Дбаємо про здоров’я дітей: небажаний медіаефект

По-перше, медіаефект надлишкової ваги дітей належить до тих медіаризиків, які дуже важко виявити в межах окремого індивідуального досвіду: батьки не усвідомлюють цього медіаефекту. По-друге, ця проблема турбує всі країни, адже медики, у тому числі й українські, зауважують про невпинне зростання ожиріння й прямо пов’язують медіапрактики з дуже небезпечною проблемою — зростанням частоти захворювання на діабет.

Кількість дітей з діагностованим ожирінням на початок 2008 р. становила 94,39 тис. осіб, або 12,6%, тоді як станом на 2003 р. — лише 8,8%. Критичними періодами розвитку ожиріння є раннє дитинство, препубертат (період, що передує статевому дозріванню) у хлопчиків та пубертат (статеве дозрівання) у дівчаток. Надлишкова маса тіла виникає внаслідок дисбалансу спожитої та витраченої організмом енергії.

Причини такого дисбалансу є різноманітними, й медіа відіграють у цьому достатньо значущу роль за допомогою принаймні трьох основних механізмів: 1) ефект заміщення руху сидінням (зменшення енерговитрат); 2) ефект впливу реклами «сміттєвої» їжі, що збільшує рівень її споживання; 3) ефект переїдання перед екраном (останні два зумовлюють збільшення вживання калорій).

Механізм перший: заміщення активності. Що більше дитина зайнята медіа, то менше вільного часу вона проводить за більш активними практиками — грає на повітрі (у дворі, на вулиці), подорожує, виконує спортивні вправи тощо. Що раніше екран забирає в дитини рухомі практики, то важчими можуть бути наслідки для здоров’я, фізичного і психічного її розвитку. Адже психічний розвиток відбувається в ранньому віці через рухи дитини, завдяки яким формується і картина тіла, і картина світу, в якому вона живе. У дошкільному і ранньому шкільному віці рухова активність забезпечує гарне самопочуття, позитивне самооцінювання і самоповагу.

Тобто до зменшення енерговитрат унаслідок сидіння додаються ще й інші негативні наслідки впливу гіподинамії на здоров’я і розвиток особистості. Міжнародне дослідження такої проблеми у понад 53 тис. шести-семирічних дітей показало, що у хлопчиків і дівчаток із малою фізичною активністю внаслідок зайнятості екранними практиками протягом чотирьох і більше годин на добу удвічі більша ймовірність надлишкової маси тіла, ніж у їхніх більш рухливих і менш захоплених екранними медіа однолітків.

Механізм другий: нав’язування їжі з екрану. За даними багатьох досліджень, більший час перегляду телебачення пов’язаний з активним уживання швидкої їжі (фастфуду), перекусів (снеків) та солодкої води, і з меншим — фруктів та овочів.  У чому суть такого зв’язку? Насамперед це велика кількість реклами зазначеної вище «сміттєвої» харчової продукції (сухарики, чіпси, солодощі). У дослідженні 548 учнів шкіл поблизу Бостона було виявлено, що кожна година перегляду ТБ дає додаткові 167 калорій унаслідок споживання рекламованої їжі.

Крім того, медіа зображують їжу і поза рекламою. Аналіз 30 найбільш рейтингових американських телепередач для двох-п’ятирічних показав, що дитина спостерігає з екрана протягом тижня понад 500 згадувань їжі. Третина цієї їжі — некорисна висококалорійна продукція, чверть — корисна продукція, але вона містить велику кількість жирів, цукру чи солі. Тож телевізійний раціон не відповідає вимогам здорового харчування. В іншому дослідженні ста фільмів виробництва 1991—2000 рр. найбільш популярними харчами для їхніх героїв виявились алкоголь і солодощі.

Якби ми так харчувались, як це подають медіа, то людство, мабуть, давно виродилося б. Щоденний перегляд телепередач викликає узвичаєння, нормалізацію образу повсякденної їжі, представленої в медіа. Дитина, у якої тільки-но складається уявлення про світ, таким чином несвідомо набуває впевненості, що саме так люди і харчуються, саме цим насолоджуються. Споживання саме цих продуктів унаслідок телеманіпуляцій вбудовується як складова у вельми важливі для особистісних стратегій розвитку поняття — «якісне життя», «успішне життя», «щасливе життя».

Механізм третій: вживання їжі перед екраном. Якщо, наприклад, у сім’ї існує традиція вмикати телевізор під час обіду, то це тягне за собою тенденцію споживати більше їжі, при чому саме рекламованих продуктів. Харчова реклама має здатність зумовлювати збільшення вживання їжі під час її експозиції. У 2005 р. дослідження, проведене з десятирічними дітьми, котрі потерпали від ожиріння, засвідчило: вони не завжди зауважують, що саме їдять, коли дивляться на екран. Це може бути повне відерце морозива, яке дитина їсть автоматично, аж доки воно спорожніє.

Експерименти показали, що медіа може стимулювати аудиторію через візуальне сприймання настільки, що дитина втрачає чутливість до психофізіологічних сигналів втамування голоду і безпеки. Здатність екрана захоплювати глядача такою мірою, що він не відчуватиме сигналів власного тіла, — це створення своєрідного «потокового» стану свідомості (втрата відліку часу, забування про все на світі). Для комп’ютерних ігор цей стан виражений ще більше. Поєднання в один динамічний стереотип гри та їжі трапляється значно рідше порівняно з поєднанням пасивного сприймання екрана і одночасного вживання їжі. Загалом перегляд та їда — це дві різні дії, які людина зазвичай може досить добре контролювати.

Внаслідок частого повторення одночасного перегляду і харчування може відбутися поєднання цих дій в одну, сформуватися не просто звичка, а стійкий динамічний стереотип. При цьому змінюються і перебудовуються обидві дії, втрачається їхня самостійність: коли дитина починає їсти, їй начебто несмачно, некомфортно, доки не ввімкнено телевізор; і навпаки, щойно вона всідається перед екраном, їй наче не вистачає чогось пожувати, інакше не так цікаво дивитися. У межах такого динамічного стереотипу контроль за кількістю спожитої їжі може бути надзвичайно утруднений, адже такої окремої дії, як їда, в цей час немає, а отже і немає і її регуляційних механізмів.

Систематичне використання медіа під час їди закладає небезпечний стереотип, який людині доведеться долати, може, не один рік з усіма негативними наслідками зайвої маси тіла. У зв’язку з цим запровадження сімейного правила «Телевізор без їжі» є більш ефективним ніж руйнування динамічного стереотипу, який вже сформувався в дитини. Тенденції зростання впливу медіа на дитячу й молодіжну аудиторію у нас виразно спостерігаються. Зрозуміло, що на рекламу харчових продуктів витрачаються великі гроші, тому телебачення жодною мірою не готове відмовитися від неї.

Важливо працювати саме на етапі профілактики проблеми, а не боротьби з нею, коли вона зростає в обсязі. У масштабі окремої особистості — це пошук способів розв’язання проблеми на індивідуальному рівні у колі сім’ї, де батьки мають її розуміти й докласти всіх зусиль для виходу із замкненого кола «надмірна маса тіла — надмірні медіа практики». Передусім — це організація сімейного активного дозвілля, відпочинку дитини на повітрі у спільних рухливих іграх дітей і дорослих, а також загалом — культура здорового способу життя і споживання їжі у сім’ї.

Любов Найдьонова, заступник директора Інституту соціальної  і політичної психології НАПН України, доктор психологічних наук, професор.