Квітковий світ Ірини Баланюк
Саме квіти нагадують нам, що краса зовсім поряд, що краса надихає й перемагає.
Ірина Баланюк – майстриня з Умані, що на Черкащині, виготовляє унікальні квіти, які не в’януть. Вона створює керамічні композиції, які важко відрізнити від справжніх.
Вам важко? У вас опускаються руки й нічого не хочеться робити? А у вас є бажання? Ви ж чимось захоплювалися раніше чи захоплюєтеся зараз? Звісно, результат приходить не одразу. Особливо зараз, у час війни, ми всі в депресії. А треба жити. Треба йти далі. Треба творити й прикрашати цей світ. Життя варте того, аби бути гарним кожного дня. Я ось відкрила для себе і знайомлю вас з майстринею з Умані, що на Черкащині. Знайомтеся – Ірина Баланюк.
Спочатку я побачила її вироби. Захопив вазон із суницями і квіточкою. Подумала, що вона вирощує їх на підвіконні. Але ж виявилося, що майстриня відтворює, повторює своїми руками те, що створила природа. Вона дуже витончено і вміло наближує реалістичність своїх глиняних квітів до живих рослин. Звичайно, допомагають інструменти, вміння і працелюбність майстрині. А ще вона знає безліч секретиків. Наприклад, дірочка на листочку, ніби його хтось гриз чи зламана, зрізана гілочка… Саме такі маленькі деталі й надають реалістичності й природності роботам.
Коли почула її голос, голос, який вміє заспокоювати й надихати, відчула тепло і впевненість. Ірина щиро зізнається, що до досконалості виготовлення квітів, рослин прийшла непросто. Не все так одразу вдавалося. «Ви навіть не уявляєте, скільки довелося зіпсувати глини, щоб виріб вийшов вдалим». Першим критиком виступав чоловік. Він народжений у селі, отож прискіпливий до кожної пелюстки, листочка. Та все ж їй вдалося заворожити найвибагливіших поціновувачів.
Та й шукала себе в творчості Ірина довго. В дитинстві мама навчила шити, плести спицями (гачок так і не освоїла), в школі ходила на гурток «Макраме». Були спроби декупажу, бісероплетіння… Аж раптом десь у соцмережі побачила гарну брошку чи заколку. Зацікавилася, з якого матеріалу вона зроблена. Ось тоді й дізналася про холодну порцеляну. Це різновид полімерної глини. Купити таку глину практично можливості не було. Спробувала зварити самостійно. Вийшло не з першого разу. Були й розчарування, перерви в роботі. Та вона не здавалася. Перші вироби дісталися в подарунок рідним і знайомим.
Та і власний рецепт флористичної глини ніякі інструменти не замінить, як і не замінить вміння рук.
Ірина не любить топтатися на місці. Вона навчається з кожною роботою. А ліпити як два роки назад, то це все одно що попросити вас написати так, як ви писали в першому класі. Постійно треба вчитися, вдосконалюватися, працювати.
Війна внесла свої корективи. Ірина зробила перерву, а згодом зрозуміла, що саме робота, краса, досконалість дають їй шанс жити й творити наперекір усьому. У неї відкрилося друге дихання. І вона знову творить. Щоправда майстер-класи поки що не обіцяє.
А що робите зараз ви, аби наш світ став кращим і добрішим. Які творчі ідеї не дають вам спокою? Нічого не відкладайте на завтра, втілюйте свої задуми вже сьогодні.
