Хребет — ключ до здоров’я

Всесвітньовідомий американ­ський фізіотерапевт Поль Брегг, поради якого з питань правильного харчування та фізичного виховання користуються великою популярністю серед усього цивілізованого людства, колись сказав: «Хребет — ключ до здоров’я». Іншими словами, це означає, що хребет відіграє велику, ключову роль у здоров’ї та житті людини. Зрозуміло, що фізична витривалість людини, головним чином, теж залежить від стану хребта.

Хребет дорослої людини має невеликі фізіологічні вигини: в шийному та поперековому відділі — наперед, у грудному та крижовому — назад. Вони утворюються поступово, по мірі росту організму, особливо після того, як дитина навчиться стояти та ходити. Ці вигини мають позитивне значення для організму. Вони пом’якшують різкі вертикальні навантаження на хребет (при стрибках, падіннях на ноги тощо).

Неправильна постава
Причиною багатьох захворювань іноді може бути ненормальний стан хребта, приміром, неправильна постава. Різкі поштовхи та навантаження можуть викликати зрушення хребців і затискання нерва, що відходить від спинного мозку, а це, в свою чергу, веде до порушень того органу, який керує цим нервом.

Від неправильного способу життя хребет стає жорстким, малорухливим і деформується. Хрящі та диски між хребцями руйнуються з-за відсутності фізичних вправ і поганої циркуляції крові в сусідніх тканинах. Хребетний стовп нібито «всихає». Багато людей 60—70-літнього віку стають на кілька сантиметрів нижчими, ніж були раніше, а деякі ще до старості згинаються.

Але хребет скорочується і ненормально вигинається не від віку. Неправильне харчування, дефіцит фізич­ної активності приводять до того, що навіть діти ходять сутулячись і ледве волочать ноги. З роками ці вади закріплюються та стають характерними ознаками певних захворювань і відповідного віку.

Хребет — ключ до здоров’я
Біль або відчуття дискомфорту у спині, попереку, грудному відділі, печін­­ня в області шиї час від часу зазнають багато людей. Ці неприємні відчуття можуть бути першими проя­вами остеохондрозу, при якому від­бува­ється порушення живлення хреб­ців і дисків хребта та поступове їхнє руйнування. Якщо після 20 років подібні симптоми починає відчувати кожна друга людина, то після 35—40 років знайомі з ними практично усі. За статистикою Всесвітньої організації охорони здоров’я, порушення у хребетному стовпі, в тому числі остеохондроз та його наслідки, спостерігаються у 80% працездатного населення.

Термін «остеохондроз» (у перекладі з грецької «osteon» — кістка, «hondros» — хрящ) означає дистрофічний процес суглобового хряща та кісткової тканини. Однак на сьогоднішній час у практиці остеохондрозом прийнято озна­ча­ти дегенератив­но-дистрофічне зах­во­рювання хребта і перш за все — міжхребцевих дисків, яке проявля­ється їхньою деформацією, зменшенням висоти та розташуванням.

Причини та механізм розвитку захворювання
Причини остеохондрозу повністю не встановлені. Про них спеціалісти ще досі сперечаються у своїх наукових колах. Одні пов’язують руйнування хребта зі старінням організму, інші звинувачують інфекції, треті — обмін речовин. Важливими факторами роз­витку захворювання вважають індивідуальну схильність, травматиза­цію, розлади сегментарного крово­обігу. Механізм розвитку остео­хонд­ро­зу пов'язаний зі зменшенням амор­ти­за­цій­них функцій диску та пошкод­женням фіброзного кільця.

Клінічні прояви остеохондрозу
Початковим проявом остеохондрозу є біль в ураженому відділі хребта. Біль може бути або відносно постійним, за типом люмбалгії (тривалі болі в попереково-крижовій області), або мати характер пострілу — люмбаго. Характерним є посилення болю при фізичних навантаженнях, тривалому неру­хо­мому або малорухомому поло­жен­ні, перебуванні в незручній позі, від­чут­ті дискомфорту. Подальший роз­ви­ток остеохондрозу може привести до вираженої деформації хребта за типом кіфозу, лордозу або сколіозу, про які мова йтиме пізніше.

Лікування і профілактика остеохондрозу
Терапія остеохондрозу проводиться з урахуванням періоду хвороби. В початковому періоді, що характеризується помірними морфологічними змінами, рекомендуються: лікувальна фізкультура, масаж, фізіотерапевтичне лікування, підводне витягування. Однак по мірі прогресування дегенеративно-дистро­фіч­ного процесу головним завданням стає нерухомість хребта, в тому числі з використанням ортопедичних прист­роїв. Оперативне лікування показано, як правило, при ускладненнях. Больовий синдром потребує призначення аналогічних і протизапальних засобів, охоронного режиму, тепла, певних фізіо­терапевтичних процедур, голкотерапії, застосування лазеру. По мірі стихання загострення розширю­єть­ся терапевтичний комплекс за рахунок ЛФК, механотерапії, аплікації, ліку­вальних ванн і грязей.

Скривлення хребта
Якщо ж хребет скривляється, то це най­згубнішим чином впливає на кістки скелету. М’язи та зв’язки подовжуються або скорочуються, внутрішні органи зміщуються, що приводить до захворювання всього організму. Вся біда в тому, що ми — цивілізація людей, які ведуть малорухомий, а значить, нездоровий спосіб життя. Ми переїдаємо, що веде до зайвої ваги (ожиріння), але одночасно і недоїдаємо з-за того, що вживаємо безживну, штучну їжу. М’язові та інші тканини виснажуються від неправильного харчування та наслідків шкідливих звичок, наприклад, куріння, а м’язи становляться дряблими з-за відсутності життєво необхідних фізичних навантажень.

На відміну від фізіологічних вигинів, скривлення хребта є патологічним станом. Воно буває трьох видів: скривлення назад (кіфоз) і наперед (лордоз), а також бокове скривлення (ско­ліоз), яке в нормі не зустрічається. Фізіо­логічні вигини відрізняються від па­толо­гічних скривлень тим, що кіфоз і лордоз виражені різко або на місці фізіологічного лордозу виникає кіфоз і навпаки.

Кіфоз
Кіфоз — скривлення хребта опуклістю назад. Він може бути дугоподібним, коли той або інший відділ хребта рівномірно скривлений назад, і вугластим (кутоподібним), коли хребет різко скривлений на невеликій ділянці (в області декількох хребців).

Дугоподібний кіфоз виникає, головним чином, у грудному відділі хребта (так звана кругла спина). Причиною розвитку дугоподібної форми кіфозу можуть бути: вроджена слабкість м’язів спини, перенесений у дитинстві тяжкий рахіт, тривале зігнене положення тулуба (за верстатом, за письмовим столом, у забої шахти). Наявність дугоподібного кіфозу не тільки порушує поставу людини, але й веде до зменшення дихальної ємності грудної клітини (тому що повний вдих потребує максимального розгинання хребта), а недостатність дихання може негативно від­битися на кровообігу. Нерідко при дуго­подібному кіфозі спостерігаються вису­нуті вперед і опущені вниз плечі, вип’ячений і дещо відвислий живіт.

Сколіоз
Сколіоз — бокове скривлення хребта. Воно може бути вродженим (неправильний розвиток хребців) і набутим. Виникає частіше за все у дітей у віці від 5 до 15 років (особливо у школярів). Розвитку сколіозу у дітей сприяє неправильна поза під час учбових занять, що веде до нерівномірного навантаження на хребет і м’язи спини, стомлює та послаблює їх. У подальшому виникають зміни у зв’язках хребта й у формі самих хребців, після чого утворюється стійке бокове викривлення. Сколіоз у дітей може бути також наслідком перенесеного тяжкого рахіту.

Сколіоз у дорослих людей може розвинутись у результаті тривалих асиметричних навантажень на м’язи спини (так званий професійний сколіоз скрипалів, швачок, носильників тощо). У таких випадках скривлення відбувається повільно й рідко досягає такого ступеню як у дитячому віці. До сколіозу іноді проводить перелом хребця, руйнування його хворобливим процесом, особливо тубер­ку­льо­зом. Так званий функціональ­ний сколіоз може виникнути при наявності у хворого однієї вкороченої ноги.

Лікування і профілактика сколіозу
Лікування сколіозу засновано на застосуванні загальномобілізуючих і спеціальних гімнастичних вправ, які виправляють форму хребта. Лікувальні заняття призначаються лікарем і проводяться під наглядом його та методиста. Іноді призначається носіння корсета. У запущених випадках сколі­озу може знадобитись оперативне лікування.

Профілактика професійного сколіозу: правильний режим праці та відпочинку, фізкультурні паузи під час роботи, заняття фізкультурою і спортом, які сприяють загальному оздоровленню та укріпленню м’язів. Роз­виток функціонального сколіозу попе­ред­жається носінням спеціального взут­тя, а також застосуванням апара­тів, компенсуючих вкорочення ноги.

Профілактика сколіозу набагато ефективніша, ніж його лікування. Дітям при перших ознаках вродженого придбаного сколіозу, не пов’язаного, з пошкодженням або захворюван­ням кісток і суглобів, після консуль­тації лікаря необхідно створити ре­жим, який повинен полегшувати наванта­ження на хребет. Таким дітям треба забезпечувати харчування, багате вітамінами, а також проводити з ними ранкову гімнастику, застосовувати для них рухливі ігри. Діти повинні приймати повітряні та сонячні ванни. Крім того, їм (дітям) необхідно забезпечити рівне та жорстке ліжко і достатній сон.

Школярів привчають до правильного положення за партою (столом), забезпечивши хороше освітлення робочого місця, виховують у них правильну поставу, відучають від звички горбитись. Усім дітям із початковими ознаками сколіозу слід неухильно виконувати призначені лікарем вправи, які направлені на утримання м’язів тулуба, підтримуючих правильне положення хребта. Рекомендується також лікувальний масаж.

Раннє розпізнавання сколіозу, обумовлене неорганічними ураженнями хребта, та неухильне терпеливе дотримання лікувально-профілактичних рекомендацій у більшості випадків дають хороші результати.