НА ГОСТИНИ ДО БАБИ ЯГИ… АЖ ДО КАНАДИ, або як музика бандуристів єднає співвітчизників…
(Українська казка про соборність із сучасним наративом)
Ще з перших років незалежної України поважний казкар Лісовик став доволі популярним автором серед дітей та батьків. Його часто любили слухати в місцевому радіоефірі в Мерефі на Харківщині. Бо сьогодні у людей не завжди є час книжку почитати. А от казочку в ефірі послухати можна із великим задоволенням! Просто тут і зараз — залюбки!
І одного разу того лютневого ранку 2022 року 24 число назавжди запам’яталося цьому чудовому радіоведучому як суцільне люте зло! Бо війна несподівано увірвалася і в його добрі сюжети, і в життя їхньої творчої родини. Довелося навіть перервати звичний для багатьох радіоефір, бо звуки війни, суцільні вибухи не давали можливості далі працювати.
Наш казкар Лісовик насправді був вчителем української мови та літератури, а раніше у молодості він працював радіоведучим. Любов до художнього слова і справжнє щастя у творчості вже кілька років поспіль він передавав любим українським родинам.
І ось тепер усе обірвалося на півслові… Того дня серед багатьох українців відчувалася суцільна паніка, що ж далі?! Але були й ті, хто швидко й рішуче почав евакуюватися. Чисельні черги на евакуаційні поїзди, тривалі у часі переїзди з Харкова до Львова. Пан Андрій вже був людиною поважного віку. Але у свої 63 роки почувався доволі молодо й бадьоро. Навіть ще в мирний час цей поважний чоловік вів здоровий спосіб життя, їздив на велосипеді, займався рибальством, готував смачні кулінарні страви за давніми й сучасними українськими рецептами та й не тільки.
Його багатодітна родина онуків одразу зібрала необхідні речі із документами та всі вже готові були евакуюватися.
Наш український казкар Лісовик тимчасово не виходив в ефір. Думаєте, не сумував він за своїми любими дітлахами та їхніми батьками? Ще й як сумував! Але ситуація різко змінилася, йому треба було вжити рішучих заходів. Швидко, терміново. Адже йдеться про збереження життя!
Згодом з’явилися короткі відеоролики, які онуки викладали на каналі в Ютуб. То вже були короткі замітки, хроніки воєнного часу. Казкар Лісовик розповідав про їхні родинні мандри Україною. Через реалії воєнного часу творчістю займатися йому стало складніше. Бо вже було доволі ризиковано робити відео-сюжети у багатолюдних місцях. Та й інші люди не завжди адекватно це сприймали. Отож, не легкі часи настали!
Коли родина Стельбухів нарешті таки доїхала до Львова, то їхнє життя на деякий час дещо покращилося. Принаймні, полегшилося. Наш казкар Лісовик придумав нову рубрику «Казки та правда про життя», тепер він дещо змінив свої сюжети. Для початку розповідав короткі історії, хроніки воєнного часу на новому місці тимчасового перебування. Спасибі його онукам! Адже саме вони стали його надійними помічниками. Відео-операторами, монтажерами сюжетів, робили розсилки для слухачів. Бо тепер працювати довелося у зовсім інших умовах воєнного часу.
І що ж ви думаєте? Наша родина Стельбухів чудово із цим впоралася! Після коротких розповідей та моральної підтримки слухачів казкар Лісовик одразу повертався до свого звичного й улюбленого жанру казки. До речі, формат ефіру цим не обмежився. Бо його слухачі нерідко ставали співавторами. Майже щодня на електронну пошту цієї української творчої родини надходили повідомлення та короткі сюжети. Діти із батьками почали розповідати власні історії виживання. І багато серед них поєднували жанри розповіді із сюжетом казки. Адже ніхто не хотів вічно жити у таких воєнних реаліях, тому кожна історія поступово перетворювалася на казку-роздум, казку-мрію, більш дорослу казку-есе і не тільки…
Ось така є творча українська нація! Дізнавшись про можливості без віз потрапити до країн Європи, наші герої швидко перетнули польський кордон. Онуки пана Андрія доволі швидко адаптувалися в нових умовах виживання. Водночас зрозуміли одну важливу річ. Можна трошки помандрувати Європою, бо кожні 2 тижні вони змінювали місце проживання. Не думайте, що вони не хотіли шукати нову роботу і працювати. Ще й як хотіли! Просто не змогли одразу втілити у життя свій попередній творчий задум. Знову хотіли вести радіоефір та бути причетними до створення цього контенту.
І тут виникла ідея. А чому б не створити програму «Казки в еміграції»?
До того моменту, поки цю ідею вдалося реалізувати на практиці, довелося ще багато поїздити країнами Європи, вивчити фольклор різних народів, поспілкуватися із місцевими мешканцями різних країн, великих міст і маленьких містечок…
Назбиравши чимало інформації та матеріалу, завдяки переписці, новим контактам у соцмережах, родина пана Андрія несподівано отримала запрошення приїхати до Канади.
Пані Ангеліна, 65 років, його нова слухачка й палка шанувальниця, розповідала про свої молоді роки. Тоді вона активно писала статті та публіцистичні роздуми до різних канадських часописів. Тепер вона залишилася одна, її родичі поїхали на заробітки до США, Швейцарії. З нею спілкувалися по скапу та через соцмережі. Але ж ви самі чудово розумієте, що кожна людина прагне до нормального живого спілкування! Бо саме процес спілкування є фактором справжнього змістовного життя. Саме так українці зберігають соборність людських душ, і роблять нині це в такий більш сучасний спосіб, саме так втілюють у життя відому настанову Олеся Гончара, зберігають соборність людських душ…
Про це подумав і наш казкар Лісовик. І тут несподівано для себе пан Андрій знову відчув подих другої молодості. На той час він давно вже овдовів. Вдруге одружуватися якось не планував. Але саме тут і зараз… Якась дивна пропозиція. Поїхати у гості до канадської українки в діаспорі? А що ж про це скажуть діти та онуки?
Реакція нашої творчої молоді була дуже швидкою. Просто блискавичною!
— Дідусю, ми готові! Через пару днів із Німеччини вирушаємо до Канади. Проблем із перетином кордону не буде, бо маємо офіційне запрошення, а решту питань ми якось владнаємо в процесі…
— Тоді я згоден. У середу вирушаймо! — рішуче промовив казкар Лісовик.
Що ж відбулося далі? Як вони дісталися із Німеччини до Канади? Як їх зустріла пані Ангеліна?
Коротко кажучи, усе вийшло напрочуд вдало! Про український борщ із салом, із варениками та справжніми полтавськими галушками та багато інших смачних страв, з якими канадська господиня у тихому й доволі мальовничому передмісті Торонто зустріла своїх нових гостей з далекої за географією і водночас такої духовно близької рідної України, зараз багато розповідати не варто. Адже у соцмережах можна побачити багато світлин на цю тему.
Як розвиватимуться стосунки між нашими героями сюжету доволі дорослого віку? Та й чи варто говорити про це саме тут і зараз? Адже це тільки перше знайомство. Нехай це вже буде темою іншої історії…
Новий канадський сюжет, або як музика бандуристів єднає співвітчизників…
А зараз нам цікаво дізнатися про новий канадський сюжет у житті української родини, яка так далеко знайшла своє щастя у творчості? А як музика бандуристів може вплинути на настрій та подальшу творчість кожного з нас? Як це зберігатиме притаманну нашим співвітчизникам соборність людських душ у сучасному вимірі життя?
Адже саме пан Андрій нарешті повертається до свого улюбленого жанру казки! Бо його щастя у творчості, за коментарем одного літературного критика в еміграції, це рухатися вперед та діяти, попри будь-які життєві перешкоди!
Здається, пані Ангеліна, яка теж веде активний спосіб життя, навіть дещо випередила в цьому нашого пана Андрія? Бо вона сама вправно їздить на власному автомобілі та обох велосипедах, ще й відвідує басейн, літературно-мистецький клуб «Канадські українці ― за Україну!», грає різні ролі у театральній студії «Воля та доля» серед людей дорослого віку, вільно володіє ноутбуком, сучасними й модерновими смартфонами і не тільки, цілком може стати другом та однодумцем нашому герою?
Отож, пропоную саме зараз послухати, як оригінально створила свій сценарій-привітання пані Ангеліна для нашого пана Андрія. В цей момент його діти й онуки активно спостерігають, пишуть замітки, роблять відеозапис, бо насправді тут можна створити цікавий сюжет на тему сучасного життя.
Історія ця, як на мене, доволі таки несподівана, водночас надихає нас діяти і творити дива, отож послухаємо ці діалоги канадських героїв.
― Чомусь усі мене вважають поганим персонажем. А я така гарна і класна! ― говорила Баба Яга, роздивляючись нову спідницю у дзеркалі й оцінюючи себе свіжим поглядом, ― он яка симпатюля.
― Мяу, ― радісно обізвався темний кіт, який сидів на підлозі й думав вже поспати, усім своїм єством роблячи котячий комплімент господині.
Жила Баба Яга самотньо, разом із Котиком Муркотиком. ЇЇ дід Петро минулого року помер. Отож, аби подолати самотність, бабця Ягідка освоїла вдома комп’ютер. Водночас навчилася блукати в інтернеті. Скільки б вона там не блукала й усяку всячину не шукала, все одно рано чи пізно поверталася додому. Адже її комп’ютер був так налаштований, що після знайдених цікавинок треба встигнути повернутися на попередні вікна та вкладники, щоб не зіпсувати свої чари. Та хіба такі вже сильні й діючі тепер її чари? Де ж ті молоді роки?
Хоча бабця Ягідка не старіла душею. Та й зовні зберегла себе у чудовій формі, виглядала доволі молодою, стильною та симпатичною. Винайшла навіть власний секрет краси: щодня кілька разів посміхалася собі біля дзеркала, плюс фізкультурні вправи різні робила кілька разів щодня, ще й пішки ходила й потроху бігала на сусідньому спортивному майданчику.
А цього літнього сонячного ранку бабця Ягідка відчула справжнє велике натхнення. Милувалася собою й новою молодіжною спідницею біля дзеркала.
― Я така стильна, я така… Затанцюймо гопака! ― весело наспівувала вона, підхопивши в руці Муркотика, й кружляючи із ним біля вікна, звідки добре видно було ліс. Раптом в неї з’явилася ідея.
― А напишу зараз у соцмережах запрошення ― подумала Баба Яга, але нічого не розповіла про це Котику. Одразу почала міркувати, як назвати текст оголошення. Знову поблукала інтернетом на різних форумах та й придумала своє: «На гостини до Баби Яги». І далі такий текст: «Сьогодні запрошую усіх охочих відвідати помешкання Баби Яги. Їхати або летіти до Голосного лісу, повертати ліворуч за кийками, далі вниз до озера, потім пішки йти галявиною. Хатинка захована поруч із старим дубом. Пес гавкає, але не кусає, гостей не ображає. Бажаючим влаштую безкоштовну екскурсію й покажу цікаві рідкісні фотографії.»
Серед гостей першим завітав до Баби Яги наш поважний казкар Лісовик. (Ми вже знаємо, що він із дітьми та онуками здолав величезний шлях з України під час війни, потім добирався з Німеччини, аж до Канади, аби з нею зустрітися та познайомитися.) До речі, пан Андрій з’явився не з порожніми руками. Приніс й урочисто поклав на святковий стіл власноруч зроблений смачний пиріг, бо іноді полюбляв робити кулінарні смачні страви за давніми українськими рецептами. Невдовзі після казкаря на гостини до Баби Яги прибуло чимало туристів. Серед них було чимало іноземців та й багато українців із Канади та інших країн світу. Котик провів для них обіцяну екскурсію. А бабця Ягідка вперше за багато років відчувала себе щасливою, бо мала можливість просто поспілкуватися із цікавими людьми. Саме живе спілкування виявилося набагато краще та змістовніше за усі віртуальні соціальні мережі.
Задоволені туристи залишили свої автографи й схвальні відгуки у Почесній книзі канадських гостей. Ця новина миттєво поширилася у соцмережах різних країн світу. А казкар Лісовик на добру згадку пообіцяв бабці Ягідці влаштувати збори лісових жителів та запропонувати їм видати першу міжнародну Лісову газету. Та й перший сюжет для майбутніх читачів у нього вже був майже готовий… Ще й діти й онуки допомагають завжди, ось така в них родинна сімейна, дуже позитивна творчість!
…Не варто мислити звичними стереотипами. Хто повірив у те, що Баба Яга є поганим персонажем, тобто негативною героїнею ? Можливо так було колись, за часів давнини. Але у нашій сучасній казці вона проявила себе цілком нормальною, позитивно налаштованою героїнею. Красивою, стильною, молодою, милою й гостинною. Єдиною проблемою у її попередньому житті був брак живого спілкування. Але ж тепер вона зустріла свого казкаря.
― Створити газету для лісових жителів Канади і далекого зарубіжжя, більше розповісти там коротких історій про Україну та сучасних українців ― цікава ідея, ― напевно, рубрику й нові теми для бабці Ягідки знайдемо, ― міркував собі казкар, пошепки промовляючи імена недавніх українських та канадських знайомих, ідучи ранковим лісом стежкою додому, що в передмісті канадського Торонто.
Ви запитаєте, куди ж він тепер вирушає, чого там на природі досі блукає, де тепер його домівка, коли рідне українське помешкання довелося покинути?
Соборність українців світу: нині й повсякчас, або нове щастя у творчості…
Тепер родина українського казкаря Лісовика (пана Андрія) перебуває в передмісті канадського Торонто на гостинах у Баби Яги (це театральний образ пані Ангеліни).
Головне, що наш митець, чудовий казкар Лісовик з України таки повернувся до свого щастя у творчості. Щоправда, відбулося це аж у далекій канадській провінції. Але не в тому справа.
Тепер пан Андрій вже створив новий канадський сюжет для дітей і батьків, про їхнє перебування в Канаді. Слухацька аудиторія нині помітно збільшилася, словом Україна і світ. Адже нашого казкаря тепер слухали та дивилися у Ютубі і представники української діаспори з Канади, США, різних країн Європи, і представники з України, і навіть жителі його малої Батьківщини на Харківщині. Так вже вийшло своєрідне поєднання жанрів і стилів, де добра казка гармонійно перегукується із життєвою історією української творчої родини, складними та позитивними реаліями життя. Бо це українська казка про соборність із сучасним наративом, чи не так? Саме тут в одній із найбільших українських діаспор у світі наш казкар Лісовик випустив в ефір нову історію-казку, із символічною назвою «На гостини до Баби Яги». І саме завдяки цьому сюжетові люди переосмислили власне життя, і в Україні, і поза її межами, і в мирний період, і під час війни. Почали більше спілкуватися між собою, дружити, в злагоді й розумінні одне одного жити.
Адже кожен з нас прагне до живого спілкування, дружби та радості, щастя у творчості!
А ви теж, перебуваючи в Україні або далеко поза її межами, також хочете потрапити до ефіру казкаря Лісовика?
Тоді зараз зробимо коротку музичну паузу. Ви здивувалися, чому так? Бо ми ж хочемо зустрітися в ефірі з нашим улюбленим героєм сюжету, казкарем Лісовиком. Він зараз далеко поза межами України, а ми залишаємось тут, на Батьківщині. Але усі ми, українці ― єдина й дружня творча спільнота! Маємо справжні духовні цінності. Йдеться про кращі зразки світового рівня художнього слова, української класичної та сучасної літератури, музики, мистецтва, духовної культури. То якось хочемо бути в ефірі не з порожніми руками. А що може бути кращим творчим проявом соборності людських душ, як не чудові сучасні мелодії з України?! Послухаємо кращі українські мелодії у виконанні Національної заслуженої капели бандуристів України імені Майбороди. Бо від Бога наша пісня. І це є щирою правдою. Дякуємо цьому чудовому колективу митців за класну музику, яку можна послухати на диску, що подарували на міжнародному фестивалі «Щастя у творчості». Бо соборність сучасних українців передбачає не лише красиві слова, а ще й злагодженість, порозуміння, сучасний діалог поколінь серед наших співвітчизників по всьому світу, конструктивну співтворчість та дієву співпрацю усіх нас, а тому має втілюватися у життя не лише з нагоди Дня соборності України, але й щодня і повсякчас. Бо не тільки наш поважний казкар, що потрапив до Канади, знову креативно й творчо думає, як покращити життя пересічних українців. Принаймні, він намагається зробити те, що може, чи не так? І коли наш казкар Лісовик вирішив за допомогою сучасних засобів та технологій комунікації особисто приєднатися до нашого ефіру програми «Соборність українців: нині й повсякчас», то і ми відчули те, що українці в усьому світі є нацією сильною духом!
Музика з України немов чарівний інструмент духовного єднання, немов музичний камертон соборності наших людських душ у просторі й часі, знову налаштувала на позитивні думки і дещо сентиментальні емоції. «Два кольори», де червоне є любов, а чорне то журба. А ще сучасні аранжування відомого й улюбленого багатьма українцями А. Кузьменка (Скрябін) пісні «Мамо». Написав ті слова митець мамі як міг.
«Мамо, ти мене вибач, що вже я став дорослим, і вже минула 43 осінь, як я побачив перший раз свій дім…, мамо, а може я до тебе завтра приїду?» Тут у кожного з нас є свої життєві історії, які можна буде розповісти під час зустрічі в ефірі з нашим казкарем Лісовиком. Нарешті, ведучий радіо-ефіру знайшов та відновив своє щастя у творчості у далекій українській діаспорі Канади, бо українці нині є по всьому світу…
Ось чому варто подумати про соборність людських душ у простому й зрозумілому кожному серед нас, більш сучасному й повсякденному розумінні, без зайвого пафосу, а більш глибоко, з погляду на людські історії сучасного життя.
Соборність — це по суті наші спільні цінності. Іншими словами, йдеться про моральні цінності кожної сучасної людини. А також про наш спільний прогресивний світогляд. Бо наш радіоведучий пан Андрій, що є казкарем Лісовиком, зумів розвіяти стереотипи про образ Баби Яги. Адже канадська пані Ангеліна насправді була справжньою прихильницею нового формату української сучасної літератури, культури і мистецтва. І про це дізналися нові глядачі й слухачі в Канаді, Європі, США, Україні, Харківщині та й не тільки. Завдяки новим медіа-технологіям і дружній родині казкаря Лісовика.
На гостини до Баби Яги він поїхав у далеку подорож аж до Канади, блискуче виконав місію міжнародної культурної дипломатії. А музика бандуристів вкотре поєднала у часі й просторі наших співвітчизників, у дружньому сучасному діалозі поколінь. Бо справжнє музичне мистецтво не має географічних і часових кордонів та вікових обмежень для відданих палких шанувальників.
Ось так автор цієї української казки про соборність із сучасним наративом вирішив особисто познайомитися та в ефірі онлайн поспілкуватися із улюбленим героєм сюжету, нашим українським казкарем Лісовиком. І це ми зробимо незабаром, бо нині ще мандруємо у просторі й часі…
Якщо ви також бажаєте та готові долучитися до цього діалогу різних поколінь співвітчизників, тоді пишіть і ви мені на електронну пошту, поспілкуємося й обміняємося контактами? Особисто спробую з нашим українським казкарем Лісовиком поспілкуватися наступного разу…
Адже соборність сучасних українців має творчо втілюватися у життя у новому форматі: нині й повсякчас…
Леонід ГАПЄЄВ
