Усе починається з нас і нашої культури. Як італійське Відродження виникло у XIII–XIV ст. у відповідь на варварство, так і в Україні в XV–XVI ст. формувався власний культурно-філософський рух, що сприяв розвитку національної свідомості та патріотизму.
У XIX–XX ст. під впливом історичних процесів у Європі та політики російського самодержавства цей рух переріс у боротьбу українців за культурні та політичні права.
Історія нагадує про циклічність подій. Історія повторюється, що веде до появи паралельних періодів. І сьогодні ми знову опинились у вирі боротьби – тепер і з використанням високих технологій. Що переможе: варварська байдужість і безмежна жадібність, чи культура, духовність і повага до навколишнього світу?
Код нації, який не стерти
10 квітня на відкритті Української Школи Управління в Києві, Валерій Залужний – Посол України у Великій Британії та колишній головнокомандувач ЗСУ, сказав: «Це все завдяки тому коду нашої нації, який «зашитий» в нас саме у формі культури.
Ось воно те, з чим бореться наш вічний ворог – з культурою, яка побудована перш за все на історії. Нам потрібно робити лише одне: культурі перш за все зробити так, щоб цей ланцюжок генетичного коду не обірвався, а лише розширювався, і далі «зашивався» до наших дітей, онуків і нашої нації».
Це не просто слова. Це — наше «ДНК нескорених». Саме за цей культурний код, за нашу пам’ять, за нашу ідентичність, так люто воює ворог. Бо знищити культуру — значить вирвати серце нації. Але він прорахувався. Бо в нас є щось неймовірне — глибинний, майже магічний зв’язок поколінь. Це як генетична мелодія, яку передають у спадок.
Саме таке відчуття я пережила, коли вперше почула ось ці слова пісні “Україна — це ти і я” у виконанні пані Лесі: «В моїх жилах тече твоя кров, ми навіки з тобою єдині…». Її голос, повний любові та сили, прорізався крізь час і біль, торкнувся кожної клітини. Мої очі наповнилися сльозами. Але це були сльози надії, сльози віри. Бо поки звучить така пісня — ми незламні!
Культура — це наша надзброя
Це і є наш фундамент. Невидимий, але нездоланний. Саме він тримає Україну у її найтемніші години й вже став феноменом у сучасному світі.
Якщо ви ще не чули «Україна – це ти і я» (слова Юрія Піжука, музика, аранжування, бек-вокал – Ростислава Галагана) у виконанні Амбасадорки української культури й мистецтва, почесної Амбасадорки Івано-Франківська, Посла Миру, співачки Лесі Королик-Бойко — зробіть це.
Пісню можна знайти на провідних світових музичних платформах або зайти до фейсбуку сторінки Lesya Korolyk. Слухайте серцем. Бо там — код нації. Там — всі ми.
Знаковою стала прем'єра цієї пісні в польському Ряшеві — місті, яке від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну стало рятівником для тисячі українців. 24 лютого, під час Днів Солідарності Польщі з Україною, учасники акції створили Ланцюг Єдності. Запалені свічки й щира підтримка стали живим символом незламної гідності та віри в перемогу.
З не менш схвильованим серцем пані Леся презентувала цю пісню в Києві, 7 березня, у Будинку вчених Національної академії наук України: «Співала цю пісню на українській землі з особливим відчуттям — відчуттям гордості за нашу країну, за нашу українську націю, якими наповнене кожне слово, кожна нотка, кожен акорд цієї пісні. І одночасно з трепетом в душі, адже в залі був присутній сам автор слів, тому хвилювання було велике...
Пісня написана в особливий час, і для мене вона особлива та щоразу набуває надзвичайної сили й значення, бо це наші з авторами емоції! А ще, вона нагадує, що кожен з нас є частиною великого та непереможного народу, і разом – ми є сила, разом будемо стояти на варті нашої свободи до кінця».
Автор слів, поет Юрій Піжук, у ЗМІ поділився, як народилася нова пісня: «Направду, по-особливому наша любов до Батьківщини зазвучала тепер, під час війни.
Текст, який ліг в основу пісні «Україна — це ти і я» якраз і народився в цей бурхливий воєнний час, ще в серпні 2022 року, як вірш присвячений Дню Незалежності України. А ідея написання особливої пісні про Україну, зʼявилася зовсім недавно, після нещодавньої розмови з пані Лесею…
Спільно з композитором Ростиславом Галаганом ми дали цьому віршу музичні крила і народилася пісня, і зазвучала. Ми всі втрьох переконані, що хороша, щира пісня про Україну, про нашу землю, наш народ, не лише єднає, гуртує і підтримує дух нації, вона повертає нас до життя».
29 березня «Україна — це ти і я» пролунала в Афінах, у Посольстві України в Грецькій Республіці, на території якої Леся Королик-Бойко, як голова Міжнародної організації «Поступ жінок-мироносиць у діаспорі» разом з членкинями Координаційної ради організації – головою Товариства Підтримки й розвитку культурної спадщини “Трембіта” – Аллою Лобач, співголовою Товариства “Об'єднана українська діаспора в Греції”, Тимчасово повіреним послом у справах України в Грецькій Республіці – Володимиром Ляшенко, священниками УКГЦ та УПЦ і представниками інших громадських та українською громадою, провели Міжнародну акцію “Тарасова верба” – посадили гілочку верби Тараса Шевченка, як символ незламного духу українського народу.
А днями співачка повідомила, що долучається з цією та іншими піснями на слова Юрія Піжука та композитора Ростислава Галагана до Міжконтинентального радіофестивалю української пісні «Співай Рідною» на Ethno FM Radio California USA: «Вірю, що «Україна — це ти і я» буде єднати нас, українців, по всьому світу, в кожному куточку планети Земля, а це Європа, Канада, США й інші континенти – там, де живуть українці, та стане символом нашої любові до Батьківщини та незламної боротьби за її Волю, Свободу і Незалежність».
ДНК свободи
І знову повертаюсь до слів Валерія Залужного, що палають, мов вогонь у серці: «Ми воюємо з вірою у нашу перемогу. Чому нам потрібна перемога?
Тому, що ми ще на жаль, я думаю, не здобули самого головного — ми не здобули свободу. Ми лише заплатили за цю свободу дуже велику і дуже дорогу ціну, про яку ми не маємо права забути».
Ці слова — як дзвін у тиші, як постріл правди. Вони перегукуються з емоційним виступом того самого дня Посла України в Німеччині Олексія Макеєва біля Бранденбурзьких воріт: «Кінець історії не настав. Боротьба за свободу триває… І справжня свобода — це справедлива свобода. Це — основа всіх людських цінностей».
Ось чому народжуються нові пісні. Не для розваги, а для пробудження. Для зцілення. Для єднання. Це — голос нашого незламного духу, це — музика, що тримає фронт разом із воїнами. «Україна — свята земля, і свята її Незалежність», — звучить у пісні у виконанні Лесі Королик, і серце починає битися швидше. А останні слова цієї композиції проникають глибоко, до самої душі: «Україна — це ти і я. Наша воля і наша свобода!».
Цю пісню потрібно не просто почути — її треба пережити. Вона має звучати стоголосо, у супроводі хору, військового оркестру. Це — Гімн Незламності, Гімн нації, яка не скорилася. Якщо хоч один рядок цього тексту торкнувся вас — не мовчіть, діліться, поширюйте. Давайте разом зробимо так, щоб голос культури, голос України, звучав гучно, впевнено, всепроникаюче.
Бо саме в культурі — наша пам’ять, наша сила. А в свободі — наше майбутнє.
Фото збірні з особистого архіву Лесі Королик та просторів інтернету
