Від родового дерева, творчості ― до покращення взаємин у родині

Від родового дерева, гармонійного розвитку дітей у творчості й сімейній співтворчості ― до психологічних «ребусів» та реального покращення взаємин з батьками розгорнули цікавий та пізнавальний екскурс в історію із детальним дослідженням сучасності під час проведення семінару «Екологія родини» у Харкові різні автори цікавих виступів на актуальні теми.

На переконання Едуарда Юровського, співведучого цього семінару-практикуму, виконуючого обов’язки директора Міжнародного суспільного Руху за екологічну безпеку держави і людства «Екофорум», тема родового дерева є вічною. Адже йдеться про наше коріння, генетику окремої родини та генофонд нації в цілому.

Вселяє надію й те, що незважаючи на нелегкі воєнні часи тема гармонійного розвитку в широкому розумінні явища екології родини стає своєрідним відкритим майданчиком та неформальним простором думок для всіх та кожного, хто не забуває про своїх предків. Адже таку естафету знань, неформальне творчо-наукове дослідження процесів сучасності варто передати молоді  й нащадкам. І саме тому Едуард Юровський ще на початку свого виступу на тему родових коренів прочитав філософсько-психологічний вірш про простір нового буття, своєрідний сучасний заповіт того вічного руху, що в глобально-людському розумінні стосується кожного, у вимірі родини, роду, народу, нації, країни, і не тільки.

Під звуки сирени та на фоні несподіваного відключення світла справжні небайдужі ентузіасти цієї справи спокійно й усвідомлено продовжили свої виступи, водночас створили цікаві діалоги із присутніми. І тут особливо близькою сприймалася для слухачів розповідь Едуарда про перші дні війни кінця лютого 2022 року. Тоді енергія, що впливала на людей, за його словами, була просто гіпнотичною: «Ви здайтеся, і все…», це пригнічувало людську волю. За спогадами його друга, в людей почала входити якась таємна сила… І такі спогади людей з Німеччини, України в цей період війни мають цілком реальні паралелі з сучасністю.

— Ми беремо участь у процесі просвітництва нашого суспільства, — звертається до присутніх Едуард Юровський. Він запропонував розпочати з тренування уявного мислення. Бо пам’ять про зв’язки із природою зберігається у наших серцях.

Одразу особисто мені, як активному слухачу і глядачу цього пізнавального семінару, також пригадалася розповідь тоді ще живого дідуся Перепелиці Афанасія Лукича, кандидата медичних наук, поважного й знаного не лише на Харківщині лікаря про його просте сільське шкільне життя. Він ще змалечку вів здоровий спосіб життя, вже у дорослому віці виступав із лекціями на цю тему, і прожив до 103 років. А знаєте що запам’яталося? Те, як у позаминулому столітті, у звичайних селах Великополовецьке і Малополовецьке на Київщині, що свого часу пережили навалу кочових половців (саме тому збереглися ці історичні назви місцевості), юні українці на уроках музики мали можливість долучатися до кращих зразків музичного хорового мистецтва. І коли дідусь згадував про Кошиця, то люди, обізнані у музичній сфері, навіть дивувалися. Бо сьогодні лише у професійній мистецькій освіті створюють умови для такого глибинного занурення у мистецький родовід нашої музичної спадщини. А тоді це було звичайним явищем, бо сільські діти не гірші за столичних школярів. І саме так виховується та формується високоосвічена українська нація, і люди з високим рівнем ерудиції та емоційного інтелекту стають справжніми професіоналами у визначених сферах людського буття, передаючи естафету знань та мотивації до життя своїм молодим родичам. І мій дідусь, навіть у поважному віці, слухав музику, а ще багато читав різної літератури, медичної, духовної, газети і журнали, аби рухатися далі в особистому розвитку. Ось так відбувається культурний та інформаційно-просвітницький розвиток і роду, і цілого народу. До речі, це мені пригадалося зовсім невипадково. Адже під час свого виступу на тему родоводу  Едуард Юровський озвучив присутнім домашнє завдання до наступної зустрічі на семінарі, попросив пригадати цікаві факти з життя свого роду. Ось так коротко мені згадалося саме те, що дійсно припало до душі.

Асоціації з родовим деревом, які вони, як ми служимо своєму родові?

Тепер повернуся до почутого на семінарі-практикумі. Що у кожного з нас виникає в уяві, коли чуємо цей популярний вислів ― родове дерево?

На подібні запитання ведучого пролунали різні репліки з аудиторії. І про коріння й довголіття, про час довжиною у вічність, якщо подивитися на українські велетні-дуби. А ще, мабуть, ви не раз помічали, а може, й не надавали цьому особливого значення, коли діти залюбки граються і гуляють на природі та водночас обіймають дерева?

Насправді такі прості, на перший погляд, життєві спостереження, мають доволі глибоке життєве коріння. Так, у неформальний спосіб, ми вчимося потроху взаємодіяти зі своїм родом. А коли жінка вийде заміж, то вона за слов’янськими звичаями, входить до роду чоловіка. І тоді в нас з’являється не одне родове дерево, а цілий родовий ліс.

― Мене свого часу ознайомили зі слов’яно-арійськими практиками. Потрібна духовна школа, щоб активувати ті знання, що закладено в нас від народження. Ми жили в епоху «залізного віку» (суцільного беззаконня), коли людську індивідуальність пригнічували. Адже за часів СРСР усе підкоряли лінії партії. І наші родичі є безпосередньо носіями цього викривленого насильства, ― дійшов висновку Едуард Юровський.

Водночас наші родичі, представники більш старшого покоління, є носіями знань, життєвого досвіду, і тому логічно постає питання: як створити діалог поколінь заради збереження традицій і передачі нащадкам цінних знань свого роду?

І тут почута відповідь спонукає замислитися, адже відповідальність кожного перед родом є дуже великою! І справжня духовно цілісна людина отримує енергію роду, і цей рід служить цій людині. Індивід «я» не існує без спільноти «ми». Де немає роду, там немає народу. Людина як частка роду отримує своєрідний енергетичний фундамент цілого роду, тому людина має зв’язок із країною, етносом. І тут вже виникає запитання в іншому аспекті: як я служу своєму родові? 

Згадавши про популярну книжку «Шлях аріїв», яку почав досліджувати не одразу, нині Едуард Юровський впевнено й переконливо говорить про місію української нації в процесі загальносвітової еволюції. Слов’яни цінували життя й завжди раділи, арії сприймали себе носіями світла.

Якщо від глобально-філософських засад родоводу, пригадуючи те, що без минулого немає майбуття, повернутися до сучасності, то виникає питання про рецепти радості і щастя для сучасної родини. Тут у короткому коментарі Едуарда Юровського пролунала думка про доцільність створювати екопоселення. А ще він докладно розповів про цікаву технологію використання сили рослинного світу. Ще за радянських часів його духовний вчитель Іван Іванович Стрілець, співавтор книги «Екологія родини», науково-популярного видання з серії «Чоловік та жінка: гармонія пари» (сьогодні виникає суспільний запит перекласти ці опубліковані знання на українську мову), створив свій винахід, що став цікавою альтернативою радянського періоду. Його маленький кактус, вирощений у тих тоталітарних умовах життя, став справжнісінькою розрадою для жінок-лідерок, що перебували на керівних посадах. Повертаючись додому після активної «побудови радянського соціуму», вони гармонійно «перезавантажували» свою психіку, починали з любов’ю, радістю й позитивними емоціями спілкуватися зі своїми маленькими кактусами, які успішно виростали у такому позитивному енергетичному середовищі? Цікаво, чи не так? Та й сучасні прості українські жінки, особливо не замислюючись над цим явищем, теж застосовують у побуті цей прийом. Спілкуються поважно з кактусом, який через певний час зростає та радує їх у простому домашньому побуті. Ось так кактус стає новим сучасним героєм українського етносу різних епох, створюючи своєрідний екодіалог поколінь. Іван Стрілець ще за часів радянської України відкрив цікавий спосіб взаємодії природи і людини в побутових умовах. Такий метод спілкування з кактусами, яких вирощено безмежну кількість за ці роки, допомагає жінкам, які обіймають керівні посади у суспільстві, за словами Едуарда Юровського, приблизно на 21-му кактусі під час спілкування, коли передається рослині любов та різні емоції, відчути зворотний зв’язок та позитив, зняти стрес після роботи. Це ще називають технологією пательного розвитку, йдеться про використання тіл. Втім, родовід не обмежується лише такими корисними для людської психіки способами взаємодії людей та рослин. Адже необхідно створювати справжній глибинний діалог поколінь в сучасних умовах існування людства. І у Німеччині, де багато років Едуард жив до нещодавнього повернення в Україну, усі представники різних поколінь нормально уживаються між собою. Це дідусі, бабусі й батьки з дітьми. Такі великі родини, де родичі різного віку й поколінь, живуть разом, там символічно називають Будинком багатьох поколінь. Така взаємодія з родом та природою є системою родового виховання.

Без сумніву, від великого роду до більш компактної спільноти конкретної родини варто налаштуватися на творчий підхід у різних сферах життя. 

Як гармонія із собою надає дітям і батькам нові можливості для творчості? Як моделювати різні проблемні ситуації в родині? Як можуть покращитися реальні взаємини матері і сина? Про це та інше, у не менш цікавих, навіть вражаючих житейських історіях дізнаємося наступного разу.

Підготував, слухав та вболівав

Леонід ГАПЄЄВ

Фото автора