Шануй батьків своїх, дитино! Урок для вчителя

МЕТА:
виховувати в дітей любов до найближчих і найрідніших людей — матері й батька.Вчити бути чемними, шанувати батьків, допомагати їм, любити і завжди пам’ятати місце, де народилися, рідну оселю, свій народ, рідну мову, Україну. Формувати в учнів почуття обов’язку перед батьками. Розширювати духовний світ дітей, учити виявляти увагу до рідних.

ХІД УРОКУ:
1. На інтерактивну дошку проектуються фото з сімейних альбомів учнів. 2. Звучить пісня «Родина — родина від батька й до сина…» 

Вчитель. Доброго дня, шановні батьки, вчителі, учні. Сьогодні у нашому класі велике свято — це свято подяки дітей своїм батькам. Слово нашим дітям.

1. Добрий день вам,  тата й мами. Щиро вас стрічаємо. І на святі на родиннім Вас усіх вітаємо. 

2. Нехай над нами небо голубіє, Не знають втоми  руки золоті, Нехай душа ніколи не старіє, І серце не втрачає доброти. 

3. Нехай для вас не згасне сонце, Нехай не віють в душу холоди. Хай жито на столі і Бог на небі Вас завжди порятують від біди. 

4. Шановна, дорога родино! Так, саме родино, я не помиляюсь. Бо всі ми, присутні в цьому залі, — це одна велика родина: батьки, діти, вчителі. Ми родина з того дня, як пролунав для нас Перший дзвоник, з тих пір, як уперше ми переступили шкільний поріг. Породичала нас усіх школа. Недарма ж у школі ми сьогодні проводимо наше свято. Ми ретельно готувалися до цього дня, аби ви відпочили, забули про свої щоденні клопоти, пережили приємні хвилини разом з нами і зрозуміли, хто ви для нас. Пісня (українська народна). Виконують батьки. 

У полі калина, у полі червона
Хорошенько цвіте.
Ой роде наш красний,
Роде наш прекрасний,
Не цураймося,  признаваймося,
багацько нас є.
Що перший цвіточок,
То рідний батечко — Хорошенько цвіте. 
Що другий цвіточок,
То рідная ненька — Хорошенько цвіте.
А третій цвіточок,
Рідна сторононька — Хорошенько цвіте…»  

Вчитель. Рідний край... Починається він від батьківського порога, стежини, тополі та куща калини біля хати, барвінку, який ніжно стелиться в садочку. А ще починається він із прадавніх коренів твого роду. Сьогодні ми з вами будемо говорити про рід, бо кожен із нас є представником трьох великих родів: своєї родини, свого міста, свого народу. У кожного із нас є своя родина. Це найдорожчі нам люди, які нас найбільше люблять, розуміють, тому що ми для них — найрідніші. І ми їх також дуже любимо, без них не уявляємо свого життя. 

5. Ми до батьків сказати хочем слово, Сповнене ніжності й любові.  Бо без батьків чого ми в світі варті? Без маминої ласки і тепла, Без батьківської строгості і жарту, Без нашого родинного гнізда. 

6. Недаремно образи батьків опоетизовано у віршах, оспівано у піснях, прославлено у казках, легендах. І недаремно наше родинне свято сьогодні саме для них — наших любих, дорогих батьків.  

7. Ми любим вас, кохані мами й тата, І вам бажаємо здоров’я ми багато, Ми хочемо, щоб завжди ви раділи І щоб в житті ніколи не хворіли. Хоч часом ми буваємо нечемні, І дуже ви хвилюєтесь за нас, Але у серці, знаємо напевно, Ми більше радуємо вас. 

8. Хай Бог охороняє вас від злого, Хай світить сонце і колосяться жита,  Щоб ви були щасливі і здорові На многії і многії літа. Хай щастя і радість вам ллються рікою, Щоб ви не стрічались ніколи з журбою. Хай пісня дзвінка виграє на вустах. Хай смутку ніколи не буде в очах.  (Пісня «Мамина сорочка біла-біла»).

9. Шануймо наших батьків. Ні­хто не має права засуджувати своїх батьків. Кожен повинен розуміти просту істину — батьки дали нам життя, і кожен у хвилини непорозуміння чи образи повинен повторювати слова: «Своєю появою на світ я завдячую тобі, мамо». У багатьох найщасливіші хвилини життя пов’язані з матір’ю, з рідним домом. Наодинці з рідними почуваємося щасливими, незважаючи на те, хто є наші батьки. Батьків, як і Батьківщину, не вибирають. Це розуміють усі. 

10. В. Симоненко. «Лебеді материнства». 

11. Батьки розповідають цікаві моменти зі свого дитинства, пов’язані з їхніми батьками.  Вчитель. Шанування батьків — один із найсвятіших обов’язків людини і неоплатних боргів дітей. Батьки нас зростили, виховали, навчили добра, леліяли, любили. І як же не відплатити їм шаною, ласкою і допомогою? А власне, тільки цього на старість і хочуть від нас, дітей, наші батьки. А якщо уваги, піклування не відчувають, тоді їм здається, що вони є тягарем, чимось зайвим, непотрібним для своїх дітей.

12. Допоки нас чекають наші мами,
І доки виглядають нас батьки,
Провідуймо, та не лише листами,
Хоч дорогі їм і скупі рядки.
Коли неждано вдарять в дзвони далі,
Тоді на все, на все знайдеться час,
Але ні сльози, ні вікон печалі — Уже ніщо не виправдає нас. 
Заниє жаль у щедрім слові «Мамо»,
І чайкою здригнеться синя вись.
Провідуймо і завжди пам’ятаймо,
Що можем запізнитися колись. О. Богачук. 

Інсценізація легенди  «Байдужість до батька-матері не прощається»

Живе у народі хвилююча бувальщина про материнську любов.

У маленькій лікарні на околиці великого міста лежали дві матері- Чорнокоса та Білокоса.

Вони народили синів у один і той же день. Обидві матері були щасливі.

Вони мріяли про майбутнє своїх синів. — Я хочу, щоб мій син став видатною людиною, музикантом або інженером космічних кораблів, — сказала Білокоса мати.  
  — А я хочу, щоб мій син став доброю людиною, — сказала Чорнокоса мати.

Щоб ніколи не забував матері й рідного дому, любив Батьківщину і ненавидів ворогів.

Щодня до молодих матерів приходили чоловіки, затамувавши подих, дивились на личка своїх синів, а в очах сяяло щастя, подив, замилування.

Минуло 30 років. У ту саму лікарню прийшли дві жінки — Чорнокоса та Білокоса.

В їхніх косах уже сріблилася сивина, але жінки були такими ж гарними. Їх обох поклали в одну палату, щоб лікувати серце.

Жінки впізнали одна одну, розговорилися. — Ким же став твій син? — спитала Чорнокоса. — Видатним музикантом. Він тепер диригує оркестром, виступає у найбільшому театрі, буває за кордоном. — А твій ким став? — спитала Білокоса. — Хліборобом. Механізатором. Син мій оре землю й сіє хліб, збирає врожай. Живемо ми в селі, у сина двоє дітей.

— А проте щастя тебе обминуло, — сказала Білокоса. Твій син став простою, нікому не відомою людиною, таких мільйони... І дня не минуло, а до Чорнокосої матері приїхав син. В очах неньки світилася радість — здавалося, вона в цю мить забула про болі.

— Видужуйте, мамо, — сказав син і на прощання поцілував її.

— У мого сина зараз концерт... Якби не концерт, він, звичайно, прийшов би.

На другий день до Чорнокосої матері знову прийшов син-хлібороб. Привіз меду, паляницю, яблука. Від щастя обличчя матері засвітилося і зморшки розправились.

До Білокосої матері ніхто не приходив. Чорнокоса усміхалася, а Білокоса тихо зітхала, боячись, щоб її зітхання не почула сусідка. 

Так повторилось і вдруге, і втретє. Минув місяць. До Білокосої матері так ніхто і не прийшов.

Лікарі сказали Чорнокосій матері: «Тепер ви зовсім здорові». А Білокосій лікар тихо повідомив: «Вам ще треба полежати. Звичайно, ви теж станете зовсім здоровою».

Говорячи це, лікар чомусь дивився убік. За Чорнокосою матір’ю приїхав син. Він привіз букет великих червоних троянд. Прощаючись із Чорнокосою матір’ю, Білокоса попросила побути з нею кілька хвилин наодинці.

Коли з палати всі вийшли, Білокоса мати зі сльозами на очах сказала: — Скажи, люба, як ти виховала такого сина? Ти щаслива, а я...  — Ми розлучаємося з тобою і ніколи більше не побачимось, бо не може бути втретє такого збігу. Тому я тобі скажу всю правду. Син, якого я народила в той щасливий день, помер... Помер, коли йому не було ще й року... А це... не кровний мій син, але рідний. Я усиновила його трирічним хлопчиком. Але для нього я — рідна мати. Я щаслива. А ти нещасна людина, і я глибоко співчуваю тобі. Якби ти знала як я страждала за тебе в ці дні. Вийдеш з лікарні, піди до сина і скажи: його байдужість повернеться проти нього. Як він ставиться до матері, так і його діти ставитимуться до нього. Байдужість до батька-матері не прощається. 

13. Мама! Чи є на світі слово більш прекрасне й ніжне? У матері добрі й ласкаві руки, найвірніше й найчутливіше серце — в ньому ніколи не згасає любов, воно ніколи не залишається байдужим. І скільки б тобі не було років — п’ять чи п’ятдесят, — тобі завжди потрібна мати, її ласка, її погляд. Чим більша твоя любов до матері, тим світліше й радісніше твоє життя.

Мама — перший учитель і друг, найближчий і вірний порадник. Народ завжди високо цінував матір. Вона наділена найсвітлішими рисами, вона — берегиня домашнього затишку, вірна дружина, захисниця своїх дітей. 

14. «Помолімось за жінку, панове»  

Помолімось за жінку, панове,
Що дитину в обіймах тримає,
Не кажу я сьогодні щось нове,
Це й прадавня історія знає. 
Помолімось за матір, панове,
Що з дороги нас завжди чекає,
Кожна зустріч для неї — обнова,
Дітям щастя й здоров’я бажає. 
Помолімось за дочку, панове,
Що в бурхливе життя вирушає,
Хай майбутнє нове і не нове,
Як любов, душу їй зігріває. 
Ми молились за правду, панове,
За життя на землі, — кожен знає.
Дай від щастя ключі нам, любове,
Бо продовження роду триває. 

Народні прислів’я підтверджують це: (Одна частина прислів’їв знаходиться у дітей, а інша — у батьків.
Батьки повинні швидко знайти відповідну частину.
Гра «Хто краще знає прислів’я»).
У дитини заболить пальчик, а в матері — серце.
Як під сонцем квітам. Так із мамою дітям. У кого рідна ненька, у того головонька біленька. 
До людей по розум, до матері по серце. Чого мама навчить, те й дочка знає.
Мати годує дітей, як земля людей.
Нема цвіту кращого за маківочку, нема роду ріднішого за матіночку. 

Вчитель. Отже, найкраще біля мам, бо вчать дітей добра і правди. 

15. Легенда. (Пісня «Паляниця».) (Діти кланяються батькам, дарують їм коровай). 

16. Мамо, люба, добра, мила...
Як іще назвать тебе?
Це ж для мене ти пошила
З шовку плаття голубе.
Ти мені читаєш книжку,
Хочеш розуму навчить.
Ляжу спати — ходиш нишком,
Все боїшся розбудить.
Захворію хоч злегенька – Цілу ніч не будеш спать.
Тож дозволь тебе, рідненька,
За усе поцілувати. 

Інсценізація легенди «Материнська любов — найсвятіша».

У матері був єдиний син — дорогий, ненаглядний. Душі в ньому мати не чула. По краплинці збирала росу для вмивання, найтоншим шовком вишивала сорочки. Виріс син — ставний, гарний. Одружився з дівчиною небаченої краси. Привів молоду дружину в рідну хату. І незлюбила та свекруху, зненавиділа її. Боялася мати показатися невістці на очі, сиділа в сінях.

А потім у сарай перебралася. Але й це не заспокоїло жорстоку. Каже вона чоловікові: «Коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали на вогні». Не здригнулася рука сина: так зачарувала його врода дружини. Каже він матері: «Наказала мені дружина вбити вас, мамо. А не послухаю — піде від мене».

Заплакала мати й відповідає: «Ну що ж, сину, роби так, як велить серце». Пішов син із матір’ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив вогнище. Убив матір, поклав серце на жар. Спалахнув сучок, тріснув, полетіла жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. Скрикнув той, закрив долонею обпечене місце. Стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному вогні, прошепотіло: «Синочку мій рідний, тобі боляче? Зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. А до листка подорожника приклади серце материнське. Потім у вогонь покладеш...» 

Заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні груди, облив пекучими слізьми. Зрозумів він, що ніхто ніколи не любив його так гаряче й віддано, як рідна мати. І такою величезною й невичерпною була любов материнська, таким усесильним було бажання бачити сина радісним і безтурботним, що ожило серце, загоїлася рана.

Підвелася мати і прихилила кучеряву синову голову до грудей. Осоружною стала йому дружина-красуня, не міг він повернутися до неї. Не вернулася додому й мати. Пішли вони удвох стежками широкими та й стали двома могилами високими. Тож недаремно у народі кажуть: материнська любов — найсвятіша.  (Пісня «Росте черешня в мами на городі»).

17. Священна думка — заповідь шанувати батька й неньку так само, як і молитва до Бога, сама стала молитвою і через віки окрилилась у Шевченковому слові.
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає тому На всій землі безконечній  Веселого дому. 
(Пісня «Два кольори»). 

18. Багато ми уже сказали про найближчу, найріднішу нам людину — маму. А тато? Хіба він не найближчий і не найрідніший? Авжеж, але чомусь усі пісні про маму, всі вірші для мами, а про батька нема. Готуючись до свята, ми теж зіткнулись з цією проблемою.

Мені здається, якби я була поетом чи могла писати музику, я не лише про маму складала б вірші і співала пісні, а й про тата — свого рідного, дорогого батька, бо він у мене най-, най-, найкращий батько в світі. 

20. «Чоловіки». 

У всі віки і всі століття,
Відколи світ з’явивсь і ми,
Тягар життя в час лихоліття
На себе ви взяли, чоловіки. 
Сьогодні інший час — нове  тисячоліття,
Й не дай нам Бог якоїсь суєти,
Ми словом, честю і любов’ю
Підтримаємо вас, чоловіки. 
В сім’ю достаток ви несете й щастя,
Опора дітям і стареньким — ви.
А ми — жінки, у нас душа — криниця,
З якої й ви п’єте, чоловіки. 
Добром готові пригостити вас  по вінця,
Здоров’я зичим вам на дні й роки,
Якщо надійно з вами мамі,  дочці й жінці,
Спасибі щире вам, чоловіки. 

21. Ми добре розуміємо, що хоча зовні тато часом суворий, вимогливий, але в душі він добрий, ніжний і ласкавий, як мама.
Це його чоловіча вдача не дозволяє виявити ці почуття.

Усе в житті міняється і в’яне.
Усе мина, відходить назавжди.
Лиш батьківська любов ніколи не зів’яне,
Лиш татові слова зі мною назавжди. 
Усе, що є в житті, то долі повеління,
А все, що є в мені, то батькове учіння.
Від батька в мене є терпіння і удача, І розум, батьку, мій, — це твоя добра вдача. 
Люблю усе живе, що квітне і буяє, Це, батьку, мабуть, я також від тебе маю.
Ти передав мені усе, що сам умієш,
І наділив мене усім, що сам ти знаєш.
Життя іде-бреде, квітує і згасає, 
Науку цю твою я завжди пам’ятаю. 

22. Тато, як і мама, піклуються про нас. Коли ми хворі, підійде до ліжка і стримано скаже: «Нічого, скоро видужаєш».

Або накиває пальцем: «Я ж казав, потрібно тепліше вдягатися...»

Ось такі вони: серйозні і стримані в своїх почуттях. Або ще таке: накоїв щось, мама сварить, кричить, одразу за зошити й щоденник береться, а тато підійде, гляне і скаже поважно: «Щоб більше цього не було, інакше...» Що те «інакше» означає? Але він так це слово каже, що ого! — більше нічого не схочеш накоїти.

23. Мати доглядає дітей, порається по господарству, а ось у батька зовсім інші проблеми і турботи, ми навіть бачимо його рідше, ніж матір, бо він піклується не лише про нас, а про всю сім’ю.

Щоб жили ми у достатку, не відчували ні в чому нужди, щоб у хаті було тепло, і на подвір’ї все до ладу, щоб землю обробити та ще й грошей заробити.

Татова любов до нас стримана. Недарма у народі кажуть, що дитину треба любити так, щоб вона про це не знала. Саме такою і є батькова любов.  Вчитель. Ось така шана вам, батьки, від ваших дітей, красивих, щирих, розумних, добрих, бо ви їх такими виховали, ви опікаєте їх своєю любов’ю, а вони вам віддячать за це своєю щирістю і любов’ю, але вже помноженою на вашу любов.

Живіть довго і щасливо, сійте Добро, Красу, Істину, Віру, Надію, Любов у своїх родинах і матимемо щасливе майбутнє, яке в руках наших дітей.