Що побачила бджілка, або Вчимо відчувати красу

Ці рекомендації стануть у пригоді тим батькам, які зацікавлені виховати свою дитину спостережливою, емоційно чутливою до прекрасного та творчо активною. Наведені тут авторські методики є зручними для використання, результативними, й не вимагають ані багато часу, ані надмірних зусиль і сприяють:
— вихованню у дитини здатності радіти прекрасному в природі, мистецтві, в людині;
— активізації якнайбільшої кількості органів чуття (зору, нюху, слуху, дотику);
— вправлянню дітей у доборі слів, що можна використати як епітети, метафори, порівняння для підкреслення краси предметів та явищ;
— розвитку естетичної пам’яті;
— стимулюванню зображувально-творчої активності дитини.

Зміст наведених авторських ігор, казок, вправ є орієнтовним, тому батьки мають нагоду виявити власну творчість та запропонувати своїм дітям оповідання чи казки, ігрові вправи чи змагання, створені ними самими.

1.  «Упізнайка» (для дітей 4—7 років).
Мета: навчити дитину сприймати естетичний предмет за допомогою різних органів чуття.
Матеріал: запашна квітка, красиве велике яблуко (чи інший красивий зовні їстівний плід), писанка.
Інструкція: показати дитині, як можна дізнатися про предмет якнайбільше (має форму, колір, запах, характерну поверхню, вагу, оздоблення тощо). Розповісти, за допомогою яких органів чуття можна сприйняти предмет. Наприклад, колір можна побачити, форму та поверхню — відчути на дотик, аромат — понюхати.
Ускладнення: Такі завдання періодично повторювати зі зміною об’єкта сприймання. Додана мета: збагачення словника дитини естетичними поняттями. Наприклад: квітка ромашка — струнка; мов маленьке сонечко; ніжні пелюсточки; тендітна; пахне полем тощо.

2. Спостереження у природі (для дітей різного віку).
Мета: розвивати естетичну спостережливість (вміння побачити, почути, помітити, спостерігати красиве), формування естетичного словника.
Об’єкти та явища для сприймання: сонце, небо, хмари, трава, дерева, квіти, дощ, сніг, листопад, річка, струмки, веселка тощо.
Завдання: послухати, роздивитися, відчути на дотик явища природи (дощ, капіж, вітер, роса).
Збагачення словника: трава — смарагдова, оксамитова, наче килим; краплі роси — сріблясті, кришталеві, живі; веселка — чарівна, казкова, барвиста тощо.

3. «На що схоже?» (для дітей 5—13 років).
Мета: формувати естетичну спостережливість, мислення, розвивати творчу уяву.
Інструкція: вправа проводиться, коли на небі можна спостерігати купчасті хмари, які під впливом вітру змінюють свою форму. Звернути увагу дитини на те, що хмари можуть набувати найрізноманітніших форм. Запропонувати уважно роздивитися хмари та знайти серед них таку (такі), що нагадує певний предмет (іграшку, тварину, рослину). Позмагатися, хто більше побачить таких уявних образів. Переможцю надається можливість намалювати (зліпити) той предмет, на який була схожа хмара.

Примітка: батьки допомагають маленьким дітям у пошуку тих деталей, які визначають схожість хмари з відомим предметом.
Ускладнення: запропонувати завдання у формі казки-загадки «Казка про хмаринку»:
«Сонячного дня з’явилася на чистому блакитному небі біленька хмарка. Саме в цей час високо вгорі співали весняну пісню двоє молодих жайворонків. Одного з них звали Дзвінкий, другого — Ніжний.
— Дивись, яка велика мильна бульбашка, — махнув крильцем у бік білої хмарки Ніжний.
— Де, де? Не бачу, не бачу! — забринів голос Дзвінкого. — Це не бульбашка, а велетенська черепаха. Он і панцир є, й голова, й лапи, і навіть маленький хвіст.
— Ні, ні, не черепаха, а ящірка, адже хвіст довгий і тонкий, — заперечив Ніжний.
— Але ж це вже змій, справжнісінький, дивись, лапок немає, тільки голова і довгий хвіст, — защебетав Дзвінкий.
— Тепер і я бачу, що змій. Але де ж поділася мильна бульбашка? — здивувався Ніжний».
Після читання казки дітям запропонувати зробити малюнки тварин, як їх бачили жайворонки у мінливих хмаринках.

4. «Вгадай, яка квітка» (для дітей 5—13 років).
Мета: розвиток нюхової образної пам’яті.
Матеріал: кілька (2—3) запашних квіток.
Інструкція: цій вправі передує низка спостережень за такими ж квітами, під час яких дітям пропоновано не лише милуватися ними та назвати ті особливості, що надають рослинам привабливості, а й запам’ятати аромат квітів.
Під час вправи-гри дитині із закритими очима пропонують понюхати квітку, викликати її образ у пам’яті й пригадати її назву.

5. Казка-загадка «Зима навесні» (для дітей 5—8 років).
Мета: виховання допитливості, формування потреби в естетичних враженнях, збагачення естетичного словника.
«Кожен знає, як наприкінці суворої зими хочеться, щоб якнайшвидше наставало тепло. Чекала на прихід весни й маленька бджілка. Її очікування були особливими, бо незабаром мав відбутися перший у її житті виліт у великий світ. Вона усю довгу зиму підростала у затишному вулику разом зі своїми сестрами.
Стара бджола цілісіньку зиму розповідала малим про життя за межею їхньої оселі: про казкове цвітіння ароматних садів навесні, що дарує солодкий нектар, про веселкові кольори запашних польових квітів влітку, про золотавий листопад і останні садові квіти восени, про останні бджолині вильоти під час бабиного літа й підготовку до зими, коли все засинає аж до наступної весни, і під час якої земля і все навкруги вкриваються білим, пухнастим, схожим на пилок, снігом. Про сніг старій бджолі розповідала її бабуся.

І ось, нарешті, молодий бджолиний рій, радіючи ласкаво-теплим весняним променям сонечка, зметнувсь у прозору блакить травневого неба.
Маленька бджілка була дуже допитлива, тому уважно розглядала усе навкруги.
— Ой, дивіться, на дереві маленькі зелені кульки — мабуть, плоди дозрівають, — розчаровано звернулася мала до старої бджоли, — запізно ми вилетіли, адже ти ж казала, що плоди бувають восени.
— Ні, маленька, — заспокоїла її бджола, — це дерево — вишня, а на ній не плоди, а пуп’янки, з яких ось-ось визирнуть квіточки.
Допитливій бджілці надто кортіло на власні очі побачити, як це квітка з пуп’янка з’являється. Вона вирішила будь-що дочекатися цієї миті.
Поволі відставши від інших, вона легко опустилась на вишню, міцно обхопила волохатими лапками тоненьку гілочку і почала зосереджено чекати.
Непомітно заховалося за обрій сонечко, засяяв на небі сріблястий молодик, і маленька спостережниця міцно заснула. Прокинулася з першими ранковими променями сонця й високо злетіла над розквітлим за ніч вишневим садом. Озирнувшись навкруги, бджілка ледь не впала від розчарування:
— Ну, я ж казала, що запізно вилетіли! Адже зима почалась! — і вона мерщій полетіла сповістити новину родині».
Питання для бесіди: Згадай, як ми спостерігали квітучий вишневий сад. Опиши за своїми спогадами. Чому бджілка вирішила, що почалася зима? З чим вона порівняла цвітіння вишні у своїй уяві?

6. Казка «Прихована краса» (для дітей 6—13 років).
Мета: виховувати бережливе ставлення до природи; формувати уявлення про внутрішню красу людини; збагачувати естетичний словник.
«Теплого літнього ранку прокинулося сонечко та своїми яскравими променями збудило дорослих і малюків, тварин і комах, дерева й квіти. День розпочався. Безліч людських очей — волошкових, карих, бурштинових, сірих — посміхнулися ласкавому сонячному світлу.

Раптом сонечко помітило на лісовій галявині начебто свій власний відбиток, тільки зовсім маленький: повільно розтулилися вії-промінчики, і звідти визирнуло жовтогаряче очко. Це прокинулася лісова ромашка. Сонечко побажало квітці доброго дня. Золотава квітка привітно усміхнулася у відповідь.
Опівдні на лісовій галявині пролунали дзвінкі дитячі голоси і ромашка побачила двох дівчаток, що жваво обговорювали, якими будуть їх перші шкільні канікули.
Одна з подруг одразу привернула увагу ромашки.

— Яке красиве дівчисько! — квітка не могла відвести свого жовтенького очка від малої.
По галявині весело кружляла ледь засмагла струнка фігурка. Вітерець ласкаво куйовдив її блискуче чорняве волосся, що грайливо спадало аж до середини спини. У великих бурштинових очах дівчинки грала усмішка, а ніжні вуста нагадували маленькі пелюсточки рожевої троянди. Це чудове створіння звала Галочкою її подруга, яка не справила на ромашку аж ніякого враження.
Друга дівчинка на ім’я Оленка нагадувала кругленький глиняний глечик, адже була руденькою товстулею. Її геть розцяцькований веснянками носик, здавалося, хоче зазирнути кирпатим кінчиком у маленькі сірі очі своєї власниці. Оленка неквапно переходила галявиною, не встигаючи за легкою, мов вітерець, Галочкою.

— Дивись — ромашка! Нею можна зачіску прикрасити, — Галочка, не замислюючись, зірвала квітку і притулила до волосся біля вилиці.
— Навіщо ти! Хай би росла, а так — швидко зів’яне, — з жалем промовила Оленка, — шкода квіточку…
Проте Галочка, не чуючи зауваження подруги, прикріпила квітку до волосся і задоволено кружляла в танку.
Ромашка попервах навіть пишалася тим, що слугує за прикрасу такому дивовижному створінню.
Минали хвилини. Полуденна спека не заважала подругам, проте ромашка швидко почала відчувати спрагу, її тендітні пелюсточки та колись пругке стебло дедалі слабішали.

— Пити, — стиха мовила квітка.
Розігріте сонцем волосся дівчинки боляче обпікало ніжну квітку, і ромашка поступово знепритомніла.
Несподівано почувся стурбований зойк Оленки:
— Ой, дивись, ромашка гине!
— То й що, — байдуже відказала Галочка, — я собі іншу зірву, свіженьку.

Але Оленка, схопивши знесилену квітку, мерщій побігла у затінок до свого кошика, де ховала від спеки пляшку із рятівною водою. Ромашка ледь усвідомлювала, як турботливі руки Оленки бережливо занурюють її у приємну прохолоду води. Квітка відчула, як волога піднімається стебельцем до пелюсток, втамовуючи знесилюючу спрагу, і ось вона вже побачила над собою ряснолисту тінь від старої груші-дички.
А ще на ромашку дивилися добрі сірі Оленчині оченята. Кирпатий носик наче лагідно цікавився, як себе почуває маленьке сонечко.

— Ну, нарешті, ожила, — з полегшенням видихнула Оленка. — Заберу тебе додому, буду водичку міняти. Отже, житимеш ще довго-довго!
Ромашка із вдячністю вдивлялася в обличчя дівчинки, і кожна веснянка на пухких щічках здавалася їй теж лагідним сонечком.
— Як це я одразу не помітила, яка ж вона чудова та гарна, ця Оленка! — здивовано подумала квітка, милуючись добрим обличчям своєї нової подруги».
Питання для бесіди: Чи була гарною Галочка? Чому ромашка почала вважати Оленку гарною? Чим відрізняється краса дівчаток? Чи можеш ти навести приклади гарних учинків? Якого друга (подругу) ти собі обрав(ла) би: зовні вишуканого, але не доброго чи симпатичного своєю чуйністю, доброзичливістю?
Розвиваючи у дитини здатність сприймати прекрасне, треба пам’ятати, що найважливішою у цьому процесі є емоційна складова (естетичні емоції та почуття, емоційна пам'ять, потреба у співпереживанні). Звідси випливає, що для виховання прагнення дітей сприймати естетичні об’єкти та явища, не достатньо розповідати про їх властивості і значущість.

Головне — це викликати у них почуття радості, захоплення, замилування. Найефективнішим при цьому є вираження з боку дорослих (батьків, бабусів-дідусів, друзів сім'ї тощо) у присутності дитини своїх власних естетичних почуттів до об’єкту, що сприймається, за допомогою виразної міміки, жестів, інтонації, підбору власних виразних тропів (епітетів, порівнянь, гіпербол тощо). Дієвість такого підходу пояснюється надзвичайною емоційною вразливістю дітей аж до старшого шкільного віку. Емоції та почуття дорослих, якщо вони щирі, швидко передаються дітям, викликають такі ж переживання, запам’ятовуються, а потім пригадуються, як приємна подія. Отже, як правило, виникає бажання знову потрапити в ситуацію, що викликала приємні почуття (допомогти комусь, здійснити корисний вчинок, відвідати парк, виставку, виставу тощо).

Найголовніше — пам’ятати, що вміння спостерігати, сприймати прекрасне та радіти йому — це перша сходинка до розвитку духовності дитини.

Жанна Маценко,
провідний науковий співробітник Інституту психології
ім. Г. С. Костюка, кандидат психологічних наук, доцент