Тема уроку: робота з дитячою книжкою. Тетяна Майданович «Охоронниця слова».
Мета: ознайомити із постаттю української письменниці Тетяни Майданович, найцікавішими фактами її життя й творчості та казкою «Охоронниця слова».
Розширювати знання учнів про багатобарвний світ казок.
Виховувати кращі моральні якості особистості, любов до рідної мови, до України.
Обладнання: портрет Тетяни Майданович, книжкова виставка її творів, збірка «Охоронниця слова», аркуші, кольорові олівці.
І. Організаційний момент. Емоційне налаштування.
Слово вчителя
Душа поета – як дзвіниця,
Незмінна духу вартова.
Вона відчує… Їй не спиться,
Коли з Небес зійдуть Слова.
Вони її вночі розбудять,
За овид з нею зазвучать
І долетять туди, де люди,
В яких любов горить в очах.
Тетяна Майданович
― Ці вірші Тетяни Майданович, української письменниці й поетеси свідчать про любов до рідної мови, до слова. Вони говорять про значення мови у житті людини, про емоції, які викликає художнє слово.
II. Актуалізація опорних знань.
1. ― Які жанри художньої літератури ми знаємо?
2. Асоціативний кущ.
– Пригадаємо жанри усної народної творчості.
― Сьогодні ми зупинимося на жанрі казки. Пригадаємо, що таке казка.
― Які прислів’я про казку ми знаємо?
Казка – вигадка, та в ній щось повчальне зрозумій.
Казки маленькі, та розуму в них багато.
Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться.
Казка вчить, як на світі жить.
Ні в казці сказати, ні пером описати.
3. Гра «Продовж речення». Вправа «Мікрофон».
а) ― Я люблю читати казки тому, що…
б) Слово вчителя про чарівний світ казок.
З давніх-давен казки прикрашали життя нашого народу. Вони служили нагадуванням про те, що світ мрій необхідний як дітям, так і дорослим.
Адже крім красивого змісту, казкові історії несуть в собі глибоку істину, здатну відкрити очі на багато речей.
Недарма ж наші предки не втомлювалися повторювати одне й те саме: «Казка – вигадка, та в ній щось повчальне зрозумій»
Казки особливо цікаві дітям. Вони допомагають їм вчитися і робити правильні висновки.
в) Бесіда:
― Що ми знаємо про казку?
― Які казки називаються народними?
― Які казки називаються літературними?
ІІІ. Повідомлення теми і мети уроку.
― Сьогодні ми познайомимося з літературною казкою Тетяни Майданович «Охоронниця слова».
ІV. Мотивація навчальної діяльності.
― Як ви думаєте, про що йтиметься в цій казці? (Так, про слово, про мову).
― Пригадаємо крилаті вислови про мову та слово:
V. Вивчення нового матеріалу.
Слово вчителя.
― Що для кожного з нас означає слово, мова?
Ось і для Тетяни Василівни Майданович вони означають цілий світ. Вона досконало знає рідну мову.
Адже у 1990 році закінчила філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, а згодом ― аспірантуру інституту мовознавства ім. О. О. Потебні.
Мовою, рідним словом вона передає свої радощі і болі, свій смуток і жаль, свою любов до рідного краю, до тата і мами, до тваринки і стебелинки.
Вона любить українську мову, вміло користується її багатством і це вміння втілює при написанні книжок як для дорослих, так і для дітей.
Тетяна Василівна Майданович – письменниця, автор книжок для дорослих та дітей.
Вона поет-філософ, поет-пісняр, прозаїк, літературознавець, мовознавець, богослов, член Нацiональної Спiлки письменникiв України (1983), лауреатка літературно-мистецької премії «Осіннє золото» імені Дмитра Луценка (2012). Проживає у місті Києві.
Народилася Тетяна Василівна 18 квітня 1957 року в селі Андрієвичі Ємільчинського району на Житомирщинi в сім’ї Василя Герасимовича та Ганни Гнатівни Майдановичів.
У сім’ї було четверо дітей: два сини та дві дочки. Василь Герасимович, хлібороб, офіцер запасу, фронтовик, гарно співав і грав на гармошці.
На все життя Тетяна запам’ятала, як гарно батько співав пісні «Ой у вишневому садочку», «Ой хмелю, мій хмелю»…
Її мама Ганна Гнатівна любила читати і збирати книжки. За спогадами Тетяни Василівни, в осінньо-зимові вечори, коли в господарстві менше роботи, батько переповідав дітям різні історії, а мама читала казки.
Діти звикли до чудесних мудрих оповідей з дитинства. Коли Тетяна навчилася біля старших братів читати, вона почала складати і записувати свої казки.
Але дитинство не було безхмарним. З десяти років залишилася без батька. Він передчасно помер від фронтових ран. Напівсиротами зростали четверо дітей.
Робочий шлях Тетяни Василівни розпочався рано. З 17 років працювала оптиком на заводі «Арсенал» (1974-1978), потім вихователем дитячого садка «Сонечко» Дніпровського району міста Києва (1979), літературним консультантом газети «Молода гвардія» (1979-1983), перебувала на творчій роботі (1983-1990).
Тривалий час була науковим співробітником Інституту української мови Національної академії наук України (1993-1998). Працювала заступником головного редактора, з 2002 року – головним редактором, заступником директора видавництва «Криниця».
Перша збірка поезій її називалась «Голубий кришталь» (1980) Наступними були збірки: «Завжди зі мною» (1983), «Насіння диких трав» (1985), «Золотий пісок» (1988), «Покаянна молитва» (1999, 2000), книги віршів та казок для дітей «Квітневий дощ» (1985), «Калина цвіте пізно» (1990).
У 2006 році виходить особлива книга в творчості Тетяни Василівни «Калиновий птах» — пісенник з віршами і музикою до них, створений у співпраці з композитором, вчителькою за фахом, Людмилою Левченко (Бутухановою).
Коли в неї з’явилася внучка, вона з великим натхненням повернулася до творчості для дітей.
В одному з інтерв’ю сказала: «Для мене сталося дивне повернення на зовсім іншому рівні у світ дитячої літератури».
― З яким твором Тетяни Майданович ми вже знайомі? ( На першшому уроці, присвяченому 30-річчю Незалежності України, ми декламували її вірш «Рідна школа).
А в 2013 році вийшла прозова збірка «Охоронниця слова. Казки і казкові історії», яка стала для письменниці подорожжю у своє дитинство. На зустрічi з читачами Тетяна Майданович пiдкреслювала: «Ця книжка для мене дуже дорога.
Я писала її усе життя, починаючи зі школи. Слухала мамині казки, а потім складала їх сама і мріяла видати для дітей.
І ось нарешті ця мрія здійснилася!». Казкові пригоди у цій книжці тісно пов’язані з реальним життям, із щоденними турботами і радощами дітей та дорослих.
Казки вчать берегти рідну природу, шанувати народні звичаї, рости працьовитими і справедливими. А головне — бути відповідальними за свої слова та вчинки.
У творчій скарбниці Тетяни Майданович опубліковано понад 40 казкових творів.
- Читання казки «Охоронниця слова».
Робота над змістом казки:
― Про що розповідається в казці? (Про дотримання слова, про моральні якості людини, про співчуття до людей, про збереження природи, про дружбу).
― Хто є героями казки? (Вітя, його однолітки, Сергійко, чорнява Нелька, Охоронниця слова).
― Чим займалися діти?
― Як вчинив Вітя? Чи правильно він зробив? Чому неправильно? (Треба оберігати природу. Дотримуватися слова. Коли щось пообіцяв, то обов’язково виконай. «Слово – не полова, язик – не помело»).
― Хто приснився Віті? (Охоронниця слова ― жива зірка, дочка Всесвітнього Сонця).
― Що здивувало Вітю? (Охоронниця слова – жива зірка, і зовсім не гаряча).
― Як це пояснила Охоронниця слова? Прочитайте. (– Я дочка найбільшого Невидимого Живого Сонця, що утримує, пронизує і обігріває Всесвіт, який Воно і створило своєю енергією. Земне видиме сонце, інші сонця-зірочки – це все частинки його видимого творіння. А я зіткана із світла невидимих енергій, в мені нема вогню, який згорає).
― Що ще повідала Віті Охоронниця слова? Знайдіть у тексті.
(– Наше найбільше Всюдисуще Сонце послало мене на Землю ще кілька тисяч років тому. Тут, на Землі, є мої маленькі сестри і брати. Ти знаєш, що слова, які промовляють люди, теж діти невидимого Всесвітнього Сонця? Це сонячне насіння, з якого ростуть вогняні квіти думок. В них є жива невидима енергія – сила життя, якою вони щедро діляться. Але люди стали їх зневажати, кидати навмання. Зловмисники, що холодні душею і розумом, стали собі творити холодні, бридкі слова, – змінюючи справжні, сонячні. Так з’явилися слова-каліки, слова-потвори. Ти їх чув, так? Тому Батько-Сонце послав мене, Охоронницю слова, захищати моїх сонячних братів. Справжні, живі слова не повинні пропадати марно або палити когось без потреби. І ще – слова повинні справджуватись, це закон життя на Землі).
― Що найголовніше сказала про слова Охоронниця слова? (Слова – це сонячне насіння, з якого ростуть вогняні квіти думок. Вони повинні справджуватись, це закон життя на Землі).
― Що дуже схвилювало Вітю? (Його обіцянка справдиться через рік. І серце його мами зупиниться).
― Чи хотів цього Вітя? (Звичайно, ні).
― Яку допомогу запропонувала йому Охоронниця слова? (Вона порадила йому, як можна виправити те, що він накоїв).
– Що розповіла Охоронниця слова Віті про білого коня? (Білий кінь – це прадавній друг людей. Мандрівник і захисник. Він допоміг їм вижити у тяжкі часи. Він любить купатися в білих туманах, що стеляться при самій землі: в них із зорі народився – у них і ховається. Захистить тебе від мого вогню тільки Білий кінь).
— Як ви розумієте слова Охоронниці слова: «Ось твоя мама справді важко захворіла б – від пекучого проміння твоїх слів». (Нещирі слова, недотримані обіцянки болісно ранять людину).
― Які позитивні риси характеру проявилися у Віті, коли він зрозумів свою помилку? (Співчуття, розкаяння, любов до мами, прагнення зробити добро, навіть самопожертва).
— Чому з першого разу у Віті не вийшло виконати завдання Охоронниці слова? (Він нечітко виконав його. «До всякої справи треба знати приказку». Він ще не зрозумів, що «не можна давати порожніх обіцянок!»).
— Чому навчився Вітя, коли намагався змінити голос? (Народному хоровому співу. Він вивчив багато українських народних пісень).
― Як закінчилася казка? (Взяла хлопчика за руку жива зірка-дівчина, вислухала знов із самого початку його прохання. А тоді вийняла із торбинки блискучий круг-диск і стерла з нього оту клятву, яку хлопчик дав своїм друзям і не стримав її).
― Прочитайте останні слова дівчини-зорі. (Бережи свої слова, як самé життя! Дорогий дар дав людям Невидимий Творець – Всюдисуще Сонце: одна Земля, одне Сонце, одне небо, одне серце, одна мати. Той утратить їх навіки, хто не буде шанувати. Поживеш, то й побачиш, мій друже, як багато справ у людському житті тримаються тільки на одному вірному і твердому слові!).
― Чи усвідомив Вітя свою помилку? (Так.)
- Якою ви уявляєте собі Охоронницю слова? Намалюйте на аркуші паперу і опишіть словами.
― Чому навчає нас ця казка? (Дотримувати свого слова. Бути відповідальним за свої слова та вчинки. Поважати і любити своїх батьків. Оберігати природу. Чітко виконувати завдання).
Підсумок уроку.
Український народ має давню історію, він витворив оригінальну й неповторну культуру, відому всьому світові.
А найголовнішою його ознакою, що дає йому право називатися нацією, є мова – його найбільша духовна цінність, його суть, основа його буття.
Це найдорожчий скарб, переданий українцям сотнями й сотнями попередніх поколінь, виплеканий у давньому переказі, у народній пісні, у влучній приказці.
І цей скарб продовжує передавати нам відома сучасна письменниця Тетяна Майданович.
— Вивчаймо й любімо свою мову!
Запам’ятаймо наші народні прислів’я:
Давши слово — держись, не давши — кріпись.
Слово — не горобець, вилетить — не піймаєш.
Умій сказати, умій і змовчати.
Шабля ранить голову, а слово — душу.
Рана загоїться, зле слово — ніколи.
Удар забувається, а слово пам'ятається.
Від теплого слова і лід розмерзає.
Гостре словечко коле сердечко.
Слово — не стріла, а глибше ранить.
Вода все сполоще, а злого слова — ні.
Обмова — полова: вітер її рознесе, але й очі засипле.
І від солодких слів буває гірко.
Не говори, що знаєш, але знай, що говориш.
Слово до слова — зложиться мова.
VІ. Домашнє завдання: намалювати ілюстрації до казки, читати твори Тетяни Майданович.
Урок підготувала Шут (Пацало) Зоя Григорівна, вчителька початкових класів Ірпінського ліцею №3, спеціаліст вищої категорії, «вчитель-методист», Відмінник освіти України
