Навчаючись в університеті, я два роки працювала в школі з дітьми. Обидва роки це були перші класи. Чого тільки від учнів не почуєш! Адже вони ще тільки пізнають світ.
Перебираючи коробки зі своїм учительським і університетським «багатством», я знайшла зошит, в якому записувала цікаві історії та дитячі вислови. Читала і усміхалась.
Юля дає каштани і говорить: «Якщо у вас вдома є діти, нехай вони розфарбують каштани, буде їм забавка. Хай, як хочуть фарбують, хоч Петриківським розписом».
«А чому Мар’яна задавила жука, який їй нічого не зробив?»
Читаю загадку, де треба доповнити слово: «Оранжева, солодка, продовгувата….» «Абрикоса», — каже Даня.
Юля розповідає історію, яку чула в новинах: «Уявляєте, там вкрали дитину і-і-і… бочку пива!»
Марко каже: «Не говори до мене, будь ласка, російською мовою, адже я — українець!»
«Не бігай по коридору!» — кажу Марку. «Я не бігаю, я — стрибаю!»
Після чергової шкоди, підходить до мене Даня і каже мої слова: «Ну, і хто на кого сваритись буде?
«Зінаїдо Валеріївно, ви надто добра, як для четвертого курсу», — це вже батьки.
«Візьміть мою хустку, бо вам холодно», — каже бабуся Маші.
«Навіщо ви обдерли кору з дерева?» — запитую. «А ми його ще й серветками витерли, щоб чисте було», — відповідають.
В їдальні: «Чому ти не з’їла суп?» — запитую. «Знаєте, я їла-їла, а час плив-плив, то я взяла й зірвалась! Перестала їсти», — відповідає Юля.
«Ви хочете бути вчителькою? Не будете. Підете на конкурс краси».
Даня приносить квітку і каже: «Це Вам». «А де ти її взяв?» — питаю. «Та там, стирчала з-під снігу, то я вирвав і вам приніс».
«А у нас до вас була інша вчителька, але вона звільнилась. Але ви не думайте, ми тут ні до чого».
«Зінаїдо Валеріївно, ви така гарна, схожі на стюардесу».
«Діти, яку людину можна назвати сміливою?» — питаю. «Ту, в якої на животі прес і кубики», — каже Женя.
На уроці Женя встає і стоїть біля парти. «Чому ти встав?» — запитую. «Ви зробили мені занадто багато зауважень, тому я стоятиму».
Граю в футбол на вулиці, до мене підходить Марко і каже: «Потримайте, будь ласка, шапку, а якщо вам буде холодно, то можете її вдягти».
Знову Марко: «В мене зуб випав! Потримайте, будь ласка, бо я граю в футбол».
«Я вас так люблю, ви схожі на принцесу».
Прочитавши казку, запитую: «Діти, хто вистрибнув з торбинки?» Даня, який до цього «літав у хмарах», схопився: «Це не я!»
Ось така цікава була в мене малеча.
