«Я хочу, щоб люди жили, як квіти цвіли…» Марія Примаченко
Це побажання художниці Марії Примаченко (1909-1997), виставка творів якої нещодавно відкрилася в «Українському Домі». Унікальний проєкт «Марія малює», створений зі ста невідомих творів художниці, представлених з приватної колекції відомого українського арткритика, мистецтвознавця, колекціонера Едуарда Димшиця. Тридцять років тому, коли Димшиць почав збирати твори Примаченко, особливої «моди» на народну творчість не було. Тому вражає бачення колекціонера, який ще тоді відчув значимість творчого кредо народної мисткині. Е. Димшиць вважає, що творчість Марії Примаченко є своєрідним кодом української нації, бо вона була «заглиблена в цю землю, дуже добре знала, як живуть люди на цій землі». Художниця прожила складну долю, важкі випробовування могли зламати її дух, але чистота помислів спрямувала її прагнення нести світло людям. Тому мистецтвознавець назвав творчість авторки своєрідним символом незламності.
Представлена в «Українському Домі» колекція пізніх робіт Марії Примаченко зібрала усі найважливіші ідеї і теми її творчості, підсумувала і узагальнила довершений авторський стиль. Деякі факти з її біографії нам допоможуть розкрити феноменальність цієї мисткині.
Марію цікавило життя, яким вона сама жила: сільські хатки, побут простих людей, худоба, квіти, навколишня природа. Саме в цих мотивах розкривалася фантазія художниці, сповнена казковості, таємничості, оригінальності мислення. Знову повторюся, бо труднощі, які випали на долю мисткині, не відобразилися на її позитивному творчому мисленні. Навпаки, її палітра світла, мотиви сповнені потужної енергетики, джерельної чистоти. Твори впізнавані лаконічними образами, яскравими кольорами, виразними змістовними мотивами.
Перед нами не просто народні картинки, це творче самовираження душі, яка переповнена прагненням перенести побачену красу на свій лад. Досить назвати сюжети до дитячих книг «Що посієш, те й пожнеш», «Ой коні сиваші», «Товче баба мак» та ін. Марія малювала будинки з фантастичними звірями, птахами, які б привносили усмішку в щоденні трудові будні. Вона так і казала, що хоче, «щоб люди жили, як квіти цвіли!».
Мимоволі згадалося Святе Письмо, де сказано, щоб кожен служив тим даром, до якого призначений. Зібрана колекція творів Марії Примаченко підтверджує цю істину і додає впевненості у власні сили.
Сьогодні ми гостро відчуваємо, що сама Марія Примаченко, її стійкість перед різними життєвими випробовуваннями, а тепер і її картини, підтверджують в обличчі цієї простої жінки незламність духу українського народу. Велику частину експозиції становлять роботи, що стали реакцією художниці на пережите: війну, загибель коханого на фронті, окупацію, бої за Київщину та післявоєнні злидні, Чорнобильську трагедію.
Поряд зі знайомими нам образами фантастичних істот та квіткових декоративних панно на картинах акцентується тема боротьби добра і зла, в якій добро незмінно перемагає.
Біля багатьох картин є назви, своєрідні есеї, які доповнюють суть сюжетів. Все просто, лаконічно, променисто. Ідея самих творів взята з життя, саме того, яке оточувало майстриню. Чорнобильська катастрофа віддзеркалилася картиною з написом, де пташка «..літає свого чоловіка шукає, а його ніде немає. Його тіло розлетілося по всій Україні. Будуть рости квіточки, а моя могила в небо полетіла. Валерій Ходемчук на 4-му блоці загинув у 86-му році».
Ось ще один щемливий сюжет, де дідусь пасе корову, біля 4-го блоку, надів тій мішечки, а на траві пас, горе нам людям, хто неграмотний, нічого не розуміє!». Така вона сумна правда без прикрас!
Минулого року в Українському Домі відбулася виставка «Врятоване». Тоді було представлено 14 картин Марії Примаченко, які дивом вціліли після російського ракетного обстрілу Іванківського історико-краєзнавчого музею. Виставка показала, наскільки людині важливо мати зв'язок зі своїм культурним кодом, особливо під час випробувань.
І ось новий проєкт «Марія малює» спрямовує нашу увагу до альтруїстичного світогляду художниці, до її відданості своєму призначенню і мріям. Представлені картини різного прямування, але їх поєднує життєдайна мудрість, метафоричність, символізм, закодовані сенси, які мисткиня черпає з оточуючого світу. Десь там у підсвідомості цієї Жінки-Берегині виникають творчі ідеї, які віддзеркалюють збережені віками цінності та навчають нас цінувати своє, народне, українське.
Подія унікальна, не тільки тим, що представлені твори раніше ніколи не демонструвалися, а й концептуальним задумом творчої групи. Протягом виставки задіяні культурно-мистецькі та освітянські програми: лекції, обговорення, майстер-класи, які сприяють формуванню естетичних, гуманних рис суспільству. Тому особлива подяка команді проєкту на чолі з директором «Українського Дому» Ользі Вієрі, Олексію Ананову, кураторам Едуарду Димшицю, Тетяні Волошиній та всім, хто формував інформаційний простір виставки. Слід зазначити, що проєкт створювався у співпраці з Фондом родини М. Примаченко.
Вивчаючи творчий спадок Марії Примаченко, ми збагачуємо свої знання з історії українського народу, гуртуємося навколо власних цінностей. Перед нами відкривається цілий пласт народної культури, етнічні навики, стародавні звичаї, фольклорні надбання. Унікальна спадщина М. Примаченко і нині слугує у виборюванні Україною своєї незалежності, а її твори на аукціонах практично допомагають Збройним силам
Зараз, як ніколи, відчувається правда та гірка кривда, щирість та несправедливість, зрада. Тому відверта творчість Марії Примаченко додає сил та віри у перемогу. А її самовіддана любов до України стає прикладом для нащадків.
Валентина ЄФРЕМОВА, мистецтвознавець, заслужений працівник культури України
Фото збірне
