Грязь, яка лікує

Згідно з енциклопедичним словником грязелікування (пелотерапія, пелоїдотера­пія) — це метод термотерапії (теплового лікування) грязями мінерально-органічного походження, а також грязеподібними речовинами (торф, глина тощо).

Наскільки корисна процедура лікування гряззю? Чи не шкодить вона здоров’ю? Враховуючи протипоказання до складних захворювань, тобто з певними обмеженнями, щоб не викликати ускладнень у перебігу хвороби, можна впевнено стверджувати, що грязелікування корисне, а в деяких особливих випадках навіть необхідне. Доказом цього слугує хоча б той факт, що цілюща властивість грязей переві­рена часом і визнана світовою медициною.

Трохи історії
Лікування грязями має тисячолітню історію. Ще давні єгиптяни для позбавлення від хвороб намазували проблемні ділянки тіла мулом із донних відкладень річки Ніл, а потім прогрівали їх на сонці.

Європейці почали застосовувати грязелікування значно пізніше, в середні віки. В Центральній Європі про нього стало відомо вже у XIX столітті, в тому числі на території нашої країни. Незважаючи на це, наукове вивчення лікувальних властивостей грязей розпочато було тільки наприкінці століття. З тих часів пелотерапія, або лікування грязями, набула великої популярності.

Застосування грязелікування
Грязелікування застосовують у форми загальних або місцевих грязевих ванн, аплікацій, тампонів при лікуванні захворювань опорно-рухового апарату, жіночої статевої сфери тощо.

У теперішній час надзвичайно розповсюджено не завжди виправдане призначення численних ліків, які нерідко призводять до виникнення серйозних ускладнень — пригнічування функцій адаптивних систем, появи лікарських хвороб (виразка шлунку, шлункові та кишечні кровотечії, остопатія хребців та їхня компресія тощо).

Тому навіть науково-технічний прогрес у галузі медицини нітрохи не применшує значення використання в наші часи відомих із давніх давен природних лікувальних засобів: цілющих грязей, глини, піску, озокериту, парафіну та ін. Грязелікування в поєднанні з лікувальною фізкультурою (ЛФК) завжди було особливо ефективним засобом при доліковуванні наслідків поранень, психологічних і фізичних травм воєнного часу.

Загальна характеристика лікувальних грязей
Грязелікування (пелоїдотерапія або пелотерапія) — є досить ефективний засіб профілактики та зміцнення імунітету. При багатьох захворюваннях, зокрема тих, які не піддаються лікуванню методами традиційної медицини, воно особливо необхідне. Між іншим, остання визначає грязелікування одним із засобів терапевтичної дії на організм у санаторно-бальнеологічних умовах. І переконливим свідченням тому є факт, що грязелікарні Криму відвідує велика кількість хворих.

За даними вчених Українського НДІ медреабілітації та курортології, грязі Сиваського лиману насичені солями, в тому числі переважно хлористого магнію та калію, йодистого натрію, бромистого магнію та інших корисних речовин. Лікувальну грязь можна застосовувати зонально — місцево за методом обгортання, а також вагінально та ректально. Характерно, що хвора людина, яка прийняла не менше семи сеансів, стає стійкою до стресових ситуацій, фізичних і психічних навантажень, збільшується її адаптаційна здатність. Нерідко також завдяки грязелікуванню зникають психопатія, антено-невротичний синдром, безсоння, синдром хронічної втоми, мігрені та інші захворювання нервової системи.

Лікувальні грязі або пелоїди, відносяться до числа корисних копалин. У грязеутворювальному процесі беруть участь різноманітні природні фактори, які завдяки своїм особливостям формують певний тип пелоїду. Однак незважаючи на різні умови походження того чи іншого типу лікувальної грязі, для всіх існують загальні закономірності в їхній лікувальній дії. Так, вони справляють виражений терапевтичний вплив завдяки своїм теплофізичним властивостям, органомінеральному складу та вмісту біологічно активних сполучень. Серед них оксиди заліза, мідь, алюміній, кобальт, амінокислоти, вуглеводород, сірководень, азот, а також гормоноантибіотичних та вітаміноподібних речовин.

Лікувальні грязі мають бактеріцидні та бактеріостатичні (антимікробні) властивості. Особлива роль належить мікрофлорі, що міститься в пелоїдах, від життєдіяльності якої залежать біологічні процеси, що в них протікають. У всіх видах цих грязей знаходиться надзвичайно велика кількість мікроорганізмів (міліарди в 1 грамі пелоїду). Вони беруть участь у розщепленні органічних речовин, які тісно пов’язані з грязеутворенням і регенерацією відпрацьованої лікувальної грязі. Важливо відмітити, що в лікувальних грязях виділяють органічну та мінеральну основу, яка знаходиться у твердому, рідинному та газоподібному станах.

Грязелікування застосовують з лікувальною метою за допомогою грязей (пелоїдів) різного походження, за яким вони діляться на озерні, джерельні, лиманні та вулканічні, а по будові — на мулові, торфяні та сапропелєві. В Україні найбільш розповсюджені мулові та торфяні грязі (наприклад, широковідомі Одеські лимани, Саки й Мойнаки в Криму).

Торфяні грязі складаються в основному із органічних речовин і рослинних решток, що розклалися.

Сапропелєві грязі — це мулові відкладення переважно органічного складу з невеликим домішком мінеральних речовин, які головним чином утворюються у прісних водойомах.

Мулові сульфідні грязі — органомінеральні мулові відкладення солоних водойм, що вміщують значну кількість сульфідів, зокрема сірчисте залізо. До фізичних властивостей грязей близькі властивості пелоїдоподібних речовин (парафіну, озокериту), що використовуються за методиками теплолікування, близькими до грязелікування.

Методи та процедури грязелікування
Грязелікування застосовується у вигляді місцевої або загальної ванни. Для крупних суглобів кінцівок витрачається по 1/4 відра грязі на кожний суглоб. Поясна ванна потребує 1—2 відра, загальна грязева ванна — до 6 відер. Методи нагріву грязей різні. Найбільш прості з них — це сонячні промені та водяна баня. Грязь, яка нагріта до 40—45° тепла за Цельсієм, накладається на тіло у формі аплікації (прикладання, накладання) або ж усе тіло обмазується густою гряззю. Грязь вкривається клейонкою, й тіло або частина його, що вкриті гряззю, укутуються ковдрою. (Грязь також можна вводити у вигляді тампону в порожнину прямої кишки або піхви). Тривалість сеансу для місцевої ванни 30—40, а для загальної 15—20 хвилин. Змивається грязь теплою водою. Після грязьової процедури має бути обов’язковий спокій, особливо після загальної ванни (20—30 хвилин). Середній курс лікування — 12—15 ванн із розрахунку 3—4 ванни на тиждень.

При позакурортному грязелікуванні використовується привізна грязь, яка зберігається в цементованих басейнах або бочках і що заливається водою грязевих озер (рапою) або солевим розчином. Відпрацьовану грязь можна застосовувати повторно, але тільки при умові зберігання її протягом 4 місяців в окремих ємностях, вкритих рапою або солоним розчином.

Протипоказання та рекомендації
Протипоказаннями грязелікування можуть бути гострі захворювання з підвищеною температурою, активна форма туберкульозу, декомпенсація серця, злоякісні пухлини, гнійні процеси тощо.
Грязелікування є сильним засобом впливу на організм, тому користуватися ним слід тільки за призначенням і під контролем лікаря. При деяких захворюваннях серця, судин, нирок, печінки, а також будь-яких пухлинах і схильності до кровотечій прийом грязевих процедур може погіршити стан хворого. При прийомі грязьових процедур необхідно суворо дотримуватися встановлених правил.

Після процедури треба відпочивати на кушетці в кімнаті відпочинку протягом 30—40 хвилин, а в прохолодний період року — більш тривалий час. При поверненні в палату чи додому рекомендується полежати в ліжку 1—2 години.

При грязелікуванні слід уникати охолодження (наприклад, купання у прохолодних водоймах), а також фізичного напруження, тому що це може викликати загострення хвороби. Небажано приймати процедуру натщесерце. Краще проводити її через 2—3 години після їжі. Іноді після перших грязевих процедур самопочуття хворого може погіршитися — виникають втома, слабкість, загострення болю (так звана бальнеологічна реакція). Але в подальші дні ці неприємні відчуття, як правило, зникають.