Життя і мандри Соломії Крушельницької
«Ми, вокалісти, – головний інструмент оркестру»
Марія Каллас
Ім'я її можна зустріти на сторінках таких елітних видань, як Enciclopedia della musica та Le Grandi voci, присвячених найвидатнішим музикантам і співакам світової оперної сцени. Її унікальне лірико-драматичне сопрано незрівнянної краси всесвітньовідомий диригент Артуро Тосканіні вважав неперевершеним музичним інструментом. Надзвичайна привабливість та елегантність, сценічна обдарованість і витончений артистизм – усе це дано їй було від Бога. Вона не мала потреби у покровителях і завжди прагнула бути господаркою власної долі. «Мільйонери пропонували мені, – згадувала Соломія, – збудувати окрему оперу виключно для мене…» Але вона легко відхиляла усі пропозиції руки й серця, напевно, тому, що за нею упадали, до неї «записувалися на прийом». Видатний італійський музикознавець Рінальдо Кортопассі визначив їй високе місце поруч з зірками оперної сцени, котрі панували в світовому мистецтві на початку ХХ століття – Карузо, Шаляпіним, Тітта Руффо та Баттістіні. При цьому зазначав: «Однак у порівнянні зі своїми уславленими колегами вона виявилася набагато вищою як особистість…»
Та усе розпочиналося у селі Біла, що на Тернопільщині, де пройшло дитинство маленької Соломії, у багатодітній родині місцевого священника, отця Амвросія. Він чесно виконував свій громадський обов'язок духовного пастиря серед простого люду та кожен день спілкувався з ним. Мати Соломії, пані Теодора, попри нестатки, вміла створити нормальні умови життя для чоловіка й дітей. Вона грала на фортепіано, любила поезію, мала гарний голос і співала багато народних пісень. У родині Крушельницьких завжди панували оптимізм, затишок і сміх. Музика в життя Соломії увійшла з раннього дитинства: у шість років вона вперше сіла за фортепіано, а заспівала змалку, тому що пісні були сімейною традицією. Саме з домашніх концертів розпочалося захоплення дівчинки вокалом, яке стало її долею. Життя своє як щедрий дар поклала вона на вівтар мистецтва.
НА ШЛЯХУ ДО ВЕРШИН…
Батько усвідомлював виняткову обдарованість дочки. Восени 1891 року Соломію було зараховано до консерваторії Галицького музичного товариства. Її вчителем вокалу став знаний у Львові педагог професор Валерій Висоцький, який виховав багатьох відомих українських і польських співаків, серед яких – Олександр Мишуга, Євген Гушалевич, Микола Левицький, Яніна Королевич, Модест Менцинський та ін. Навчання Соломія закінчила у 1893 році зі срібною медаллю й відзнакою, про що й свідчить унікальний запис, який робить честь далекоглядності її педагогів: «Має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени...»
Того ж року Крушельницька дебютувала на сцені Львівської опери у партії Леонори в опері «Фаворитка» Доніцетті, далі був виступ у партії Сантуцци в опері «Сільська честь» Масканьї. У цій виставі доля вперше звела її із всесвітньовідомим українським тенором Олександром Мишугою, котрий чимало допоміг порадами. Успіх у глядачів і критики, платня, гідна досвідчених співаків, становище примадонни, – інша зупинилась би на цьому з радістю. Але Крушельницька прагнула більшого, відчуваючи недостатність своєї фахової освіти...
В одній зі львівських вистав Соломію почула відома італійська співачка Джемма Беллінчоні, яка порадила їхати їй до Італії – продовжувати навчання у визнаних майстрів bell canto. Батько дістав позичку в банку і восени 1893 року особисто повіз дочку до Мілана, де Соломія почала вчитися вокалу у відомого педагога – професора Фаусти Креспі, а урокам сценічної майстерності й міміки – у професора Конті.
Ось коли знадобилося вироблене в дитинстві вміння невтомно працювати! Щоденні уроки співу, розучування нових творів тривали по шість годин. Разом з тим вона вивчала історію музики, літературу, мови і естетику. Після року навчання діапазон голосу Соломії розширився: з меццо-сопрано розвинувся до лірико-драматичного сопрано, що більше відповідало його природі.
Скрутне фінансове становище родини змушувало її частенько переривати навчання та погоджуватися на будь-які гастрольні турне. Але й з'являлася щаслива нагода перевірити свою вокальну майстерність та поступово вдосконалювати її. Шлях до вершин вокального мистецтва розпочинався з невеличких провінційних міст Італії – Кремони, Брешії, Парми, Бергамо, Удіне та ін. Саме там на українку звернули увагу місцеві оперні меломани, з'явилися перші шанувальники її таланту. Соломії приходилося витримувати жорстку конкуренцію з боку італійських артистів, За даними, наведеними Вітторіо Тортореллі в монографії «Енріко Карузо», серед офіційно зареєстрованих артистів в Італії було 400 сопрано, і кожна з них мала свою сценічну привабливість, репертуар, коло шанувальників та мріяла про славу. Однак саме українка, на думку автора, разом із великим Карузо несла у світ мистецтва видатні досягнення італійської вокальної школи bell canto.
Вдалим завершенням 1895 року було підписання Крушельницькою контракту з театром Понк'єллі Massimo в Кремоні з 10 грудня 1895-го по 28 лютого 1896 р. Перший виступ в Кремоні мав відбутися в опері Джакомо Пуччіні «Манон Леско». Знайомство з композитором переросло у дружбу на довгі роки. Згодом, 29 травня 1904 року, Крушельницька блискуче виступила в театрі Grande у Брешії при тріумфальному відродженні опери «Мадам Баттерфлай», яка кількома місяцями раніше зазнала гучного провалу в «Ла Скала». На згадку про ту незабутню подію безмежно вдячний композитор підписав свою фотографію «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй. Джакомо Пуччіні. Торре дель Лаго. 1904» і подарував її Крушельницькій.
Давно зацікавившись творчістю Ріхарда Ваґнера, Соломія їде до Відня, до професора Ґенсбахера спеціально, щоб вдосконалювати свою майстерність. Це був ризикований крок для молодої співачки: щойно діставшись перших вершин у мистецтві bell canto, опановувати зовсім іншу манеру – німецьку вокальну школу, пробувати себе в партіях, на яких не один співак утратив голос... Ризик виправдався. Згодом Крушельницька стане найвидатнішою «ваґнерівською примадонною» XX століття.
З кожним роком її робочий графік ставав ще більш напруженим. Співати приходилося по чотири-п'ять разів на тиждень. Адже цього вимагала зростаюча популярність співачки у світі. Лише провідних партій нею було проспівано понад 60 – в операх Дж. Верді, Дж. Пуччіні, Ш. Гуно, Ж. Бізе, Р. Ваґнера, Р. Штрауса, М. Масне, П. І. Чайковського, С. Гулака-Артемовського та ін. Наприкінці ХІХ століття вона виступала на сценах багатьох оперних театрів світу, зокрема її вітали Кремона, Удіне, Сан-Ремо (усі – Італія), Задар, Трієст (Далмація), Краків, Одеса (Російська імперія) – ось географія її гастрольних турне лише 1896 року. Новий рік 1897-го зустрічала вона в Одесі, де гастролювала у складі італійської трупи. Повертаючись з Одеси, прибула до Львова, де 17 березня виступала на концерті в честь 36-х роковин смерті Тараса Шевченка.
А потім були гастролі у Чилі, в Сантьяго (театр Municipale), концерти в Бергамо з нагоди 100-річного ювілею Ґаетано Доніцетті. Тоді ж розпочалася її співпраця з Карузо і Баттістіні на сцені Великого театру у Варшаві. Приїздила вона й до Санкт-Петербурга, де співала в Зимовому палаці для царської родини. Як завжди закінчила свій виступ українськими піснями. І коли сам імператор Микола ІІ запитав її, що це за пісні та якою мовою вона їх співала, – відповіла: «Це пісні мого народу, українські пісні...».
Від такого шаленого темпу гастролей у неї накопичувалося почуття величезної втоми, яке врешті-решт змусило Соломію залишити оперну сцену.
«Життя оперної артистки трохи нагадує режим атлетів: дисципліна в усьому, – строгий розклад годин, поміркована їжа, заборона давати волю своїм забаганкам…», – згадувала артистка. Ось такий аскетизм не дуже нагадує життєві пріоритети розманіженої примадонни, чи не так?
Одного разу у її життя увійшов чоловік: Соломія звернулася до адвоката Чезаре Річчоні, який допоміг їй в одній справі…
ОСТАННІЙ СПІВ СОЛОМІЇ
А було так. Під час її гастролей у Неаполі 1906 року сталося виверження вулкана Везувій, що отруїло атмосферу в місті. Через небезпеку для голосових зв'язок лікар порадив їй залишити Неаполь. Співачка була змушена перервати контракт із театром San Carlo, однак її викликали до суду. Там Крушельницька познайомилася з інтелігентним чоловіком, знавцем і шанувальником музики. Чезаре сподобався Соломії, бо вмів триматися з люб'язністю й повагою до неї. Діамантовий період зітхань та залицянь завершився 1910 року, коли співачка одружилася з ним.
Нарешті вона знайшла своє сімейне щастя, а сімейний якір кинула у Віареджо («дорога королів» – з італійської), райському куточку на узбережжі Лігурійського моря, у триповерховій віллі «Саломеа». Співачка дуже любила це «місто, яке було створено для неї». На першому поверсі був музичний салон з фортепіано й нотною бібліотекою, а стіни прикрашали портрети співачки пензля відомих художників, а також численні фотографії з її зображеннями в образах відомих оперних героїнь.
Їх вілла «Саломеа» перетворилася у справжній мистецький осередок, який відвідували родичі й друзі. Серед них – композитори Джакомо Пуччіні, Руджеро Леонкавалло, актриса Елеонора Дузе, письменниця Грація Деледда і відомі партнери Соломії – баритони Джузеппе де Лука, Тітта Руффо, тенор Альфредо Касілья та ін.
Останнім виступом 1920 року співачка раптово перервала свою блискучу оперну кар'єру та залишила сцену, а з 1923 року розпочала концертну діяльність як камерно-вокальна виконавиця, виступаючи у країнах Західної Європи, Аргентині, Канаді та США. Співала сімома мовами – італійською, французькою, німецькою, англійською, іспанською, польською і російською.
По смерті чоловіка вона вирішила повернутися на Батьківщину. В серпні 1939 pоку, напередодні Другої світової війни, всупереч порадам друзів і відмові італійського уряду видати їй закордонний паспорт, вона таки повернулася до Львова, де мала власний будинок. Але там їй не пощастило: її будинок конфіскували, залишивши всесвітньовідомій примадонні лише крихітні кімнатки. А взимку 1940-го вона зламала ногу в стегні, посковзнувшись на тротуарі. Після сяючого сонцем і щастям Віареджо її зустрів похмурий Львів, геть змертвілий після радянського «визволення». Пастка зачинилася: повернутися до Італії Соломії не дозволяли, радянського громадянства не давали. Лише після того, як Крушельницька продала свою улюблену віллу «Саломеа», де пройшли її найщасливіші роки в Італії, і віддала усі кошти на користь держави, її визнали «своєю».
Останні роки життя Соломія Крушельницька викладала у Львівській консерваторії імені М. В. Лисенка, стала професором. Вона була унікальним педагогом: на заняттях-лекціях багато співала сама, виправляла помилки учнів власним виконанням.
Як викладач, Соломія Амвросіївна мала щороку давати звітний концерт. Останній її виступ відбувся наприкінці 1949 року, коли їй було вже 77 років. Невеличкий зал Львівської філармонії не міг умістити всіх бажаючих. В залі було пригашено світло. Похилого віку, сива худенька жінка вийшла на сцену трохи накульгуючи, з паличкою в руках, зупинилася біля фортепіано... І раптом сталося диво: перші акорди ніби повернули їй молодість! Голос звучав сильно, постать стала рухливою, пружною – молодою, пломеніли очі, які підкорювали колись тисячі глядачів у різних країнах світу...
Мало хто з глядачів знав, що співачка хвора на рак горла. Можна тільки здогадуватись, якою ціною давався їй той останній спів. Співала Соломія той вечір багато і, як завжди, закінчила концерт виконанням українських пісень.
Серце Соломії Крушельницької зупинилося 16 листопада 1952 року. Поховано її на Личаківському кладовищі у Львові. На могилі, яка має назву Sole mio, її спокій охороняє юний скорботний янгол з лірою. «Душа, смертельно хвора на красу, не помирає – просто кам'яніє», – казали древні...