Генрі Ягодкін: 70 років творчості та служіння Україні

Маю приємну нагоду привітати з ювілеєм заслуженого художника України, лауреата Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди, професора кафедри живопису НАОМА Генрі Миколайовича Ягодкіна, який є також активним діячем «Мистецької світлиці» – об’єднання художників Сумщини, що проживають у Києві. Останніми роками Ягодкін також очолює журі мистецької премії імені Миколи Омеляновича Макаренка.

Мені особливо приємно зазначити, що ювіляр родом з Тростянця – одного з героїчних міст Сумщини, які стали на заваді просуванню терористичних орд рашистів до столиці України. Вторгнення ненаситного і заздрісного «сусіда» в Україну зруйнувало художнику багато творчих планів. Готував до ювілею проведення кількох персональних виставок, зокрема й до 300-ї річниці від дня народження великого українського філософа й просвітника – масштабну «Сковородиану». 
 

Своєму великому земляку, співцеві основ людської гідності й свободи духу Генрі Ягодкін присвятив вагому частину свого творчого доробку. Пригадується його виставка «Основи» в залах Українського фонду культури, проникливі полотна, сповнені роздумів про природу людського щастя і зміст життя, про загальнолюдські цінності землі наших пращурів. Засобами символічного реалізму автор вдало екстраполював у сучасність ці глибинні філософські категорії, привертаючи увагу до особистості великого просвітника, який доносив їх людству у свою епоху. 

Генрі Миколайович справжній літописець у живописі. У цьому контексті варто згадати його потужну серію картин-ілюстрацій до праслов'янського епосу «Свято-Руські Веди. Книга Коляди». Сюжети міфологічні, а форма втілення – декоративна, філософсько-символічна. Не меншої уваги заслуговують також історичні цикли «Вперед, слов'яни», «Зелені свята», «Весняний Ярило», «Подяка живим», де вирує позитивна енергетика, сила духу українського народу, міцні основи його родоводу.

Не обійти увагою й масштабний проєкт «Вишгород: зв’язок часів», втілений спільно з донькою Тетяною Ягодкіною. Ось як висловилася про нього Ганна Носенко: «Живописні полотна авторів розповідають про таїну просторових та смислових трансформацій як предметного світу, створеного людиною, так і її природного оточення – від минувшини до сучасності. Без сумніву, етнічний код України зберігається десь тут, у зморшках складного рельєфу Вишгорода». 

Генрі Ягодкін – мандрівник у часі. Причому він не просто перегортає сторінки української історії – він знає й пам’ятає подробиці яскравих і знакових подій, які сформували самобутність і неповторність українського етносу. Зі скрупульозністю історика він занурюється в історичні факти, глибоко осмислюючи зміст втілюваних ним на полотні художніх образів. Бо розуміє, що через них позиціонується українське мистецтво за кордоном.

Про свої картини символічного спрямування митець розповідає так: «У галузі історичного живопису я працюю досить давно. Тому акценти зосереджені на подіях, в яких головують княгиня Ольга, князь Святослав, Борис і Гліб». Як кожен українець, він зберігає у своєму серці любов до рідної землі, вклоняється своїм батькам, шанує свій родовід – і те передається з покоління в покоління. Цю ідею художник втілив у великій картині з образами людей, які заснували рід Ягодкіних. Сюжет з портретами роду розповідає про різні періоди в житті нашої держави: тут і козаччина, і лихоліття війн, і голодомор, і мирне сьогодення. А над усім цим – голуб, як символ миру й любові, таких дорогих для кожного українця. 

Ягодкін – творець ліричного настрою. Тут важлива роль відводиться не так сюжету, обраній темі, як засобам унікальної прозорої палітри, ніжному сфумато кольорових модуляцій, в яких пульсують життя та краса. Це – про серію полотен «Сад Божественних пісень», низку натюрмортів, які композиційно нагадують розчинені вікна, просто зачаровують своїм романтичним настроєм. І ми «злітаємо» над хлібними нивами, луками, вдихаємо морську прохолоду – з відчуттям, ніби вирушаємо у подорож.

«Героями» натюрмортів Ягодкіна є численні горщики, миски, глеки – те, що оточує нас у побуті. Але кожна з цих посудин з притаманними своєму епосу формами, тонкощами орнаменту доносить до нас відгомін тисячоліть. Такими роботами глядачі милувалися на виставках «Основи», «Інформалізм», «Артефакти в натюрморті» та ін.

Оскільки усі в родині Ягодкіних – і дружина, Ганна Носенко-Ягодкіна, і донька, Тетяна Ягодкіна, і зять, Геннадій Титов, – художники, то відбулося чимало спільних виставок. Пам’ятаю кожну, бо до мистецьких династій у мене особливе ставлення. Тут, як правило, не тільки високий рівень майстерності – у таких династіях панує особлива культура, почуття спільного творчого духу, який насичує загальний результат професійністю та глибокою змістовністю. Приємно відзначити, що й онука Іванка вже активно береться за пензель, доповнюючи родинну живописну скарбницю «символічними» творами.

Картини Ягодкіна наснажені життєвим оптимізмом та позитивною енергією. Художник постійно перебуває у творчому русі, мета якого – усвідомлення сенсу життя на основі відродження мудрості далеких пращурів.

Вітаючи Генрі Миколайовича з ювілеєм, акцентую увагу на його красномовному натюрморті з хлібом на вишитому рушнику. Цей сюжет, такий знайомий кожному українцю, тут сповнений особливого тепла і добра, почуття любові до своєї оселі, до рідної землі. Цю любов, здатність захистити її від ворожих зазіхань сьогодні піддано жорсткому випробуванню. Тому дуже не банально виглядає побажання і ювіляру, і всім нам, українцям, чистого неба і запашного хліба, які втілені в кольорах нашого прапора.

А ювілейна виставка, про готовність якої до відкриття вже сповістила на своїй сторінці у фейсбуці донька Генрі Ягодкіна, Тетяна Генріївна, – буде! Після нашої ПЕРЕМОГИ, яка, віримо, вже не за горами.  

Валентина РОМЕНСЬКА (ЄФРЕМОВА), 

засновник «Мистецької світлиці», мистецтвознавець, 

заслужений працівник культури України.

З портфоліо художника:

Г. М. Ягодкін народився в м. Тростянець Сумської області у 1952 році.

1964–1971 рр. – навчання в республіканській художній школі ім. Тараса Шевченка. 

1977–1977 рр. – навчання в Київському державному художньому інституті (майстерня професора, народного художника України О. Лопухова).

 1977–1982 рр. – навчання у творчих майстернях Академії мистецтв СРСР,  у видатного живописця ХХ сторіччя С. Григор’єва.

1986–1988 рр. – курс фахового вдосконалення в асистентурі (стажування при Інституті живопису, скульптури та архітектури ім. І. Ю. Рєпіна).

З 1977 р. по сьогодення – доцент кафедри живопису та композиції НАОМА.   

У 2005 р. – запровадив курс лекцій з теорії композиції для студентів-магістрів НАОМА. 

2000 р. – створив декоративно-монументальний розпис «Купальська ніч» в приміщенні готелю Прем’єр-палац, м. Київ.

2006 р. – розпочав творчу роботу в галузі станкової картини давньоруського епосу, пейзажу, натюрморту.

З 80-х  років постійно бере участь у загальносоюзних, всеукраїнських, закордонних виставках (Франція, Великобританія, Німеччина, Китай…).

З 2006 р. постійний учасник пересувних виставок, які організовує «Мистецька світлиця» (Київ, Суми,  Ромни, Конотоп,  Глухів, Шостка). 

2009  р. – лауреат мистецького конкурсу живопису ім. М. Макаренка, м. Київ. 

2017 р. – учасник Міжнародної виставки «Україна –Китай».

2017 р. – керівник Міжнародного пленеру «Моя картина про Київ».

2018 р. – виставка живопису у Вишгородському державному історико-культурному заповіднику.

Щорічні родинні виставки у провідних виставкових залах столиці.