Виставка “DNO LASU” Бартоша Налепи — мистецтво, що говорить мовою природи та історії
Вже кілька днів я перебуваю під враженням від відвідування виставки художника-візуаліста, уродженця Ряшева (Польща) Бартоша Налепи "DNO LASU". Мій переклад цієї назви - "ДНО ЛІСУ”, і надалі я перекладатиму інші назви так, як вони відгукнулися мені, якщо ви не проти.
Я потрапила на виставку, що розмістилася у верхньому виставковому залі галереї Biuro wystaw artystycznych (BWA) Rzeszów (Ряшів), в останній день перед її закриттям - 1 лютого.
Цього дня Бартош Налепа особисто, разом з кураторкою виставки Веронікою Гостила-Францак провели екскурсійну зустріч, під час якої представили всі картини та експозиції, і відповіли на питання відвідувачів. Художник також поділився прихованими сенсами та внутрішніми переживаннями, які супроводжують народження його робіт.
"Останню серію картин олією я малював руками, майже не використовуючи інших інструментів. Коли я розминаю фарбу у кулаці, оживає моє раннє захоплення живописом Яна Кібіса, і в голові дедалі міцніше звучить його речення: "Не правда, а фарба вирішує у художника.”
Виставка “DNO LASU”
Глядачам художник представив широкий спектр своїх робіт — від живопису в різних художніх техніках і великоформатних монотипій із серії «FLORA» до скульптурних об’єктів та біологічних інсталяцій із серії «OKAmgnienie» («Мерехтіння ОКА»).
Для мене ці роботи були, з одного боку, абстракцією реальних природних явищ, а з іншого — символами, в яких приховане таємниче, а подекуди навіть містичне послання.
Бартош Налепа так пояснює своє мистецтво: “Мій спосіб коментування реальності, включаючи ту, що лежить на межі проникнення духа і зовнішньої матерії, або умовно, життя і смерті, став художньою практикою, яка використовує у своєї морфології природні форми й навіть процеси біологічної трансформації для створення незалежних сутностей. Таким чином, я прагну освоїти ідею швидкоплинності.
Мене надихає надія, що ТУТ і ЗАРАЗ може тривати вічно, тільки в іншій формі. Так само як в кожному з нас зберігся слід генетичного коду наших предків-неандертальців десятків тисяч років по тому.”
Картини
Виставку доповнює оригінальний звуковий дизайн, створений звукорежисером Артуром Зеданья на основі польових записів художника.
"У пошуках власного всесвіту я подорожую закутками лісу, йдучи вздовж струмків та річище до їхніх джерел. Я годинами документую цей простір, який щоразу дивує мене, коли я дозволяю йому захопити його. З різних залишків я формую власний органічний emballage (примітка: з франц.мови "обгортання" – це вид діяльності в сучасному мистецтві, який передбачає обгортання, приховування або покриття об'єктів, фрагментів архітектури та природи), приховуючи та розмиваючи первісне значення того, що вона поглинула, створюю середовище існування для розпаду, трансформації та оновлення, тихе місце... на межі різних, часто конкуруючих середовищ.”
Захоплений природою та її макросвітом, художник прагнув передати ці сенси через скульптури, занурені в акваріуми, різноманітні біологічні інсталяції, демонстрації під мікроскопом — зокрема відбитків пальців — та інші незвичайні експонати. Він створив особливе середовище для прояву різних життєвих сил природи.
Скульптурні інсталяції
Проєкт також мав потужний історичний і символічний контекст. Назва «DNO LASU» відсилає як до природи — джерела натхнення художника, так і до пам’яті про трагічні події, що закарбувалися в ландшафті регіону.
Одним із ключових елементів виставки стала скульптурна інсталяція «Dno lasu», присвячена жертвам німецьких злочинів часів Другої світової війни. Її було розміщено в центральному просторі будівлі BWA, зведеної на місці колишньої синагоги, яку було осквернено, використано як стайню, а згодом знищено німецькими окупантами у 1939–1945 роках. Кілька сходинок синагоги, що вціліли, сьогодні як німі свідки цього варварства. У ті роки понад 20 тисяч євреїв із Ряшева та його околиць були вбиті.
6 наступних фото скульптурних інсталяцій, сходинок синагоги, будівлі галереї та таблички пам'яті
Художник згадує:
"Дорогою до своєї студії я часто блукаю зі своїм альбомом для малювання через Срокувку (примітка від мене: мальовнича ділянка лісу в Підкарпатському воєводстві)... Нещодавно я гуляв там з дядьком моєї дружини, який усе життя прожив неподалік і знає цю місцевість як свої кишені (у нас - як свої п’ять пальців))). Він підвів мене до польового хреста, вмурованого в могилу. Він чув від свого батька, що саме в цьому місці наприкінці війни нацисти через “donosy” (наклепи) вбили громаду євреїв, яка переховувалася в лісі.
Хрест, християнський символ спокути над єврейською могилою... Ще одне ДНО ЛІСУ.
Через кілька днів я отримав інформацію, згенеровану штучним інтелектом без мого втручання. Цитую:
"У роки німецької окупації (1939-1945) ліси навколо Церпіша стали місцем відчайдушного притулку для євреїв, які втікали з ліквідованих гетто, депортацій до таборів смерті або таборів примусової праці в регіоні, які шукали сховища в цих лісах. Вони намагалися вижити, ховаючись у бліндажах та хатинах. Це також місця масових страт, що здійснювалися німецькими окупантами. Вбивства часто відбувалися до невеликих груп або окремих осіб, спійманих в різних частинах лісу та похованих у поспіху".
Тож виставка «DNO LASU» стала для мене черговим осмисленням того, що й досі існують люди та народи, які повторюють історичні помилки, створюють власне «дно» через прояви ненависті, нетерпимості та знецінення людського життя.
Я одразу поринула в думки про нашу стражденну неньку-Україну, яка проходить через надважкі випробування, спричинені тривалою війною та енергетичною кризою.
Вірю, що одного дня ця жорстока війна закінчиться. Але коли буде досягнуто цього «дна»? Рятує лише надія на те, що, попри темряву, життя триває, і є люди, які шукають світла…
Я вдячна художнику Бартошу Налепі за цю чудодійну виставку, за можливість зробити спільну фотографію та отримати автограф у гарному каталозі, для якого фотографії зробила Юстина Війовська, а проєкт підготувала Каміла Пурхала. Та передусім я вдячна Тому, Хто вдихнув у кожного з нас Своє дорогоцінне життя, спонукає шукати нові форми прояву та поступово відкриває шлях до справжніх сенсів.
"Багато років я малюю одну-єдину картину, яку вже сам не можу підняти від ваги фарб, яка ніколи не завершена, яка лише наближає до того моменту, коли я можу сісти з перепочинком перед нею, але яка, проте, знову і знову дозволяє мені дивитися на світ так, ніби я побачив його вперше." Бартош Налепа.
