Захворювання, лікування та профілактика дихальної системи

Анатомія та фізіологія

Дихальна система складається зі шляхів, що проводять повітря (носова порожнина, гортань, трахея та бронхи), та власно дихальної частини — легенів. У носовій порожнині знаходиться орган нюху. Перетинка, що складається з хрящової та кісткової частин, ділить її на дві половини, частіше нерівні. Стінки носової порожнини та носової перетинки, вкриті зсередини слизовою оболонкою, вистелені особливими клітинами з війками, так званим миготливим епітелієм.

Війки миготливого епітелію коливаються проти руху повітря, що вдихається, видаляючи зовні разом зі слизом пилові частинки, таким чином очищаючи повітря, що вдихається. В носову порожнину відкриваються повітреносні порожнини сусідніх кісток — придаткових пазух носа. Найбільші з них — верхня щелепна або гайморова, пазуха (менш розвинуті, особливо в дітей, лобна, клиновидна пазухи та осередку решітчастої кістки). Повітря, що проходить через носову порожнину, зігрівається, зволожу­ється, очищується та попадає спочатку в носоглотку, потім в ротову частину глотки та, нарешті, в її гортанну частину. Повітря сюди може попадати й при диханні через рот. Однак в цьому випадку воно не очищується і не зігрівається, тому правильніше і корисніше носове дихання. З гортанної частини глотки повітря направляється в гортань, яка є не тільки органом, що проводить повітря, але й органом звукоутворення. Гортань розміщується в передній області шиї, де помітні контури гортанного підвищення. В чоловіків, особливо в худорлявих, чітко спостерігається кутовий виступ, що видається вперед — кадик.

У жінок такого виступу немає. Гортань змінює своє положення, вона легко зміщується при розмові, співі, кашлю, ковтанні. Основу її складають хрящі, що з’єднані між собою суглобами, рухи в яких здійснюються спеціальним м’язовим апаратом. У гортані знаходяться голосові зв’язки, що встановлюються в певному положенні (при диханні, гучній і тихій мові), голосова щілина при цьому то розширюється, то звужується. При утворенні звуку голосові зв’язки коливаються в поперечному один до одного напрямку. Сила звуку залежить від напруги повітря, що видихається, та амплітуди коливань голосових зв’язок. Висота звуку залежить від частоти коливань.

Безпосереднім продовженням гортані є трахея (дихальне горло); довжина її від 9 до 12 см, а діаметр близько 1,5—2 см. Слизова оболонка її, що вистелена миготливим епітелієм, має багато залоз. Із області шиї трахея переходить в грудну порожнину та на рівні 4—5 грудних хребців ділиться на правий і лівий головні бронхи. В області коренів легень бронхи діляться спочатку на дольові, а потім на сегментарні. Останні продовжують ділитися на більш дрібні бронхи (кожний на два), утворюючи бронхіальне дерево правого та лівого легенів. Повітря вільно проходить через усі дихальні шляхи, бо стінки дихальної трубки не змикаються завдяки наявності в них хрящової основи.

Легені лежать в грудній порожнині по обох сторонах від серця. Кожна легеня розміщена в замкнутому тонкостінному мішку, що утворений тонкою, вологою, блискучою оболонкою — плеврою. Розрізняють два листки плеври, що без перерви переходять один в інший: пристіночний і легеневий. Між ними знаходиться щілиноподібна плевральна порожнина, яка вміщує невелику кількість плевральної рідини, що грає роль змазки при дихальних рухах легенів, що безперервно здійснюється. В нижньому відділі, між реберною та діафрагмальною частинами пристіночної плеври, знаходиться значний за розмірами простір — реберно-діафрагмальний плевральний синус. Є і інші подібні простори, але менших розмірів. При запаленні легенів, туберкульозі та ряді інших захворювань пристіночний листок плеври може зростися з легеневим листком, утворюючи так звані спайки. При деяких хворобливих станах між листками плеври може накопичуватися значна кількість рідини (крові, гною, запалювальної рідини тощо) або повітря, що веде до стиснення легені та порушення її функцій.

Легеня має конусоподібну форму. Її нижня поверхня, або основа, вигнута та прилягає до діафрагми — м’язу, що відділяє грудну порожнину від черевної. Верхівка легені на 2—3 см виступає над ключицею, заходячи в нижню область шиї. Поверхня, що прилягає до ребер, випукла і має найбільшу протяжність. Внутрішня поверхня вигнута, прилягає до серця та інших органів предостіння, розташованих між плевральними мішками. Тут знаходяться ворота легенів — місце, через яке в неї входить головний бронх, легенева артерія та виходять дві легеневі вени. Кожна легеня борознами ділиться на долі: ліва на дві (верхню та нижню), права — на три (верхню, середню та нижню). Долі легені складаються із сегментів (по 10 сегментів в кожній легені), сегменти — з часточок, які входять в часточкові бронхи діаметром близько 1 мм. Продовжуючи ділитися всередині дольки, бронхи переходять спочатку в кінцеві, а потім в дихальні бронхіоли. Дихальні, або респіраторні, бронхіоли утворюють альвеолярні ходи, на їх стінках розміщується дуже багато маленьких пухирців — альвеол. Стінки альвеол ззовні оплетені густою мережею найдрібніших кровоносних судин — капілярів, і представляє собою мембрану товщиною менш 1 мкм, через яку відбувається газообмін між кров’ю, що протікає через капіляр та повітрям, що вентилює альвеоли. В обох легенях дорослої людини знаходиться більш 700 млн альвеол, загальна дихальна поверхня їх перебільшує 100 м2, тобто приблизно в 50 разів перевищує поверхню тіла. Легенева артерія, що розгалужується в легені відповідно діленню бронхів аж до найдрібніших кровоносних судин — капілярів, приносить в легеню із правого шлуночка серця бідну киснем венозну кров. Діаметр капілярів складає близько 10 мкм. Через просвіт капіляра одночасно можуть пройти 1—2 еритроцити. В результаті газообміну кисень повітря, що вдихається, переходить в еритроцити, а вуглець переходить із еритроцитів в альвеолярне повітря. Таким чином венозна кров збагачується киснем, перетворюється в артеріальну і по двох легеневих венах направляється назад до серця, в його ліве передсердя. Цей шлях крові називається малим, або легеневим, кругом кровообігу. В складному процесі газообміну виділяють три основні фази: зовнішнє, або легеневе дихання, перенос газів кров’ю до органів і тканин та внутрішнє, або тканинне дихання.

Зовнішнє дихання об’єднує всі процеси, що відбуваються в легені. Воно здійснюється дихальним апаратом, до якого відносяться грудна клітка з м’язами, що приводять її в рух, діафрагма та легені з повітреносними шляхами.

Захворювання органів  дихальної системи

Хвороби дихальної системи (бронхіт, запалення легенів, трахеїт, ларингіт, плеврит, гострі респіраторні захворювання тощо) доволі розповсюджені на всіх континентах серед різних шарів населення незалежно від статі та віку. Більшість гострих захворювань дихальних шляхів і легенів викликаються вірусами, бактеріями та паразитарними грибками. Важливе значення в розвитку захворювань дихальної системи має туберкульозна інфекція. Деякі інфекційні захворювання (наприклад, грип, коклюш, кір) також супроводжуються ураженням дихальних шляхів. Постійний контакт органів дихання з оточуючим середовищем робить їх уразливими по відношенню збудників інфекційних захворювань, що попадають у повітря з краплинками слини або слизу хворих. В дихальній системі завжди знаходяться різні організми, але їх хвороботворний вплив проявляється при різкому ослабленні організму (наприклад, переохолодженні, пере­втомі) і зниженні його захисних сил. Нерідко захворювання дихальної системи починається з враження її верхніх відділів (низ придаткової пазухи носа), а потім в патологічний процес втягуються й інші відділи респіраторного тракту (трахея, бронхи, альвеоли).

Серед паразитарних захворювань зустрічається ехінококоз легені, збудник якого відноситься до гельмінтів і переноситься кішками та собаками.

Запалювальний процес в органах дихальної системи може бути обумовлений не тільки проникненням збудників інфекції, але й дією на організм інших неблагополучних факторів: впливом оточуючого середовища, станом інших органів і систем, а в ряді випадків — особливою перебудовою реактивності організму, що отримала назву алергії. Дихання та забезпечення киснем організму здійснюється за рахунок атмосферного повітря, зміна його складу може викликати порушення функції дихальної системи. В процесі згоряння вугілля та нафти відбувається надлишкове насичення повітря окислами вуглецю, азоту, сірки та іншими шкідливими домішками. Така зміна складу атмосферного повітря спостерігається головним чином в містах, крупних промислових центрах, а нерідко і на прилеглих до них територіях. До неблагополучних метеорологічних впливів відносяться великі перепади температури, висока вологість повітря, сильні вітри, з чим зокрема пов’язана і сезонність гострих респіраторних захворювань. Повітря побутових і промислових при­мі­щень, що вміщує шкідливі домішки, також неблагополучно діє на дихальну систему. Особливу роль у виникненні хронічних запалювальних і онкологічних захворювань бронхів і легенів у курців грає тютюновий дим, що вміщує багато отруйних продуктів.

Індивідуальні особливості організму мають першорядне значення як у виникненні хвороб дихальної системи, так і в їх протіканні, зниженні захисних сил, сході. Якщо, наприклад, штучно, шляхом посилених і частих вдихів і видихів, максимально підвищити вентиляцію легенів, зміст вуглекислоти в крові знизиться та може наступити тимчасова зупинка дихання. Цим користуються нирці, що добувають перли. Роблячи перед зануренням посилену вентиляцію легенів, вони потім затримують дихання і можуть кілька хвилин знаходитися під водою.

Зниженню захисних сил сприяє малорухливий спосіб життя, недостатнє чи надлишкове харчування, вітамінна недостатність, тривала перевтома, хронічні отруєння і захворювання, алкоголізм, наявність осередків хронічної інфекції. Наприклад, хронічна інфекція в придаткових пазухах носа небезпечна можливістю її розповсюдження на нижче розташовані дихальні шляхи, а також тим, що може стати причиною алергічної перебудови організму. Особливо чутливі до гострих респіраторних захворюваннь діти та люди літнього віку.

Великі травми грудної клітки, її деформація сприяють зниженню легеневої вентиляції та розвитку хронічних захворювань легенів. Те ж саме спостерігається при ураженні дихальної мускулатури або тривалому постільному режимі. Проникнення в дихальні шляхи сторонніх предметів (головним чином у дітей), блювотних мас (у тяжкохворих, п’яних) викликає закупорку бронхів, знижує повітренаповнення легенів і створює передумови для їх запалення. Серед тих, хто страждає на хронічний алкоголізм, багато хворих з хронічними хворобами бронхів і легенів внаслідок особливої нестійкості організму до інфекції та переохолодження.

До неінфекційних захворювань органів дихальної системи відносяться хвороби, що виникають під дією пилу та інших шкідливих часток, які знаходяться в повітрі, що ми вдихаємо (наприклад, пневмоконіози, пилові бронхіти), а також алергічні (наприклад, бронхіальна астма) та онкологічні (злоякісні пухлини) захворювання. Крім того, функціональні та структурні зміни в легенях спостерігаються при ряді хвороб інших органів і систем (пороках серця, лейкозах, колагенових хворобах тощо).

Гострі захворювання дихальної системи звичайно закінчуються одужанням, але іноді можуть прийняти форму тривалого протікання.

Лікування хвороб  дихальної системи

Лікування хвороб дихальної системи досягло великих успіхів, воно стало більш ефективним, чим в недалекому минулому. Це пов’язано з введенням в медичну практику високоефективних антибіотиків, протизапальних, протиалергічних засобів, гормонів і з розробкою нових методів боротьби з дихальною недостатністю та удосконаленням хірургічних методів лікування.

Сучасні методи інструментальної та лабораторної діагностики дають можливість розпізнавати різні стадії захворювань дихальної системи, розробити тактику лікування і визначити прогноз. Всі ці методи засновані на принципах високої інформативності, безпечності та нешкідливості для хворих. Однак, якщо у хворого при першому зверненні до лікаря вже були зміни, що далеко зайшли, добитися повного успіху не завжди вдається. При запалювальних захворюваннях дихальних шляхів і легенів особливо, якщо вони супроводжуються високою температурою, загальним нездужанням, болями в грудній клітці, кашлем, окрім медикаментів широко використовуються також інші засоби, що полегшують стан хворого (гірчичники, тепле лужне пиття тощо).

Всі ці засоби призначає лікар. Самостійне вживання хворими так званих «ходових» ліків звичайно не дають ефекту, а нерідко приносять шкоду. Відомо багато випадків, коли хворі з власної ініціативи приймали протикашлеві засоби, в той час, коли було бажаним рясне відхаркування мокроти для відновлення прохідності бронхів і, отже, і не пригнічення, а, навпаки, стимуляція кашлевого рефлексу. Безконтрольний прийом жарознижувальних, протизапалювальних засобів, антибіотиків і сульфаніламідних препаратів також звичайно закінчується сумно: або швидко наступає погіршення стану, або хворі, помилково розцінивши тимчасове зникнення тяжких проявів хвороби як одужання, припиняє будь-яке лікування та незабаром вимушені звертатися до лікаря вже з запущеною або хронічною формою захворювання.

Дослідження хворого із захворюванням легенів лікар починає з простих методів, що дозволяють звичайно розпізнати характер захворювання, правильно оцінити загальний стан, тяжкість процесу в дихальних шляхах і в легенях та застосувати раціональне лікування. Використовуючи спеціальні методи дослідження дихальної системи, він може і більш тонко оцінити ступінь хворобливих змін. Важливим і, як правило, обов’язковим методом є рентгенологічне дослідження. Воно складається з просвічування та рентгенівського знімку. При просвічуванні визначаються в динаміці доволі важливі функціональні зсуви в дихальній системі. Знімок дозволяє отримати більш об’єктивне представлення про окремі деталі ураження легенів. Таким чином, один метод доповнює інший. При певних варіантах захворювань органів дихання використовуються так звані контрастні методи рентгенологічного дослідження, зокрема бронхографія.

У практику спеціалізованих лікувальних закладів широко впроваджена бронхоскопія — безпосередній огляд трахеї та бронхів за допомогою спеціального оптичного приладу.

Бактеріологічне дослідження мокроти та промивних вод бронхів, мазків із гортані застосовуються для виявлення збудників запальних процесів органів дихальної системи. Ці дослідження іноді проводяться під час лікування антибіотиками для визначення чутливості до них збудника захворювання.

Профілактика захворювань  дихальної системи

Профілактика захворювань дихальної системи в значній мірі визначається успішними протиепідемічними заходами у відношенні най­більш розповсюджених інфекційних захворювань (грип, кір, коклюш тощо), проведенням щеплень, заходами по ізоляції хворих і обмеженню контактів з ними, захисту дитячих колективів тощо. Індивідуальні заходи профілактики гострих респіраторних захворювань передбачають добре провітрювання при­міщення (квартири), дотримання правил догляду за хворим, що знаходиться вдома.

Рішуча відмова від шкідливих звичок (куріння, зловживання алкогольними напоями) надзвичайно важлива для збереження здорової дихальної системи.

Правильне дихання, при якому повітря, що проходить через повітреносні шляхи, в достатній мірі зігрівається, зволожується та очищається, також важливе для попередження захворювань дихальної системи. Правильне дихання досягається й спеціальними комплексами дихальної гімнастики. Для виробки дихання через ніс можна рекомендувати наступні вправи:

1. Ноги на ширині плечей, руки на верхній частині живота. На рахунок 1, 2 — вдих, на рахунок 3, 4, 5, 6 — видих.

2. Руки переносять за спину та кисті з’єднують. На рахунок 1 — вдих; на рахунок 2, 3, 4 — видих.

3. Руки утримують на потилиці. На рахунок 1, 2 — вдих; на рахунок 3, 4, 5, 6 — видих.

4. Ноги з’єднують разом, руки опущені донизу за спину. На рахунок 1, 2 — вдих; на рахунок 3, 4, 5, 6 — видих. Дихати слід через ніс, рот закритий.

Профілактика загострень хронічних запалювальних захворювань бронхів і легенів передбачає систематичне заняття дихальною гімнастикою за схемою, що запропонована лікарем, при якому посилюється видих, розвивається черевний тип дихання.

Важливо підвищувати опір організму інфекції. Осередкова інфекція, яка гніздиться в придаткових пазухах носу і в мигдалинах, потребує обов’язкового звернення до лікаря, наполегливого та терплячого лікування.

І, нарешті, не треба забувати про закалювання організму та тренування. Закалювання повинно бути поступовим та тривалим. Особливо важливо додержуватися цих принципів при хронічних захворюваннях органів дихання (в періоди різких загострень закалювальні процедури протипоказані). Існує великий комплекс різноманітних закалювальних заходів: повітряні ванни, обтирання, купання тощо. При їх дії відбувається перебудова всіх систем і органів, особливо серцево-судинної, дихальної і нервової систем, що забезпечує стійкість організму до охолоджуючих факторів. Цим же цілям служить і фізкультура. Фізичні вправи сприяють укріпленню м’язового тонусу, в тому числі, дихальної мускулатури, благотворно впливають на кровообіг, на теплообмін і, головне, посилюють вентиляцію легенів. Лікувальній гімнастиці належить особлива роль в профілактиці так званих застійних пневмоній при тяжких травмах, захворюваннях серцево-судинної та нервової систем, у післяопераційному періоді. Зрозуміло, вибір фізичних вправ є компетенцією лікаря.

Стійкість організму до інфекції підвищує введення достатньої кількості вітамінів, особливо С (аскорбінова кислота), дефіцит якого найбільш гостро відчувається весною.

До недавнього часу лікувальному харчуванню при захворюваннях легенів надавали рішуче значення. Це було справедливо по відношенню до туберкульозу легенів, коли ефективні засоби його лікування були відсутні. На жаль, хворих нерідко перегодовували, намагаючись будь-якими засобами збільшити вагу. Існувала думка, що особливими лікувальними властивостями володіє борсучий жир, собаче сало, ведмежий жир. Насправді ці продукти не мають ні лікувальних, ні смакових переваг перед звичайними жирами. Перевантаження ж жирами порушує жировий обмін, створює додаткове навантаження при дихальній і особливо серцевій недостатності (високе стояння діафрагми утрудняє рухливість легенів, роботу серця).

Хворим з дихальною недостатністю та надлишковою вагою для зменшення задухи та підвищення працездатності рекомендується схуднути, зрозуміло не використовуючи з цією метою домашні засоби: «дієта, що прекрасно подіяла на сусідку», парну баню або біг підтюпцем. Ваш лікар знайде єдине правильне і суворо індивідуальне рішення. При цьому, безперечно будуть рекомендовані упорядкування режиму харчування та розумне збільшення рухливої активності. Хворим з гнійними процесами в легенях і плевральній порожнині, навпаки, слід покращити якість харчування, збільшуючи кількість повноцінних білків. Дієта, що багата білками, вирівнює нестачу їх, що виникла в результаті підвищеного розпаду тканин, і посилює опір організму. Їжа повинна бути насичена вітамінами А, D і С і комплексом вітамінів групи В. Повноцінне, але не надлишкове, харчування — передумова підтримання системи дихання в нормальному стані.