Ольга Крохмалюк: «Вишивка– моє життя»
Ольга Крохмалюк – вишивальниця від народження. Вишивка для Ольги – її повсякденне життя, найбільше задоволення і любов. Вишиває переважно гладдю, бісером. Рушники, ікони, сорочки… Їх уже сотні, тисячі. Роботи розлетілися по світу. Вишивками Ольга дивувала на Національному Сорочинському ярмарку, на етнічному фестивалі «Країна Мрій», що проходить на Співочому полі в Києві.
З Ольгою Крохмалюк доля звела мене в Бельгії. Війна спочатку змусила її залишити Донеччину, а згодом і Україну. На курсах інтеграції важко було не помітити пані, яка акуратно розклала на столі рушники, сорочки, вишиті бісером. Мене захопила чоловіча вишиванка «Дубочки». З вуст вихопилася й полетіла пісня «Ой у полі два дубки». Оля враз підхопила, бо має чудовий голос.
Вишиваючи вона співає, згадує свою рідню. У неї міцне коріння. Оля має дві сестрички й брата. Хоч доля і розкидала їх по світу, вони не втрачають родинних зв’язків, спілкуються.
Скільки себе пам’ятаю – я вишивала, – розповідає Ольга. – Мама говорила, що голку до рук взяла у півтора року. Та й гріх було не вишивати, коли всі кімнати, мов вишиванка. Багато вишивала бабуся Марія по маминій лінії, рід якої бере початок з Полтавщини. У її хаті було як у музеї: килими ручної роботи, наволочки на подушках, рушники, скатертини, серветки… До того ж вона народила 16 дітей. Після Другої світової вижило восьмеро. А від бабусі Марусі, що по батьковій лінії, лишилася величезна валіза з подарунками. Коли я народилася, бабуся, за давніми традиціями, почала збирати мені придане… Хоч і пішла у засвіти, коли мені було три роки, та скарб дістався неоціненний…
Добрим словом Ольга згадує вчительку української мови й літератури Раїсу Миколаївну Янковську. Саме вона прищепила любов до української культури, до прекрасного.
В школі, на уроках ручної праці, дівчинка чудово вишила свій перший рушник нитками муліне, які дісталися від бабусі. До речі, у четвертому класі Оля посіла перше місце по дизайну моделювання одягу й здобула Почесну грамоту.
Рушники майстриня обшиває мереживом. А ще вона чудово в’яже. Сину Богдану Оля передала у спадок одинадцять вишитих ікон, чотири рушники. Донечці Вікторії на вінчання уготувала рушник з лебедями вірності. Молодшому – Віктору – сорочку-вишиванку «Дубочки».
Вишиті роботи Ольги Крохмалюк розлітаються по світу під час Форуму українців, який проходить у столиці.
Оля обожнює пісні Кузьми Скрябіна. Свого часу вона вишила для нього чудову роботу з ангелами… На жаль, вручити не встигла.
Подумалося: як чудово мати улюблену справу. Здавалося б, нанизувати на нитку бісеринки не так уже й важко, а насправді це досить копітка робота, яка потребує часу, неквапливості й акуратності.
Її роботи всіма барвами іскряться на сонці, ввібравши красу і любов. Пісня і вишивка, чудові діти і квіти на підвіконнях тримають майстриню. А ще віра, що Україна переможе і вона повернеться на рідну землю.
