Виставки «Київська мистецька тусовка 70-х»
Коли розмова йде про широковідому в мистецькому колі людину, не просто побудувати канву, щоб охопити всі складові її творчої біографії. Вітаючи Олександра Міловзорова з відкриттям чергової персональної виставки «Київська мистецька тусовка 70-х», я пригадала знакові події, які розкривали складний період 70 років в українському соціумі. Незалежність ще не проголосили, але її витоки бурлили в серцях та умах прогресивної молоді. В різних форматах виникали творчі осередки, де лідирували яскраві особистості, серед яких був Олександр Міловзоров.
На той період він уже був фахівцем в галузі образотворчого мистецтва, успішно закінчив Київське державне училище прикладного мистецтва, потім престижне Ленінградське училище ім. Віри Мухіної. Творчий дар Міловзорова розгортався у декількох напрямках живопису, графіці, монументально-декоративному мистецтві, кераміці. Але, що не менш важливо, він був організатором численних самобутніх творчих ініціатив, пленерів, виставок. Навколо нього гуртувалася творча молодь, яка прагнула привнести в столичне культурно-мистецьке життя нову хвилю. Соціальний клімат в Україні був непростий, розквіт командно-адміністративного напряму, політична заангажованість «брежнєвських часів». Але паралельно виникає потужна хвиля непокори творчої молоді. Мистецтво розвивається в двох напрямках – під контролем офіційної влади та неофіційне, яке вийшло з підпілля.
Так от представлені 80 малюнків в залах престижного Музею історії Києва, як раз і розкривають отой неперевершений запал прогресивного, який охопив 70-ті роки. Перед нами серія портретів, жанрових мотивів, створених легкими розчерками, в яких відчувається фахова манера художника. Малюнки вдало розкривають характерні риси до болю знайомих людей, які попали під зорову увагу Олександра Петровича. Перед нами внутрішньо вільні інтелектуали, які стали вже відомими особистостями культурно-мистецької еліти столиці України.
Розглядаючи виставку, мимоволі виникають спогади тих часів і стан спорідненості з минулою непростою епохою. Мистецтво розривало кайдани закритої політичної держави, наповнювало соціум соціальною значимістю та вірою в світле майбутнє. Згадалася запальна музика, пісні, які єднали людей у виконанні Володимира Івасюка, Назарія Яремчука, Василя Зінкевича, Юрія Рибчинського, ансамблю «Кобза»…
Перед нами зворушливі відверті образи художників, які стали класиками українського мистецтва, увійшли в історію українського народу: Анатолія Лимарева, Аліси Забой, Володимира Прядка, Федора Тетянича (Фрипульї), Наталки Дерегус, Мар’яни Савельєвої, Агнеси Беляєвої, Володимира Євтушенка, Володимира Пасивенка, Віктора Григорова, Валентина Задорожного, Івана Литовченка, Анатолія Гайдамаки, Петра Почорного, Юрія Шейніса, Якова Левіча, Миколи Стороженка… Поруч яскраві портрети прими- балерини Валентини Калиновської, культурологів Леся Герасимчука та Анатолія Макарова, референта Валентини Нечипоренко, поета Леоніда Вишеславського, археолога Олексія Тереножкіна, дизайнера Віталія Солодова. Всі представлені начерки були подаровані Музею і чекають продовження своєї історії в окремому мистецькому виданні.
Загалом твори Олександра Петровича Міловзорова – це окрема сторінка історії культурно-мистецької скарбниці українського народу. Недаремно, що його твори зберігаються в багатьох музеях, картинних галереях світу, а персональні виставки відбулися в Італії, Франції, Узбекистані, Угорщині. Знакові монументальні твори прикрашають станції метро «Олімпійська», «Тараса Шевченка», ресторан «Дубки». Як не згадати створені Міловзоровим мистецькі галереї Триптих та Галерею-36, свідків національного піднесення прогресивної творчої молоді столиці.
«Олександр Міловзоров передбачує колективний портрет свого покоління художників у часи його творчого становлення, коли більшість яскравих робіт, які сформували певний мистецький канон кінця ХХ століття, були ще попереду», – зазначила журналістка, мистецтвознавець, куратор виставки Катерина Липа.
Валентина ЄФРЕМОВА, мистецтвознавець, заслужений працівник культури України
Фото автора
