Жінка. Мистецтво. Пророцтво
(цикл статей під час рашистської агресії)
У центрі Європи знищують миролюбний народ, цілу націю, державну рідну мою неньку Україну. Ми благаємо про допомогу закрити небо, захистити мирних жителів від божевільного розстрілу. Не чують, не бачать, не розуміють, як ті сувенірні мавпочки. Мимоволі виникає питання, а чи потрібна нам така Європа? Якесь безглуздя і варварство, тут цивілізацією і не пахне. Ми – українці, маємо свою культуру, менталітет, національну свідомість, гідність. І всі ці риси, які роблять людину людиною, ми зберігаємо від діда-прадіда, передаємо у спадок від покоління до покоління.
У мене понад тисячу друзів у фейсбуку, нещодавно відмовила трьом, навіть не жалкую, досада є, але це ніщо у порівнянні з каскадом емоцій від справжніх однодумців вірних Україні та мистецтву. Я із задоволенням заходжу на сторінки своїх друзів і з радістю ділюся новинами. Виникає дивна тепла хвиля спорідненості. Але зараз не до лірики, хоча душа потребує краси. Ось інформація від Марії Перевальської.
«19-й день війни, 19 днів без дому, кожних 3–4 дні новий дах, нові люди. Я не міняю час на годиннику, не хочу міняти спортивні штани, в яких виїхала ще 24.02.2022, про дорогу, бомбосховища і звуки сирен уже потім колись, головне сьогодні це Україна, ЗСУ, ми всі на війні, і ті, хто в безпеці й в дорозі, бо дім один, і він в Україні…
Безмежно вдячна всім, хто допоміг нам в дорозі, дав притулок, їжу і людські обійми, а особливо нашій собачці Ніколь.
Тепер я розумію, як можна спати з відкритими очима…
Війна йде давно, не 19 днів і не одне століття
«Моя тривожність в роботах уже давно, і це не відлуння подій 2014 року, це інший біль, всі мене питали про депресію, але то було передчуття або сон з відкритими очима, скоріше, німий крик…
У мене мало фоторобіт в телефоні, й якість фото така собі, але поділюсь, час відпустити всі страхи і дати дорогу життю…».
Якось на виставці у галереї «Митець» чоловік Марії Ананіївни відомий митець народний художник України Василь Перевальський поділився зі мною несподіваним відкриттям, що його дружина раптово стала малювати, причому створювати знакові, сповнені пророцтва твори. Василь Євдокимович запросив мене до майстерні подивитися, що народжується у його дружини… підвело здоров’я, поки не побувала, але впевнена, що побачу. І ось сповідь на сторінці фейсбука, пані Марія виклала фото кількох своїх пророчих картин, ділюся з вами дорогі друзі.
Марія Ананіївна Перевальська народилася у 1947 році у старовинному селі Пиків Калинівського району на Вінниччині. З раннього дитинства захоплювалась малюванням.
Філолог за освітою, закінчила Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка, викладала українську мову й літературу в Республіканській художній середній школі ім. Т. Г. Шевченка.
Почала багато малювати з 2015 року після одужання від тяжкої хвороби. В основному це були мотиви з сільського життя з побутовими мотивами. Марія Ананіївна довго нікому не показувала свої твори, але якось їх побачив відомий поет П. Перебийніс, який порекомендував їх Івану Драчу для ілюстрації книги «Золотий цап». Мені вони нагадують Босха та Бойчукістів, які вміли розкрити правду в своїх гостросюжетних мотивах.
Творча родина Перевальських відома в Україні. Василь Євдокимович графік, народний художник України, академік Національної академії мистецтв. Діти син Євдоким та донька Мирослава теж визнані художники.
Обожнюю творчі династії. В них особлива культура, мистецька аура, самовідданість творчості. Тому саме в цей доволі жорстокий час випробовувань нашого народу, я з гордістю віддаю славу українським митцям - провісникам краси, правди та культури високого гатунку.
Валентина РОМЕНСЬКА, з вірою у мирне небо над Україною
Фото М. Перевальської
(Кассандра – пророчиця з давньогрецької)
