Фільм «Війна майбутнього» як дзеркало сучасних суспільних цінностей
Влітку цього року на екрани вийшов американський фантастичний блокбастер «Війна майбутнього». Несподівано, посеред футбольного матчу на стадіоні з'являються люди з майбутнього із закликом допомогти їм у війні з інопланетними прибульцями, бо справи їх погані і людству загрожує вимирання. Люди сьогодення готові допомогти своїм нащадкам і вирушають на 30 років вперед у майбутнє. Така зав'язка сюжету одного з найбільш високобюджетних кінопрем'єр 2021 року. Фільм вийшов досить видовищним і захоплюючим. Однак, що мене зацікавило, це кілька характерних рис головного героя у виконанні Кріса Пратт, і вчинки, які він здійснює в екстремальних ситуаціях. Його вибір на користь індивідуальних цінностей, на шкоду суспільній меті та гуманістичні пориви з порятунку кількох солдатів, що ставлять під загрозу весь загін, хоч і викличуть подив у глядача, вони відображають основні тенденції сучасної суспільної свідомості.
В одній зі сцен загін героя Дена Форестера, виконуючи важливу місію з евакуації цінних матеріалів з лабораторії зі створення токсину проти прибульців. Рятуючись від переслідування Ден приймає рішення зупинитися і повернутися до відставшого пораненого солдата, аргументуючи: «Ми його не залишимо!». Загін все ж не зміг врятувати пораненого, поспішаючи ретируватися після слів: «Залиште мене!», «Ідіть!». Іншого разу Ден, тримаючи в руках єдиний зразок готового токсину, стрибає за своєю пораненою донькою, яка вже практично не має шансів врятуватися, в пащі чудовиськ. Таким чином, він ставить під питання виживання всього людства заради примарного шансу врятувати свою доньку. Але передавач на його руці вчасно спрацьовує, телепортуючи назад у минуле. Ще прозвучала цікава фраза: «Якщо заради доньки доведеться врятувати світ - я зроблю це». Ця фраза остаточно стверджує верховенство особистого благополуччя в нашій культурі, яка приходить на зміну культурі жертвування особистими інтересами заради загального блага в минулому. Безумовно, сім'я - це цінність, на якій стоїть американське суспільство. Працювати і жертвувати собою заради сім'ї заслуговує поваги. Тоді як терпіти позбавлення і працювати заради країни, нації та миру - зайвий пафос, ніхто вже навіть не повірить у щирість таких устремлінь. Здається, такі ідеали сьогодні залишаються актуальними лише в суспільствах з авторитарним і тоталітарним режимом - Росії, Білорусі, Північної Кореї і Китаю.
Можна навести як приклад хоча б нещодавню Олімпіаду. Сімона Байлз - американська спортивна гімнастка, лідер команди, знімається зі змагань через стрес, після помилки в перших виступах. У підсумку американська команда поступається золотом у командному багатоборстві. Білоруська легкоатлетка Христина Тимоновська публічно критикує функціонерів збірної за погану організацію, висловлюючи протест у зв'язку з несподівано покладеною на неї відповідальністю в додатковому виді - естафеті 4х400. Спортивні чиновники раптом усвідомлюють, що нове покоління вже не готове бути інструментом в чиїхось інтересах, окрім своїх власних, навіть якщо потрібно захищати честь країни.
