Навчаємо дітей дисципліні
Поради психолога
Світ перевернувся з ніг на голову після початку пандемії COVID 19. Усі батьки зіткнулися з проблемою навчання дітей удома під час карантину. Це велике навантаження ще тому, що багато батьків вимушені були працювати онлайн. І це, між іншим, відбувалося в квартирі, де звичайна сім'я тримає столи переважно для того, щоб діти робили домашні завдання і дуже рідко хтось тримає письмовий стіл для себе. Тобто філософія людей дуже проста, дім це дім, а робота, це робота. Тому роботу на дім не беру. А тут ми були вимушені працювати вдома і не були готові до цього. Природно для всіх, у кого є діти, постало питання, а як допомогти їм подолати власний стрес та навчити дисципліні.
Дитячий психіатр Деніел Сігел та його колега Тіна Пейн-Брайсон, вважають, що можна виховати дитину без стресу, і дають кілька порад для цього.
Вони стверджують, що виховання без дисципліни неможливе. Однак багато хто асоціює дисципліну з покаранням за погані вчинки, а то і з залякуванням, щоб ці вчинки не повторилися надалі. Тим часом справжня мета дисципліни - не покарати за помилку, а навчити. Відповідно до латинського походження цього слова: disciple - «студент», «учень». Замість того, щоб карати, ми повинні встановити для дітей межі дозволеного і тим самим допомогти їм орієнтуватися у світі.
У дисципліни дві мети:
• короткострокова: в конкретній проблемній ситуації встановити емоційний контакт з дитиною, домогтися співробітництва і допомогти їй вести себе належним чином;
• довгострокова: шляхом розвитку вищих функцій мозку допомогти дитині розвинути такі якості, які дозволять їй грамотно поводитися в складних ситуаціях протягом усього життя.
Деніел Сігел дає пораду, якщо спокійно відреагувати на черговий проступок дитини буває непросто, то все одно гнів тут поганий помічник. Перш ніж звернутися до дитини, батьки повинні зробити паузу і відповісти собі на три запитання:
1. Чому дитина так вчинила? Потрібно виходити з установки, що кожним своїм вчинком (і проступком!) дитина намагається сказати батькам щось важливе, але поки не знає, як краще це зробити.
2. Що я хочу пояснити їй в цій ситуації? Пам'ятаємо про те, що мета дисципліни - не покарати, а навчити чогось конкретного, будь-то відповідальність, вміння тримати себе в руках або будь-який інший навик.
3. У якій формі краще дати цей урок? Враховуйте не тільки вік і рівень розвитку дитини, але й конкретну ситуацію.
Детально аналізуючи яку, ви зможете зрозуміти, дитина не хоче виконувати вашу вимогу або просто не може.
Як бути з покараннями?
Будь-які «виховні» заходи, пов'язані з проявом агресії та заподіянням болю, абсолютно неприпустимі. Ніякого виховного сенсу вони не несуть: дитина в момент покарання може думати тільки про реакції дорослого, а не про те, як йому поліпшити свою поведінку. Батько ж для дитини - абсолютний авторитет і захист. Агресія з його боку просто дезорієнтує свідомість дитини.
Заподіяння дитині фізичного болю призводить до програмування в його свідомості установки на соціальне відторгнення. Така дитина з великою ймовірністю виросте заляканим соціопатом, що уникає проблем, замість того, щоб їх вирішувати.
Здатність до розуміння власних вчинків дитина може розвинути лише в ході доброзичливого діалогу з батьками. Крім того, батьки повинні замислитися, чи має покарання самостійний прямий логічний зв'язок з конкретним проступком. Далеко не завжди. Але ж без такого зв'язку немає ефективного навчання. А зараз давайте зробимо паузу і замислимось, як ви зазвичай реагуєте на проступки дітей:
• Чи є у вас чітке уявлення про дисципліну?
• Наскільки результативні ваші дисциплінарні заходи? Чи допомагають вони вирішити проблему або ви з дитиною знову і знову наступаєте на ті ж граблі?
• Чи відчувають діти в складні моменти пояснень ваш батьківський захист? А вам самому до вподоби ваші методи?
• Чи правда, що ви любите дітей тільки в ті моменти, коли вони поводяться добре?
• Наскільки ваші виховні методи повторюють методи ваших батьків? Чи немає у вашій манері повторення знайомих з дитинства прийомів або, навпаки, їх демонстративного заперечення? Чи можна сказати, що на ваших дітей все це діє позитивно?
• Чи щирі ваші діти в момент вибачень? А можете ви визнати перед ними свою неправоту?
Дисципліна і розвиток мозку
Знання про те, як розвивається мозок, безпосередньо впливає і на розуміння дитячих вчинків, і на якість батьківських рішень. Спирайтеся на три фундаментальних принципи нейронауки.
1. Мозок - складна комплексна структура, різні відділи якої відповідають за різні функції. Коли дитина впадає в істерику, ви можете накричати на нього або загрожувати - в такому випадку ви апелюєте до древньої, більш примітивної, емоційної частини мозку. Якщо ви йдете дитині назустріч і намагаєтеся обговорити з нею ситуацію, ви апелюєте до більш молодої і більш розсудливої частини мозку - його кори: вона вміє вирішувати проблеми, взаємодіяти з іншими і заспокоювати почуття. Нижчі відділи мозку борються з вищими: ми вміємо або давати волю емоціям, або міркувати. Щоразу вибір за нами.
2. Мозок не дано людині раз і назавжди від народження, вищі інтелектуальні функції складаються лише до повноліття. Чекати від дітей урівноваженої поведінки не варто - вони не здатні на це просто в силу віку: вищі зони розуму, які відповідають за логіку, контроль і емпатію, ще не дозріли.
3. Будь-який пережитий досвід створює в голові нові нейронні зв'язки, змінюючи мозок на фізичному рівні в будь-якому віці, а в дитинстві особливо. Все, що бачить, відчуває, чує, дитина, впливає на його мозок, а значить, і на уявлення про реальність, і на майбутнє.
Метод дисципліни без драм зміцнює зв'язки між нижчими, емоційними, і вищими, раціональними, відділами дитячого мозку. Їх інтеграція - запорука управління увагою, почуттями, поведінкою. Цей метод заснований на двох базових діях, до яких потрібно звертатися в будь-якій проблемній ситуації:
1) спочатку батьки створюють емоційний контакт, визнаючи почуття дитини і виявляючи максимум співчуття;
2) встановивши емоційний контакт, батьки перенаправляють дитину до правильної поведінки і обговорюють з ним неправильну поведінку.
Отже, крок перший: досягаємо емоційного контакту.
Чому це важливо
Що не накоїла б дитина, вона не може в повній мірі оцінити свій вчинок, не цілком володіє емоціями, проте завжди чекає батьківської підтримки. ЇЇ погана поведінка - лише ознака того, що дитина не змогла розібратися з виниклою ситуацією. При цьому в той момент, коли ви застали її за проступком, дитина у владі почуттів і несприйнятлива до моралі (раціональні відділи мозку, і без того слабкі в силу віку, пригнічені стресом). У цей момент дитині лише важливо знати - ви поруч і готові її вислухати. Тому для початку потрібно встановити з нею емоційний контакт. Ця дія підтвердить те, що батьки приймають дитину в усякому стані. Чим частіше батьки в складній ситуації починають з встановлення емоційного контакту, тим краще дитина розуміє: вона завжди може розраховувати на батьківську підтримку. Це знання - запорука її майбутньої високої самооцінки.
Умови емоційного контакту
1. Ключова умова - перш за все батьки повинні самі заспокоїтись. У більшості випадків миттєва реакція на дитячу помилку загрожує вибухом батьківських емоцій. Не реагуйте на проступок відразу.
2. Будьте гнучкими, реагуйте на конкретну ситуацію за принципом «тут і зараз». Наш минулий негативний досвід (може бути, і з власного дитинства) найчастіше виявляється марний. Максимальна усвідомленість - запорука успішного виховання.
3. Запитуйте не «як?», а «чому?». Необов'язково ставити це питання дитині безпосередньо: легко може бути розцінене як звинувачення, а іноді дитина, особливо маленька, і сама не знає, чому вона так вчинила. Це запитання - для батьків: про що мене просить дитина?
Чотири дії для емоційного контакту
1. Покажіть, що загрози дитині немає. Притуліть її до себе, покладіть долоню на плече, сядьте так, щоб опинитися нижче рівня її погляду. Так ви покажете: батьки це захист, а не небезпека.
2. Визнайте почуття дитини. Допоможуть і загальні фрази: «Бачу, тобі зараз непросто». Ні в якому разі не зменшуйте почуттів дитини, навіть якщо з висоти прожитих років вони виглядають нісенітницею.
3. Вислухайте мовчки. Пам'ятайте, що в цьому стані дитина несприйнятлива до логічних аргументів.
4. «Віддзеркальте» почуте - так дитина відчує себе зрозумілою. «Не дивно, що ти розсердився, я б теж був у нестямі!»
Оцініть ситуацію: чи не відчуває дитина одне з неприємних відчуттів, таких як голод, самотність, роздратування, втому, тому ще це може бути причиною неадекватної поведінки дитини.
Крок другий: переходимо до перенаправлення.
Встановивши емоційний контакт з дитиною, ви перенаправляєте його до більш адекватного вирішення, апелюючи до вищих відділів мозку.
1) Приступаєте до перенаправлення тільки після того, коли емоційна буря вщухне і включяться вищі аналітичні відділи мозку (це стосується і дитини, і батьків);
2) Послідовні, визначаючи для дитини межі дозволеного, але знаєте, що ці кордони з часом можуть бути гнучкими.
Дитина повинна (і хоче) знати, чого батьки від неї чекають, але правила повинні бути осмисленими.
Три бажаних результати перенаправлення:
1. Уміння аналізувати свої почуття. Щоб допомогти дитині в цьому, частіше вказуйте їй на пережиті емоції. Чим старша дитина, то потрібно підштовхувати до більш розгорнутої відповіді. Формулюючи свої відчуття, дитина розвиває вищі відділи мозку і вчиться розуміти себе.
2. Уміння співчувати іншим. Чим частіше ви змушуєте дитину до думок про те, як її вчинки вплинули на інших і що ті відчули, тим більше емпатичною вона стає.
3. Уміння виправити наслідки проступку. На цьому етапі ви теж апелюєте до вищого мозку дитини, що відповідає за контроль і управління. Активізувати цей відділ мозку найпростіше запитанням: «Що ти можеш зробити, щоб це виправити?»
Прийоми перенаправлення
• Приймайте почуття дитини, пояснюючи їй, що почуття і дії - не одне й те саме. Не буває хороших і поганих почуттів, ми всі відчуваємо найширший спектр емоцій, докоряти за них себе не треба. Однак до того, що ми робимо під впливом почуттів, потрібно ставитися з усією увагою. Дитина повинна зрозуміти, що вона має право відчувати те, що відчуває, але робити те, що заманеться, вона може не завжди.
• Менше слів. Скільки б не було років дитині, довга лекція не викличе у неї бажання слухати і тим більше йти батькам назустріч. Передайте лише суть конфлікту і урок, який може бути з цього винесено. Намагайтеся, щоб це відбувалося у формі діалогу.
• Описуйте ситуацію, а не читайте нотацію.
• Тим самим ви не віддаєте наказ, але перенаправляєте дитину до правильної дії, яку не вирішуєте за нього, а змушуєте до самостійності.
• Перетворіть «ні» в «так» з умовою ( «Обов'язково почитаємо ще одну казку, але завтра»). Так розвивається корисна навичка вищих відділів мозку - вміння при необхідності відкласти задоволення від виконання бажання.
• Коригуючи поведінку дитини, частіше робіть акцент на хорошому. Підкреслюйте позитивні моменти в поведінці дитини.
• Підходьте до складної ситуації творчо, імпровізуйте, додавайте в неї гумор. Так ви сигналізуєте дитині: загрози немає, проблему можна вирішити і мирним шляхом.
Серед описаних прийомів немає універсального - використовуйте ті, що найкраще відповідають конкретній ситуації з урахуванням віку і рівня розвитку дитини. Можливо, в деяких обставинах вам не вдасться вирішити ситуацію оптимальним чином, одним чарівним спілкуванням перенісши дитину в стан щасливого умиротворення. Однак пам'ятайте про те, що ви завжди можете і повинні робити - висловлювати дитині свою безумовну любов і показувати, що ви поруч: коли вона буде готовою, ви зможете обговорити те, що сталося.
Нехай поведінка самих батьків іноді неідеальна - для дитини це теж цінний досвід: їй потрібно вчитися контролювати себе, навіть якщо батько чи мати не проявили належного самоконтролю. Найголовніше - визнати свою погану поведінку і як можна швидше відновити відносини: пробачити дитині й самим попросити вибачення. Бажаємо успіхів у самовихованні та вихованні дітей.
Михайло ІЛЬЇН
