Погляд на монографію Лесі Авраменко «Терези долі Віктора Зарецького»

Погляд на монографію Лесі Авраменко «Терези долі Віктора Зарецького»

Ці слова художник сказав одній жінці, але вони пройдуть червоною стрічкою через усі жіночі образи, які створив Віктор Зарецький (1925—1990). І чим більше я вивчаю розкішну монографію Лесі Авраменко, тим глибше розумію художника.

Дійсно, він насамперед був вільною, чесною і безкомпромісною людиною. Митець не лукавив і не позував, бо був сам отим Світлим Лицарем, про якого мріє кожна дівчина. Відчути увагу, бути поруч з таким Джентльменом за щастя кожної Дами, а саме такими відчували себе жінки при зустрічі з ним. Для авторки дослідження він був коронованою особою в самому кращому розумінні: і як вагома творча постать, і як мужчина з потужною енергетикою, і як художник, котрий зумів протаранити тотальну ідеологічну систему та створити власний живописний стиль.

Про Лесю Олександрівну Авраменко — мистецтвознавця, Заслуженого діяча мистецтв, кандидата мистецтвознавства, завідувача лабораторії візуальних практик Інституту проблем сучасного мистецтва, лауреата премії ім. П. Білецького, можна писати окрему книгу. Її знають як провідного арткритика, успішного куратора художніх проектів, організатора провідних пленерів, автора численних публікацій. Мистецьке слово Л. Авраменко виважене, думка об­ґрунтована, вона переконливо розкриває творчий портрет художника. Недаремно Зарецький відчув її неординарність, а спільність поглядів на життя, події на культурно-мистецькій ниві та сам творчий процес зблизили їх. Леся була натхненням для митця і при створенні живописного шедевру «Філіжанка кави. Олеся». Вони завжди знаходили теми для бесід, протягом яких В. Зарецький створював численні малюнки, ескізи. І вона була поруч в останні дні його життя.

Зарецький — небагатослівний, за нього розповідала його неперевершена палітра. В ній буяли фантазія, почуття, смаки й філософські роздуми. Він шукав красу, прагнув її побачити і натхненно передавав свої почуття в художніх творах. І це йому вдавалося, недаремно вагома творча спадщина, яку залишив художник, увійшла у золоту скарбницю українського мистецтва.

Леся Олександрівна розглядає шлях митця крізь призму процесів трансформації художнього життя в Україні 50—80-х років ХХ століття. Вона простежує аналіз дійсності з усіма перипетіями, в якій самобутній митець прагне створити незалежне обличчя Україні.

Чим цікавий Віктор Зарецький для сучасників? Щоб дати відповідь, потрібно розглянути концепцію проведеного дослідження. Але у цій роботі розглядається єдина тема: жіночі образи — муза натхнення митця.

У розмові з автором монографії Віктор Іванович сказав, що потрібно працювати та знаходити щастя у відкритті самого себе. Мистецтво починається там, де ми прощаємося зі звичним. Дійсно, у створенні жіночих образів Зарецький умів підняти обрану натуру на п’єдестал недосяжності. Потоки емоцій охоплювали його при спілкуванні з моделями, так народжувалася неповторна кольорова гама. Так, в процесі створення своїх оазів краси, митець вмів розпізнати особливу родзинку та чарівність саме цієї жінки. Він щедро одаровував її такими компліментами, що зупинявся час і виникала ірреальна субстанція. В ній завжди було двоє: митець і його Муза.

Поступово викристалізувалася ні з ким незрівнянна палітра. Знайдені кольорові градації наповнювали твір дивовижним сполохом почуттів. І ось на картинах розцвітають замріяні німфи неба й землі, в усій ніжності та красі. Сяє чистотою дівчина у кожусі, а юна колгоспниця з розкішними пшеничного кольору косами прагне щастя. Його жінки завжди в оточенні квітів, серед розкішних орнаментальних площин. Він одягає свою модель у яскраві наряди, знаходить вишукані акценти і наповнює кожну картину особливим духом екзальтованості. Струмінь взає­мо­розуміння між моделлю та художником передається глядачу, створюючи дивний діалог спорідненості.

Аналіз творчого шляху художника проведений у контексті комплексного розвитку культурно-мистецьких явищ 50—80-х років в Україні. Вже у післямові Л. Авраменко напише, що художник уособлював жіночі образи як символи чистоти та непересічної замріяності. До кожної моделі він відносився самовіддано, відверто, вмів підняти її до небес та розкрити самобутню індивідуальність.
Він відчував родзинку в жіночій постаті, вмів підкреслити гармонію внутрішнього стану і розкрити щось потаємне, відоме тільки йому. От і промовляє до нас своєю могутньою енергією художниця Марія Зарецька (портрет у ріст написаний 1984 року). Випромінює спокусу жіночий образ на картині «Водолій». Мов Соломія зазирають нам в очі юні німфи на полотнах «Кіра» та «Ілона».

Очей не відвести від «Калинового снігу» із зображенням дівчини, сповненої палаючих почуттів. Самі назви красномовно розповідають, з яким захопленням створював митець свої образи. Вірніше, він просто будував особливий світ з «Квітами натхнення», «Золотим птахом», «Ніжністю», «Зимовими метеликами», «У стилі ретро» тощо.

Ми не знаємо, як склалися долі жіночих образів, створених Віктором Зарецьким. Але кожна пережила свою казку, в якій був художник з Великої літери. Художник, який не лукавив, бо був відвертим та водночас жив понад усім і понад усе. Незважаючи на трагічні події на власному шляху, він був щасливий у сімейному житті і пережив неповторні миті творчого натхнення.

Видання має неперевершену цінність для подальшого орієнтування в культурно-мистецькому житті українського суспільства. Увага автора до багатошарового мистецтва 60—70-х ро­ків ХХ ст. свідчить про національну сві­домість української інтелігенції, її прагнення утримати ядро національного духу, цільність та життєдайність. Існування в умовах жорстокої цензури «породило цілу плеяду художників, які володіли езоповою мовою». До таких митців відноситься і «внутрішньо розкутий» В. Зарецький, який наповнював свої твори новим змістом і відкривав нові горизонти на тлі соцреалізму. Так у боротьбі з системою, в пошуках нових горизонтів пройшло життя цієї неординарної особистості, який вмів побачити красу і коронувати її своїм пензлем…

Є видання, які стають бестселерами буквально з дня їхнього виходу у світ. Саме до такого відноситься монографія Лесі Авраменко «Терези долі Віктора Зарецького». Вислів художника: «Коли в душі немає кристалу чистоти — будь-який талант приречений» багато про що говорить і про самого автора і про його творче надбання.