Духовний храм людини — сім’я, родина, рід

Ми, українці, нація прадавня,
На цій Землі — багато тисяч літ.
Культурою й традиціями славна,
І багатющий в нас духовний світ.

Зродини йде життя людини» — говорить народна мудрість. І це справді так. Як із струмочка починається ріка, так і життя починається з родини.
26 травня 2016 року в Фонді культури України відбулась презентація книги Зої Кириченко «Духовний храм людини», яка підкреслює, що вплив батьківського дому на її формування створюється завдяки щирій материнській ніжності, небагатослівній любові батька, домашньому теплу, затишку, захисту і сімейній злагоді, адже, за словами В. Сухомлинського, «у сім’ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини-культурної особистості. У сім’ї закладається коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди. Сім’я — це джерело, водами якого живиться повновода річка нашої держави».

На святковому заході з вітальними словами та оцінкою літературного доробку Зої Полікарпівни Кириченко виступили її діти, онуки та родичі, колеги та студенти з Ірпінського економічного коледжу НАУ, Корецька Леся Володимирівна — начальник відділу неформальної та інформальної освіти дітей Державної наукової установи Інституту модернізації змісту освіти МОН України, Тарасова Тетяна Вікторівна — експерт Національної Ради жінок України, науковий співробітник НАПН України, Козлова Галина Михайлівна — директор Київського міського центру сім’ї «Родинний дім» Виконавчого органу Київ­ради (Київської міської державної адміністрації), Коцеба Тетяна Юріївна — голова Міжнародної громадської організації «Федерація жінок за мир у всьому світі» та заступник голови МГО Єфремова Валентина Олексіївна — заслужений працівник культури Укра­ї­ни, яка проаналізувала розділи книги «Сувора пам’ять війни» та «Червоні троянди для бабусі».

Макаренко Любов Петрівна з ансамблю «Червона калина» подарувала іменинниці запашний укра­їн­ський коровай, згадала приємні моменти спілкування з авторкою книги у коледжі та подарувала українську народну пісню.
Людмила Салюта привітала Зою Полікарпівну молитвою і порадувала гостей своїм прекрасним співом.     
Ведуча Ольга Ходацька присвятила Зої Кириченко поетичні рядки:
Пахне сонцем
налите суцвіття калини,
Поетичного звіту
мелодія — вальс.
Пише повість життя
про красиву Людину,
Як зразок поколінь, — каже час.

Ніжна мати й бабуся —
зразок для родини,
В дружнє коло
врочисто зібрала нас,
Бо робота її
більш піввіку, щоднини —
Це взірець молодим і для нас.

Красна жінко, учитель,
наставник людини!
Зоє Полікарпівно! Вітаємо Вас.
Хай ряснить Вам здоров’ям
щодня й щогодини!
Ваше кредо:
живу і працюю для вас.

Кириченко Зоя Полікарпівна — педагог-філолог, закінчила Донецький університет, відмінник освіти України, педагогічний стаж — 55 ро­ків. Працювала вчителем російської мови та літератури у школі №15 міста Красноармійська, інспектором шкіл Красноармійського міськво, директором школи №7 до 1995 року. Переїхавши до міста Ірпеня, працювала зі студентами в Ірпінському економічному коледжі НАУ. Разом із групою, де була куратором, та іншими студентами відкрила музей «Українська світлиця», на- писала книгу «Батьківська спадщина», де зібрані дослідницькі роботи студентів про відкриття музею, спільно зі «Справами сімейними» відкрила літературну студію імені Тараса Шевченка, в якій гостями були відомі в Україні люди: Віктор Шпортько з сином, Марія Бурмака, Оксана Забужко, Олег Скрипка, Галина Яблонська, Марія Іванівна Савченко, Наталя Сумська з мамою та дочкою та багато інших.

Нині Кириченко З. П. написала книгу «Духовний храм людини — сім’я, родина, рід». «Моя книга — це спогади, роздуми, висновки. В книзі хочу розповісти дітям і онукам про головне: жити треба чесно, хоча це дуже важко. Я намагалася жити по правді, не підлаштовуючись, не згинаючись, бо, насамперед, мала Бога в серці, любов до своєї землі, до свого народу. А до дітей, онуків моя любов неперевершена», — пише автор.
Цікавими є розділи книги «Тепло отчого дому» — щемні спогади про маму і батька, про голодний 33-й рік.
«Історія нашої родини — це історія цілого народу, — з хвилюванням згадує Зоя Полікарпівна, — жодної сторінки з неї не можна викреслити і забути, бо за кожною із них — людське життя, найдорожче, що дається людині Богом».

«Сувора пам’ять війни»: «Я — дитина війни. Батька на війну не забрали, бо був старий і хворий. Тому він нашу сім’ю зміг сховати в Жовтому хуторі тоді, коли Красноармійськ зайняли німці» (1943 р.).
З особливою любов’ю розповідає Зоя Полікарпівна про маму у роз­ділі «Як хочеться жити»: «Без сонця не квітнуть квіти, без кохання немає щастя, без жінки немає кохання, без Матері — немає ні поета, ні героя» (Максим Горький).

«Наша дорога у життя, у великий світ починається з домівки, з материнського серця, від батьківського порогу. Через усе життя ми несемо в душі першу стежину дитинства, яка озивається в нашій пам’яті дзвоном чистих криниць, теплими та студеними росами, скрипом хвіртки, хатнім порогом, річкою, ставком, городом, обсадженими вербами».
Ведуча свята наголошує, що у книзі заслуговує на особливу увагу проблема родини та виховання дітей у суспільстві: «Якщо зануритись у сьогодення, побачимо, що в суспільстві майже зник культ родини. Його витіснили культ грошей, речей, наживи, багатства, успіх професійної кар’єри. Тому безлад в головах і душах людей призвів до безладу в державі».

«Якби стільки добра було в житті, скільки випромінює серце неньки, лихо загинуло б, як бур’ян, під чистим, могутнім промінням сонця», — стверджує автор. «Виховувати — означає бути відповідальним за життя та долю дитини і творити в сім’ї щасливу особистість. А тому в сім’ї ніколи не можна ділити життя батьків і дітей на доросле і справжнє, на дитяче та несправжнє».
Особливо хвилюючими моментами були виступи дітей і онуків, які дякували мамі й бабусі за велику любов, що дарувала й дарує матуся з батьком їм. Дочка Олена відзначила, що мамина книга — це підручник з правильного виховання дітей і безмежної любові до них. Добре, що така книга є, адже вона — підручник із правильного виховання дітей — майбутнього нашої держави.

Ведуча свята Ольга Ходацька «пригощала» гостей цитатами з книги Зої Полікарпівни Кириченко, які одночасно й визначали основну тезу дня чи й, може, тезу життя для кожного.
Окрасою святкової творчої зус­трічі з автором книги «Духовний храм людини» Зоєю Кириченко був виступ козацького гурту «Козацькі джерела», який підкорив серця присутніх щирими українськими піснями про любов, добро, віру, надію.

Ольга Ходацька,
заступник директора
з науково-методичної роботи спеціалізованої школи №187
з поглибленим вивченням української
та англійської мов
м. Києва