Дорогі друзі, шановні земляки, дякую за запрошення взяти участь у вечорі пам’яті художника Івана Кириловича Цюпки (1926–2005). Попри всі негаразди, які звалилися на нашу миролюбну спільноту, жахливі наслідки від постійних нальотів, локаутів, відключення світла та опалення, серце моє переповнене спогадами, від яких стає тепліше на душі…
Іван Кирилович зібрав нас, бо сам був гостинним, щедрим і доброзичливим. Його творчість наповнена світлом, сонячною енергією, самобутньою красою. Він малював те, що бачив, але в простих мотивах віддзеркалювалася ціла сага з життя. Краєвид з Погребівських пагорбів він називав цілою Вселенною, райським куточком й передавав його красу через художні образи.
В його творчому портфоліо пейзажі, натюрморти, тематичні картини в стилі народної картинки, орнаментальні варіації. Все, що малював наш роменський митець, наповнене красою, доброзичливими почуттями, щастям та радістю. Іван Цюпка все своє життя прожив у батьківській хаті з земляною підлогою, малесенькими віконцями, але пишався всім, що мав, особливо цінував свою дружину Лідію Олексіївну. Мене дивувало, як вона завжди казала, «як хазяїн скаже», а в блакитних очах світилося щастя. В невеличкій оселі все було заповнене картинами, журналами, папками з архівними матеріалами, фото, малюнками, листуванням з цікавими творчими людьми.
Досить назвати Івана Гончара, Тетяну Яблонську, Івана Бута, Олександра Сафонова, Івана Кавалерідзе та ін. Там і мої листи та відповіді Івану Кириловичу. Є що згадати та розповісти. Основні реалії задокументовані мною у попередніх статтях, про виставки та творчі проєкти, які були присвячені І. Цюпці. Декілька разів бувала я у Погребах і привозила цілі делегації, бо знала унікальність цих зустрічей. Тепер це все вже історія творчого життя Роменського краю.
Перед нами щирий українець, який безмежно любив рідний край і увіковічував його мальовничу красу у своїх творах. Зберігаю маленьку листівочку від Івана Кириловича «Погребівські безсмертники», яку він надіслав мені поштою до 8 березня. У листі написав, що ці квіти ніколи не зів’януть… в них життєдайна сила захисників України.
Наше листування було наповнене відвертою розмовою про творчість та прагнення Івана Кириловича відкрити у Ромнах Художню галерею, куди він мріяв передати свої твори. Не судилося… Але він умів радіти життю, гарно співав, був гумористом, його розмова була прикрашена приказками, байками, гострим словом. Пам’ятаю кожну зустріч, а їх було чимало (спогади передала до книжки до ювілею художника).
На цей раз підкреслю творчий багатогранний дар Івана Кириловича. Насамперед, він неймовірний трудоголік, самобутній художник наполегливо шукав свою палітру й слугував мистецтву все своє життя. Він не мав фахової творчої освіти, але природне бачення краси, творче оточення в родині сприяли розвитку його таланту. У сільській родині Цюпків співали всі, після важкої хліборобської праці збиралися на вечорницях майже всім селом. Тому музична тональність, численні жанрові сценки притаманні вже ранньому Цюпці-художнику.
Буяє фольклорна Україна на численних декоративних картинах митця, на яких можна побачити унікальний народний одяг, побут, відчути мирне життя села. Якщо заходить сонце, то косарі повертаються до своїх дворів, де пораються жінки, готуючи вечерю. Досить поглянути на такі сюжетні композиції на народні українські пісні, як «Скину кужель на полицю», «Вийшли в поле косарі», «Копав, копав криниченьку» – і ви попадаєте в світ відвертості, чистоти та замріяності. А скільки тепла та любовної лірики в картині з побаченням «Дівка в сінях стояла»!
Дві програмні характерні теми проходять через творчий шлях Івана Цюпки – декоративна та суто реалістична. І якщо перша цілком обумовлена оточенням, серед якого жив художник, то друга народилася внаслідок відвідування Третяківської галереї під час лікування І. Цюпки у військовому шпиталі та переписці з Тетяною Нилівною Яблонською.
Дійсно, шедеври епохи передвижників увійшли в душу Івана Цюпки, а вже потім ці враження втілилися в мальовничі сільські пейзажі: «Трави квітнуть», «Флокси біля хати», «Бузок біля тину», «Стара груша» та ін.
«Село мене не визнавало, бо замість того, щоб поратися в городі, я щодня виходив на етюди та малював», – з біллю в душі згадував Іван Кирилович. Слава Богу, що поруч була вірна дружина, синьоока Лідія Олексіївна з чарівною усмішкою, яка розуміла свого чоловіка, була зберігачем його творів. Її гостинність відчували всі, хто приїздив до Цюпків.
Скромний мешканець села, мав дар красномовно розкривати природню красу української землі, єднаючи людей навколо прекрасного. Дійсно, завдяки творчості таких самородків ми стаємо унікальною нацією щедрою на таланти. Через художні твори виникає дивний виховний процес навколо естетичних цінностей, які має українська історія. З цієї криниці почуття наповнюються позитивним настроєм, добром та красою.
Саме таким станом був наповнений вечір пам’яті «Дивосвіт художника», присвячений 100-річчю з дня народження І. К. Цюпки. Захід відбувся у місцевому краєзнавчому музеї на тлі ретроспективної виставки митця «Пісня на полотні», до якого приєдналися всі, хто особисто знав І. Цюпку та був причетним до його творчого життя. Це керівництво Роменського району, учень, нині головний архітектор Ромен Юрій Литвиненко, племінниці І. Цюпки Олександра Бойко та Лідія Матіїв, краєзнавець Григорій Діброва, представник заповідника «Посулля» Володимир Панченко, живописець Сергій Півторак, Надія Полуян-Внукова, Ніна Наумова, краєзнавець, редактор альманаху «Ромен» Віктор Клейних, фотограф Валерій Дядюра, провідний науковець музею Оксана Федько. Виставку робили гуртом з фондів музею, від родичів Івана Кириловича та з колекції місцевого краєзнавця В’ячеслава Живодьорова. Дійсно, розквітла мальовнича Україна з вікна художника.
Було показано відеосюжети з двох персональних виставок І. К. Цюпки у Києві, куратор проєктів Валентина Єфремова. Публікації творчих заходів «Мелодійне соло в кольорах», «І оживає Україна не тільки фольклорна», «Настроювався на людське щире, добре» надруковані у газетах «Урядовий кур’єр», «Культура життя» та «Вісті Роменщини».
Модератор вечора завідувачка музею Оксана Голуб поєднала присутніх яскравими сторінками творчого життя І. Цюпки та зачитала привітання від землячки В. О. Єфремової.
Запалимо свічку пам’яті та заспіваємо пісню на честь славного українця, який вмів бачити прекрасне в кожному клаптику рідної землі, яка зветься Україною.
Мирного життя нам усім і перемоги.
Валентина ЄФРЕМОВА
