховуючи через культуру!

Лейтмотивом заходу прозвучала думка: «Головне в житті тих, хто зібралися, є бажання жити на рідній землі і трудитися заради неї. Так робили наші пращури. Ми успадкували від них любов до рідного краю, усвідомлення себе господарями своєї землі».

Наталія Веселицька: «Так робив мій батько. Так роблю я. Успадкувала від своїх предків звичку працювати, характер і прагнення йти до мети. Це мій фундамент, який потрібен кожній людині для успішного і плідного життя! Цей фундамент у дитини закладає саме батько».

 

Фундамент

Наталія Веселицька

Надійний фундамент створити важливо,
Щоб жити у світі цікаво й щасливо.
Спроможна створити це батька любов –
В ній мудрість одвічна – основа основ!

«Ти – точка, з якої почався маршрут,
Ти – цінності духу, що в Серці живуть,
Ти – Віра в Майбутнє, що сил надає,
Що долю людини до щастя веде.

Закони Любові підтримуєш в світі,
Де Творчість панує та радісно жити.
Рятує Його безумовна Любов,
І сяє Надії та Щастя покров!»

«Цей фундамент – ґрунт, який ще ні є Україна,

Це її кореневище, а Божа Україна всходить вище!»

Зауважила своїм віршом письменниця, поет і редактор видавництва «Криниця» Тетяна Майданович.

Саме її вірш став епіграфом заходу. Продовженням цієї думки народилося у Наталії Веселицької в Різдво 2014 року разом з картиною з такою ж самою назвою – «Різдво планети Україна».

Наталія Веселицька телеміст
Різдво Планети Україна

Те, що ти бачиш, юрмище і тління,

Запам’ятай: це ще не Україна.

Це тільки ґрунт міцне кореневище.

А Божа Україна – сходить вище.

 

Планета вся нам рідна – як Вкраїна.

У час Різдва їй ангели з Небес,

Щоб оживала в бідах неодмінно,

Жар-птицю в дар – і цвіт її воскрес!

 

Чорнозем їй дано в підмогу здавна,

Її корінню – щедрий урожай.

На радість її вільним громадянам

Життя для вільних духом – справді рай.

 

Так непомітно щастя бродить поруч,

Тим легко, хто впустив-прийняв давно.

Життя квітучим садом стало впору,

А серце гріє мудрості вино!

 

Тетяна Майданович. «Плоди Святого Духу».

 

Вірш написано 7 січня 2014 року Наталією Веселицькою в день народження ТАТА, Віктора Руденко.

Другу важливу думку в своєму вірші «Мій рід Небесний» озвучила Ірина Джуваго, координатор проекту «Сад Любові та Радості України – країни Здійснення Мрій», учитель музики ЗЗСО № 138 Шевченківського району міста Києва:

Мій рід Небесний – крила за спиною.

В нім сила Бога і Небес блакить.

Кристал міцний потоків тих прадавніх

Горою Долі на Землі стоїть.

 

Наталія Веселицька з татом Віктором Руденко
Наталія Веселицька з татом Віктором Руденко

 

Наталія Веселицька: «Тут мені, шановні, 17 років. Народилась і виросла я, як зараз кажуть, в «елітній» родині. «Елітність» проявилася в тому, що в домі було багато книжок, які ми разом з Галиною Сергіївною Школою пакували п’ять днів, коли я переїжджала до Києва, і у тому, що тато і мама працювали для країни зранку до вечора. Ми з братом їх бачили не дуже часто, але їх вплив на нас був дуже великий. Це їх приклад для нас, дітей, ЛЮБОВІ ДО ЖИТТЯ, ПРАЦЕЗДАТНІСТІ і ВЕЛИКОЇ ПОВАГИ ДО ЛЮДЕЙ.

Про свого батька я ще з дитинства чула, що він не схожий на звичайного керівника, тому що потреби міських для нього були важливі і люди йшли до нього зі своїми життєвими питаннями і завжди отримували відгук і допомогу.

Дякую тобі, Тато, що саме ти був моїм батьком і ставився до моїх особистих питань розвитку і духовних потреб як до розвитку міста, в якому я народилась і виросла. Дякую тобі, Краматорськ, за Телеміст! Ви саме ті люди, заради яких багато років працював мій тато. Вдячність і повага йому – це ваш подарунок мені, його доньці. Це – моя земля, це моя Україна! Країна, для котрої я живу і працюю!

Дякую, партнери, за дієву допомогу в організації та підтримці Телемосту! Підняти наодинці тему Телемосту нереально, усвідомити – неможливо! Кожен зробив свою частину роботи і кожного дня її робить на своєму місті, проходить шлях самоідентифікації і самоусвідомлення себе українцем».

 

Наталія Перевознікова і Оксана Адаменко, директор ЗЗСО №138

Наталія Перевознікова, заступник директора з навчально-виховної роботи і Оксана Адаменко, директор ЗЗСО №138 Шевченківського району міста Києва на виставці ЗЗСО №138 Шевченківського району міста Києва в КМДА в 2016 році з картиною Наталії Веселицької «Україна – країна Здійснення Мрій».

 

Кореневище – дуже важлива частина нашого СОНЯХА, який символізує Україну. Квітка Україна стає потрохи дуже гарною. У нас чудові попередники, а ми маємо бути ще краще для того, щоб передати нащадкам цей світ, в якому ми невічні.

Кожен з нас це – зерно Віри, Надії, Любові, іноді Мудрості. Зерно приходить для того, щоб прорости, дати урожай і вмерти заради того, щоб віддати свою силу НАЩАДКАМ і лишити про себе добру згадку. «Де народився, там і згодився», кажуть в народі.

Насіння, посаджене в землю, – зійшло,

Творіння Небес на землі проросло.

Світ, що просяяв в мені як кристал,

Програму новітню життя відкривав.

 

Генетика книгу пише свою –

Рослини співають пісню нову:

«Врожаї великі збирать хліборобам.

В рідну країну прийде знов добробут!»

 

«Таким був мій батько - РУДЕНКО Віктор Павлович. Він будував для людей місто Краматорськ – основною сферою його діяльності були промисловість і комунальне господарство – і він чим міг, тім і допомагав його мешканцям, як керівник і як людина. Тата не стало 19 листопада 2010 року. Його вже 11 років немає з нами.

Після його смерті, у 2010 році, мені подзвонив член його команди і сказав, що місто бажає поставити йому пам’ятник, а на пам’ятнику щось треба написати. Вірніше – вибити слова. Я подумала над цим питанням. На пам’ятнику вибито: «Прошел дорогу до конца, преодолел земное притяженье, оставил светлый след в сердцах и память, что не ведает забвенья!» Це була суща правда».

На Телемості всі виступи були взаємно цікаві та змістовні. Прозвучали й виступи учнів нашої 138 школи: вірші про мову, про рідну землю Зої Левінської, Ірини Джуваго, проза – невелички ессе учнів про тат: Ващук Катерина, 7-А клас – Вірш «Рідна МОВА», З.С. Левінська. Линник Іван, 6-Б клас – Вірш «Слова», З.С. Левінська. Кротенко Вікторія, 7-А клас – «Я чую голос рідної землі», І.Л. Джуваго. Прозвучали невелички ессе про тат, написані учнями: Сторожик Вєронікою, 6-А, Григор’євої Маргаритою, 6-А, Морозовою Вєронікою, 7-А.

 

Телеміст

 

Телеміст

 

«Україна – це для мене особисто. А для вас? Я знаю людей, для яких Україна особиста. Я знаю людей, яких ледве не лишили такої можливості. Тоді вони вийшли маршем у вишиванках і без і відкрито наголосили: МИ – УКРАЇНА. Це були мешканці Донбасу, це були мої земляки. Вони вийшли і відкрито заявили: МИ – УКРАЇНА. ДОНБАС – ЦЕ УКРАЇНА! Вони пережили страшенний стрес, випробували страшенний страх і перебороли його. Вони цінують кожну мить життя і розуміють, що ТРЕБА ВСТИГНУТИ! ЗАВТРА МОЖЕ НЕ БУТИ! НІКОЛИ! ТОМУ ТРЕБА ЗАРАЗ!»

У нас в гостях на Телемості були учителя і учні двох учбових закладів Краматорська, нині центру Донецького краю. Знайомтеся!

Учні «Опорного закладу загальної середньої освіти ім. Василя Стуса» Краматорської міської Ради Донецької області:

– Редакція газети «Восьме диво світу» разом з керівником-вчителем Іриною Григор’євою.

– Вихованці гуртка «Дебати» разом з керівником Альоною Крилевською.

 

Вихованці гуртка “Дебати” разом з керівником Аленою Крилевською

 

Вони цікаво і змістовно розповіли про свою роботу і зауважили на тому, що ця робота їх захоплює.

 

Учні «Краматорської української гімназії» разом з – Іриною Мельник, учителем української мови і літератури, спеціалістом вищої категорії зі званням «Учитель-методист» Краматорської міської Ради Донецької області.
Виступ Ірини Мельник складався з декілька блоків. Спочатку вона розповіла про свою вчительку-мовницю Зінаїду Дударчик, про її вплив, як учителя, на неї, ученицю. Передала від Зінаїди Кузьмівни віршований привіт, присвячений Україні і земляку Віктору Руденко. Вона звернулася до учнів зі словом про Гідність і Свободу.

 

Виступ Ірини Мельник

«Любі друзі, щиро вітаю вас з Днем Гідності та Свободи. Як відродити гідність людини? Себе топчем на рідній землі. Зневажає себе Україна. Не дай, Боже, голодні й німі. Наша воля і слава жива! Я всім вам бажаю міцного здоров’я, Божої благодаті, Господнього заступництва. Будьте щасливі на своїй рідній землі!»

 

Далі пані Ірина розповіла познайомила учасників Телемосту зі своїми учнями і розповіла про те, як вона працює зі своїми учнями і долучає Зінаїду Дударчик до співпраці в шкільному форматі і про те, як вони творчо співпрацюють разом за його межами: створюють книжки, беруть участь в різноманітних заходах і конференціях. Зв’язок трьох поколінь українців прослідковується в їх роботі.

Виступ учнів

 

Виступ учня телеміст

Відгукнувся на запрошення Телемосту «Музей історії міста» Краматорської міської ради в особі Волошиної Наталії Євгенівни, заслуженого працівника культури України, почесного громадянина міста Краматорська, директорки Комунального закладу «Музей історії міста» Краматорської міської ради. Вона тепло і щиро розповіла про плідне життя Віктора Руденко на користь її громадян. Тепер він навічно Почесний громадянин міста і нагороджений між інших нагород самою цінною – медаллю Леоніда Бикова за особистий вклад в розвиток культури і мистецтва, хоча основна сфера його діяльності була – промислове і комунальне господарство.

 

Фото з презентації книги Н.В. Веселицької “Життя як молитва, або “вічний” Першій заступник” в 2013 року в “Музеї історії міста” в м. Краматорську.

Фото з презентації книги Н.В. Веселицької «Життя як молитва, або «вічний» Першій заступник» в 2013 року в «Музеї історії міста» в м. Краматорську.

 

До бесіди долучилася Школа Галина Сергіївна, талановитий керівник поетичних п’ятниць, укладач 8-ми поетичних збірок сучасних Краматорських поетів. Хоча їй вже більш восьми десятків років, їй завжди буде 17+ – жвава, конкретна, конструктивна, творча, повна новими планами і перспективами і готова до їх здійснення. Вона розповідала про знайомство, спілкування з моїм татом і про те, яким він був батьком, що він дбав про духовні потреби своїх дітей, їх розвиток і вплинув, як тато, на формування життєвої позиції. Галина Сергіївна включила вірші Н.В. Веселицької в п’ять поетичних збірок краматорських поетів.

 

Мама Зоя Георгіївна Руденко

 

Цікаво розповіла про свого чоловіка, епоху, в якій жила, Зоя Георгіївна Руденко, дружина Віктора Павловича, учитель з 55-річним стажем. Вона зупинилась на його особистих якостях: надійності, доброті, чесності, креативності. Відмітила, що саме час, в якому вони жили багато що визначив в їх житті – особливо вміння і бажання працювати багато і плідно.

 

Мій ТАТО і Олександр СЕМЕРЕНКО познайомилися в 60-ті роки XX сторіччя, коли батько приїхав за направленням працювати до Краматорська, і вони на все життя лишилися друзями. Ми спілкувалися більше 40 хвилин по телефону. Йому було досить складно говорити, але я відчула як від старається для свого друга. Я зрозуміла, що вони НАЗАВЖДИ ДРУЗІ. Навіть після смерті тата.

Це головне, що я зрозуміла і винесла з нашої бесіди. Друзі – це ті, хто вміють принципово говорити друг другу правду в очі, приймають один одного зі всіма мінусами і недоліками, допомагають ставати друг другу краще і завжди підтримують і в роботі, і в житті, і поза ним – зберігають пам’ять в серці та для людей. Його вспомини є у моїй книзі «Життя як молитва, або «вічний» Перший заступник».

Олександр СЕМЕРЕНКО пройшов в житті великий шлях, прожив плідне життя. Народився, навчався, почав працювати в Краматорську. Багато років був заступником Міністра монтажних і будівельних робіт України (1980–1991), став Лауреатом премії Ради Міністрів СРСР, академіком Академії будівництва України. Гарних і світлих днів вам, пане Олександре!

 

Можу сказати – мені ДУЖЕ ПОВЕЗЛО! Доля звела мене через Жоржа Шанаєва, героя Чорнобиля, з неперевершеною людиною Юрієм Дрюченком – прекрасною людиною, художником, громадським діячом, який багато років займався питання архітектури міста Києва, розробляв герб міста Києва, як попередній варіант, так і сучасний, автор ключів і прапора столиці, голова Асоціації художників Чорнобильців членів НСХУ. Вже багато років очолює художній напрямок Всеукраїнського мистецького фестивалю «Україна – країна Здійснення Мрій». Він та сама людина, яка поєднала в собі різні часи – Народного руху В’ячеслава Чорновіла, Чорнобиль, два Майдани. Ми, Наталія Веселицька та Ірина Джуваго, покликали його із собою на фронт давати концерти і майстер-класи – він поїхав з нами.

Його активна життєва позиція надихає і допомагає усім, хто його оточує. Зараз він прийшов до дітей. Разом з Наталією Веселицькою і Іриною Джуваго готував шкільну арт-галерею «Місто майстрів країни Здійснення Мрій» в ЗЗСО №138 Шевченківського району міста Києва: придбав благодійно частину будівельних матеріалів і ремонтував приміщення.

 

Олександр Бакуменко
фото. Олександр Бакуменко, Голова Українського фонду культури ім. Бориса Олійника дякує Ю.П. Дрюченко за активну участь в організації і проведенні Міжнародної виставки “Міст Єднання: Україна-Македонія”, де були представлені творчі роботи учнів Шевченківського району міста Києва – ЗЗСО №138, СШ №27, СШ №97.

 

ГО “Федерація жінок за мир у всьому світі”, голова Тетяна Кобеба

 

Вперше у проекту є офіційні благодійники, які допомагають нагороджувати дітей: ГО «Федерація жінок за мир у всьому світі», голова Тетяна Коцеба і Наталія Недобой – наші друзі та партнери. Дякуємо Вам!

Ми вже багато років співпрацюємо і дружимо. Слідкуйте за новинами!»

Ви запитаєте, що спільного у цієї спільноти і у мого ТАТА з РЕВОЛЮЦІЄЮ ГІДНОСТІ і СВОБОДИ? Відповім: ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКІ ЦІННОСТІ, які не тільки пропагуються ними, як філософія життя, але й втілюються крізь все життя! Це і є реалізація СВОБОДИ і показник ГІДНОСТІ! Саме це вони несуть дітям знання про УКРАЇНУ, щоб вони знали: УКРАЇНА – вільна і НІКОЛИ НЕ БУДЕ СИРОВИННИМ ПРИДАТКОМ і треба трудитися заради своєї країни на рідній землі.

Освіта і культура сьогодні є полем, на якому розігрується головна баталія сучасності – за уми і серця МАЙБУТНЬОГО України – дітей. Від того, якими вони виростуть залежить їх МАЙБУТНЄ, МАЙБУТНЄ їх дітей і онуків, МАЙБУТЄ РОДУ УКРАЇНЦІВ на ЗЕМЛІ! Батьки, митці, вчителі повинні це читко усвідомлювати.

Дякуємо всім, хто долучився до конференції! Це подяка від епохи, про яку писав поет Василь Дробот, наш видатний сучасник: МОЙ МИР УШЕЛ, А Я ОСТАЛСЯ… Ми привітали цю епоху… Вона лишить нам свої найкращі напрацювання і піде з миром, який проходить велику трансформацію. І зупинити її НЕМОЖЛИВО. Але найкраще ми візьмемо з собою: вміння дружити, любити, цінувати один одного і робити спільні і плодотворні справи. Да буде так! Слава Україні! Героям Слава!